Суспільство не є однорідним. Воно має великі групи, які потребують окремої спеціальної розмови. Це і військовослужбовці, і ветерани, і підприємці, і громадські організації, і експертні спільноти, і церкви.
Цього діалогу немає, не було і перед війною. В певних колах громадянського суспільства навіть існує жарт, що експерти бігають по Банковій з флешкою, на якій є важлива аналітика, але лихо в тому, що на всій вулиці немає жодного USB.
Цього діалогу немає, тому що у влади є бажання говорити монологами, для неї немає рівних партнерів.
Підприємці – не партнери в питаннях збереження і розвитку економіки, а гусаки, яких треба общипувати. Громадянське суспільство – не партнер в складних питаннях розвитку країни, а ще одна опозиційна партія, з якою треба конкурувати.
Ми вистояли саме завдяки тому, що ми – складне горизонтальне суспільство. І цю силу треба використати для того, щоб перемогти - воюють не лише армії, воюють суспільства. Чиє суспільство лусне першим, той і програв..
Пекар активно працює над можливими сценаріями майбутнього, повоєнного розвитку подій в Україні та світі. Він є одним зі співавторів "Маніфесту сталого миру" – документу, який окреслює рамки української перемоги.
Аналізуючи настрої українського суспільства під час війни, Пекар зауважує: "Ми бачимо зараз дезорієнтованих людей, які готові відповідати що завгодно на питання соціологів, бо у них в голові нема картинки, де – перемога, а де – поразка. Але для того, щоб битися, треба розуміти перспективу".
Чому в українського суспільства і влади немає сценаріїв розвитку війни? Якими вони можуть бути та чи згоден із ними світ? Про це "Українська правда" поговорила з Валерієм Пекарем