Врешті-решт, Росія має зрозуміти, що Україна має лише одну претензію до неї — зло має бути назване злом!
 
Я переконаний, що колись прийде така російська влада, яка буде готова на рівних розглядати питання примирення навколо складних сторінок спільного минулого і сьогодення. Разом з тим я переконаний, що Україні є що сказати народу Росії: діалог — це красива політика, вивершена політика.
 
У мене не буде точної відповіді, чому поки наш діалог відбувається так, як відбувається. Я можу тільки розмірковувати про причини, чому в Росії не можуть прийняти таку християнську позицію, як примирення через покаяння.
 
Польсько-український діалог говорить: демократії швидко домовляються. Демократія і імперія — дуже важко.
 
З іншого боку, в російській історії не було Каносського стояння — не було так, щоб влада ставала на коліна перед Богом чи ієрархами. Духовного лідера — патріарха у Росії не було майже 250 років.

Духовне місіонерство було підпорядковане державному департаменту, який діяв у контексті політичної доцільності, а не канонів віри. Кілька століть світська влада і цар були і першим, і другим, і третім ієрархом. Може, через історичну сакралізацію світської влади у її представників досі нема почуття вини і тому немає внутрішнього спонукання до покаяння!