​​​​США постачали все: від танків і літаків до тушонки і взуття, а совок при цьому тягнув з оплатою аж до розвалу і знецінював допомогу.
 
Схема ленд-лізу виглядала так:
 
США давали в оренду іншим державам товари і матеріали, необхідні для військових дій, а плату вимагали тільки за те, що вціліло після війни.
 
До кінця війни радянська армія їздила на американських джипах і вантажівках, радянські пілоти керували американськими винищувачами, а радянські танкісти дійшли до Берліна на американській бронетехніці.
 
Крім озброєнь, США відправляли верстати для заводів, паровози, трактори, бензин, одяг, взуття, їжу та багато іншого. А СРСР так і не розрахувався з боргами за поставки аж до свого розпаду.
 
Історія ленд-лізу почалася в травні 1940 року.
 
До цього часу Німеччина практично захопила Західну Європу, і загроза вторгнення нависла над Великою Британією...

П'ятнадцятого травня 1940 року британський прем'єр Уінстон Черчилль попросив у президента США Франкліна Рузвельта закрити небо надати Англії в тимчасове користування 40-50 старих есмінців в обмін на доступ до британських військово-морських і повітряних баз в Атлантичному океані.
 
Англійці запропонували три схеми розрахунку: безоплатний дар, оплата готівкою або оренда, тобто лізинг. У підсумку зійшлися на третьому варіанті, і у вересні 1940 року перші американські есмінці вирушили в оренду до Британії.
 
Після цього в американському Мінфіні задумали перенести досвід цієї угоди на всю зовнішню політику. Рузвельту теж сподобалася ідея здавати союзникам в оренду озброєння. Так він міг вирішити відразу кілька завдань.
 
По-перше, відправляючи зброю, а не солдатів, президент виконував свою передвиборчу обіцянку: «Наші хлопці ніколи не братимуть участі в чужих війнах».
 
По-друге, така схема дозволяла розширювати виробництво, а отже — створювати нові робочі місця...

І нарешті, США могли впливати на країни, які отримували допомогу.
 
До кінця війни в боржниках у Сполучених Штатів опинилося майже півсвіту: понад 40 держав Європи, Азії та Латинської Америки, які воювали проти Німеччини та її союзників.
 
Ленд-ліз покривав основні слабкі місця радянської економіки — виробництво бензину, вибухових речовин, алюмінію, кольорових металів, радіостанцій, вантажівок тощо.
 
Без поставок за ленд-лізом радянська економіка виробила б значно менше танків і літаків, бомб, мін і снарядів, ніж це було насправді, і було б набагато важче застосувати всю цю техніку через брак пального, транспортних засобів, засобів зв'язку тощо.
 
Не варто недооцінювати і постачання продовольства. Загалом за ленд-лізом було отримано 610 тис. тонн цукру, тобто майже 30% усього цукру, спожитого в СРСР у роки війни. Було поставлено 664,6 тис. тонн м'ясних консервів — знаменитої американської тушонки. Це було більше, ніж сукупне радянське виробництво всіх консервів у роки війни...

Ще з Америки надійшло 268,5 тис. тонн свинячого сала, 219 тис. тонн лярда (нутряного жиру), 105 тис. тонн меланжу і багато інших їстівних припасів. Червона Армія забезпечувалася значною мірою за рахунок поставок за ленд-лізом, але дещо перепадало і цивільному населенню.
 
Без ленд-лізу в розпорядженні червоних не було б однієї третини боєприпасів, половини літаків і половини танків. Плюс до цього спостерігалися б постійні перебої з автотранспортом і пальним, а залізниці періодично розбивав би параліч. Також радянські війська набагато гірше б управлялися, відчуваючи дефіцит радіостанцій, і постійно голодували б без американської тушонки, лярду і меланжу.
 
Крім США, практично відразу військову допомогу СРСР почала надавати і Велика Британія, прем'єр-міністром якої за часів Другої світової війни був сер Уінстон Черчілль.