і люди з мозгами давно вже чухнули за кордон(я наприклад)
Чухнуть то ты чухнуло... Но где ты и где мозги? Горбатиться на какого-то "пана" Пшепиздецкого АЖ!!! за 1 тысячу долларов США – тут особых мозгов не наблюдается.
Но ты не расстраивайся. Ведь "паны" поехали горбатиться в Англию и в ФРГ, а ты на их место прибыл. Гордись, "мозговитый" ты наш.
Життя суспільства має здатність повторюватися у циклах, але вже на нових рівнях розвитку. Можна таку історію порівнювати із зародженнями бурякосіяння в Україні та виробництва цукру.
Адже вперше цукор відкрив німець Архард десь у 1748 р. і почав виготовляти цукор із буряків.
За пару десятків років виробництво цукру у Європі розвинулося і стало конкурентом тростинного.
багато людей у ті роки подорожували, вивчали мови, здобували якусь майстерність у промисловому виробництві.
багато таких туристів поверталися на чудові умови українських теренах. Займали вільні землі та організовували життя і виробництво. Так появилися Бобринські, Браницькі, а з ними Софіївка, Олександрія та й міста Умань, Біла Церква, Сміла і т.д. Звичайно, вони вже давно були, але починаючи із 19 ст. розвинулися у нових аспектах
так і тепер, подорожуючі по світах зароблять свій капітал, набудуть знань та майстерності і повернуться в Україну розвинути до вершин світової цивілізації і буде Україна знову форпостом Європи
Я ніколи і ні на що не ображаюся. тим більше на своє життя. Я прожив чудові свої роки і є що пам'ятати, коли оглянутися на свою участь у житті. Багато подорожував, життя знайомило із чудовими людьми, із багатьма приходилося і спільно працювати. Бачив і свої плоди праці.
Матеріально завжди був забезпечений і в кожному населеному пункті та в кожному колективі вільно почувався. Ніколи не тринькав гроші, але і не зажимав при колективних заходах.
І тепер маючи пристойну пенсію (порівняно із іншими), маю все необхідне для життя.
так, що тут ні "обідно", ні завидно, ні що інше не проходить. Я на своєму місці і задоволений своїм життям.
Станом держави і населення - дійсно не задоволений і показую на це своїм пальцем вказівним завжди. Розповідаю як МАЄ бути..
dobryj5,
Аналогично. В разные периоды жилось по разному. И память об этом "разном" помогает ценить то, что есть теперь.
Оглядываясь на прошлое, видно с высоты нынешних знаний, где мог бы больше или лучше, но это из серии "как моя Сарочка потом" Ни о чем, практически не жалею, во-первых глупо, а во-вторых было бы может по другому, но не было бы того, что дорого и ценно сейчас.
Что действительно жаль и чего не исправить.. Не смог матери вернуть хоть часть того, что она сделала для меня. За семейными заботами не всегда хватало времени. Нет, не забытая-заброшенная была. Общались активно, внуки ее обожали, а она их. На море удалось отвезти и .. ладно...прошло.
Делал, что мог, планы были. Но, как всегда это "но"... Ушла внезапно.
И все.
Страшная фраза:"слишком поздно"
Берегите родителей и не откладывайте общение с ними "на потом"
Потому что это "потом" может не наступить, и с этим жить дальше.
Но ты не расстраивайся. Ведь "паны" поехали горбатиться в Англию и в ФРГ, а ты на их место прибыл. Гордись, "мозговитый" ты наш.
Адже вперше цукор відкрив німець Архард десь у 1748 р. і почав виготовляти цукор із буряків.
За пару десятків років виробництво цукру у Європі розвинулося і стало конкурентом тростинного.
багато людей у ті роки подорожували, вивчали мови, здобували якусь майстерність у промисловому виробництві.
багато таких туристів поверталися на чудові умови українських теренах. Займали вільні землі та організовували життя і виробництво. Так появилися Бобринські, Браницькі, а з ними Софіївка, Олександрія та й міста Умань, Біла Церква, Сміла і т.д. Звичайно, вони вже давно були, але починаючи із 19 ст. розвинулися у нових аспектах
так і тепер, подорожуючі по світах зароблять свій капітал, набудуть знань та майстерності і повернуться в Україну розвинути до вершин світової цивілізації і буде Україна знову форпостом Європи
Матеріально завжди був забезпечений і в кожному населеному пункті та в кожному колективі вільно почувався. Ніколи не тринькав гроші, але і не зажимав при колективних заходах.
І тепер маючи пристойну пенсію (порівняно із іншими), маю все необхідне для життя.
так, що тут ні "обідно", ні завидно, ні що інше не проходить. Я на своєму місці і задоволений своїм життям.
Станом держави і населення - дійсно не задоволений і показую на це своїм пальцем вказівним завжди. Розповідаю як МАЄ бути..
Аналогично. В разные периоды жилось по разному. И память об этом "разном" помогает ценить то, что есть теперь.
Оглядываясь на прошлое, видно с высоты нынешних знаний, где мог бы больше или лучше, но это из серии "как моя Сарочка потом"
Что действительно жаль и чего не исправить.. Не смог матери вернуть хоть часть того, что она сделала для меня. За семейными заботами не всегда хватало времени. Нет, не забытая-заброшенная была. Общались активно, внуки ее обожали, а она их. На море удалось отвезти и .. ладно...прошло.
Делал, что мог, планы были. Но, как всегда это "но"... Ушла внезапно.
И все.
Страшная фраза:"слишком поздно"
Берегите родителей и не откладывайте общение с ними "на потом"
Потому что это "потом" может не наступить, и с этим жить дальше.
Оновити