Протягом кількох десятиліть поспіль Москва перетворювала свій концепт «Великої Вітчизняної» на цивільну релігію. В рамках якої є свій єдино можливий обряд, свій сонм апостолів та праведників, свій пантеон демонів і грішників. Будь-який відступ від нього сприймається за єресь і піддається анафемі.
До того ж, західний обряд відзначення перемоги в Другій світовій сприймається в Росії як такий собі «католицизм». Межі двох віросповідань чітко окреслені, й будь-яке порушення конвенції трактується як зазіхання.
А ось обновленство сусідів Москва сприймає як віровідступництво. Як таке собі уніатство, коли обряд може й східний, але самоусвідомлення — західне. А те, що колись було нашим, а потім стало чужим, сприймається завжди болісніше, ніж те, що від початку нашим ніколи не було. Тому на адресу Києва з Москви так часто лунають слова, які на адресу Парижа чи Лондона ніколи не будуть мовлені.