Не треба забувати, що в 17-20 -хх роках розвалилися 4 імперії, а до того ми були піддані двох монархів, не "титульної" нації. Потім була окупація більшовиків-інтернаціоналістів, які сповідували соціалістичне за суттю, але національне за формою в Великій Україні та і в інших казахстанах, а Західна підпала під безалаберну руку новоутворюваних держав. Коли з"ясувалося, що світова революція відкладається, Москва взяла курс на червоний імперіалізм, Польша, Словаччина, Угорщина на націонал-соціалізм - лайт. Під Москвою всякі націоналізми, в першу чергу українский буржуазний випалювалися дотла, під Польщею було дозволено церква (це те, що раніше заміняло собою інтернет, ТВ і партком). Якщо погодитись з Ярославом Грицаком, що сучасна українська нація налічує близько 150 років, то от що я взяв би з собою:
Шевченка, Тараса Григоровича,
Лесю Українку,
Культурне (харківське) відродження 20-30 років,
ОУН-Б,
Українську Хельсінську Групу,
Чорновола В"ячеслава Максимовича,
Майдан і Фронт,

Дюма (11:47, 7 фев 2018)

Під Москвою всякі націоналізми, в першу чергу українский буржуазний випалювалися дотла

Так, да не совсем
 
Гриб например видел главную угрозу СССР в расейском шовинизме, потому всячески форсил политику коренизации. В УССР это приняло формы активной украинизации
 
Сворачивать эту политику начал только Иося Джугашвили во второй половине 30-х