«Дєржацца да паслєднєва! Ета пріказ! Всє в тюрьму пайдьотє!»
Фразу взяла у Сергій Рубнікович із його разюче правдивого і глибокого допису про становлення і застосування підрозділів Сил ТрО.
Фраза ця належить не російському, а українському командиру. Знайома вона десяткам тисяч хлопців і дівчат вздовж лінії фронту. В цій одній фразі відображені всі дефіцити українського військового управління.
Цих дефіцитів не варто соромитися, ігнорувати чи приховувати. Тим більше, що походять вони усі з нашого совєтського минулого, тому чудово відомі росіянам. В той час як заперечення чи приховування їх не дозволяє нашому війську бути більш спроможним.
Люди після того, як одягають військовий однострій, на жаль, майже втрачають можливість впливати на військову машину знизу догори. Однак таку можливість зберігає та частина суспільства, яка вірить в ЗСУ, але поки не обмежена статутами ЗСУ.
Отже що і чому варто змінювати в українському війську, і в який спосіб це можна робити вже зараз?..
Базова доктрина, якою керуються сьогодні як збройні сили росіян, так і ЗСУ, сформована в совєтському союзі в 30-х роках минулого століття. Ще тоді вона писалася під війну совєтів із Заходом, тому залишилася актуальною і після Другої світової війни. Головною рисою цієї доктрини є маса – необмежений мобілізаційний ресурс та масове виробництво зброї.
Совєтські бойові та військові статути в Україні після 1991 року не зазнали змін – їх просто переклали зросійщеною українською мовою і додали гасло «Слава Україні».
Два роки Великої війни показали що маса не може бути в основі нашої воєнної та військової доктрини – ані математично, ані ціннісно.
То ж логічним є питання – як змінити доктрину і як воювати по-іншому?
Доктрини пишуться не званнями чи посадами, доктрини створюються знанням.
Найперше потрібне знання воєнної теорії, що сформулювала основні принципи ведення війни. Ми поки не маємо перекладу праці Клаузевіца*...
...В совєтські часи на території України готували лише молодших офіцерів. Підготовка старших та вищих офіцерів здійснювалася в Москві. Бо ми були колонією. А зберігати в колонії знання про теорію, історію і метод – становило б загрозу для імперії...
Теорія вчить, що командир має знати, як людська природа реагує на постійну загрозу, тобто на страх смерті і бойовий стрес, а також на тяготи, повʼязані з війною – побут чи смерть побратимів. І завдання командира – бути зі своїми людьми, надихати їх і вести їх за собою в найтяжчі часи. Натомість совєтська військова школа культивувала залякування і приниження – страх перед командиром і покаранням мав бути більшим, аніж страх смерті.
Це – військова освіта, яку ми отримали у спадок. Замість мислення – запамʼятовування, повторення і сліпе виконання. Замість лідерства – залякування і приниження. По суті – це тюремна культура, яка була домінантною для всіх сфер життя совєтського союзу...
Оновити