"Ти що не знаєш, хто я такий?!?! Я начальник навчального центру!!!".
 
Після того інструкторів цієї групи заставили вчити статути, біля чергового повісили фото Полтавця (щоб знали). Ну, бо як інакше перемагати? Отож, хто такий підполковник Володимир Полтавець? Можете поґуґлити. І що ви знайдете? Майже нічого.
 
Бізнесмен 90-х. Бойовий досвід - відсутній, принаймі ніхто мені не міг підтвердити його участь на фронті (кажуть один раз виїжджав у Бахмут). В АТО кадровий військовий теж чомусь не був. На хвилинку:  навчальним центром в час війни командує людина без бойового досвіду (!!!).
 
Тобто, людина, що не була на фронті, не розуміє ні потреб, ні філософії поля бою, не розуміє що таке бойове братерство. (Можливо УБД в нього і є. Ми всі знаємо, як оформляють штабісти статус УБД.) Що може перевірити такий керівник в навчальному центрі? Чи форма згідно статуту (тільки ММ14), чи всі шеврони, чи правильно прикладаєш руку при вітанні, чи ліжка в кімнаті інструкторів рівненько застелені..

ПЕРЕВІРКОВИЙ ТЕРОРИЗМ
 
Зі зміною командування на верхніх щаблях, почався просто якийсь перевірковий тероризм, заручником якого стає командування школи БЗВП і відповіно вся вертикаль до низу.
 
Слова одного з полковників: "Провів заняття - запиши. Не провів - двічі запиши". Саме так, контролюється документація, в якій можна написати все, що потрібно, щоб було "згідно-відповідно". Бо в цьому перевіряючі розуміються, а от в матеріалі викладання - ну, так собі.
(Що робити? Припинити тероризувати навчальні центри в час навчального процесу перевірками. Якщо перевіряти - то кінцевий продукт - знання та навики курсантів на виході. Робити це можуть тільки особи з відповідною компетенцією згідно програми БЗВП.)
 
НОВА МІТЛА, ЩО МЕТЕ ПО СТАРОМУ
 
Але найбільш смутні часи в 150-му НЦ настали зі зміною командира центру. Підполковник Володимир Полтавець. Вперше я почув про нього, коли побратими розповідали, що після призначення він зайшов у цивільному і черговий не привітався з ним...

Так от є цілий відділ (G7) при командуванні ТрО, де купа пригрітих дармоїдів протирає штани і проїдає кошти партнерів та платників податків. Жодного разу, ніхто не запитав ні мене, ні моїх побратимів, як пройшов виїзд. Що варто врахувати? Що покращити? Який досвід ви перейняли від підрозділу, який вже півроку хєрячить на Авдосі чи Лимані? Це нікому не цікаво. Головне видимість роботи. Робота для процесу, а не результату.
 
За весь час ми не отримали від G7 жодного системного методичного матеріалу, розробок на основі досвіду воюючої армії.
 
(Що робити? Вивчати досвід бойових підрозділів, з якими працюють інструктори.
 
Вивчати досвід школи БЗВП “Азову”, 151 НЦ.
 
Систематизувати.
 
Створювати методичний матеріал.
 
Проводити спеціалізовані заняття та вишколи підвищення для інструкторів.)

Ти можеш викладати заняття, але ти не можеш отримувати інструкторські, бо нема якогось сертифікату, не те звання, немає курсу лідерства і т.д. Але викладати ти мусиш. Ваша група приїжджає вишколювати в зону бойових дій (ага, саме так. Там де стріляють і прилітає - відбувається навчання та злагодження підрозділів) а вам кажуть "ви їдете по БРці, тому інструкторські вам не належаться". А в приймаючому підрозділі кажуть "ви не можете мати виплат по БРці, бо ви інструктори". Тому мені смішно кожного разу, коли в медіа розповідають, які виплати і кому належать.
 
(Що робити?
 
Мотивувати інструкторів преміями, умовами праці.
Забезпечити всю необхідну для навчального процесу матбазу.
 
Якщо це мобільні групи - на місце має виїжджати представник G7 і організовувати всю логістику.)
 
G7 ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
 
Що б мало відбутися, коли навчальна інструкторська група повертається з вишколу і злагодження бойового підрозділу? Правильно! Фідбек! Це ж зрозуміло...

Якби ж то моя рота була так вишколена в травні 2022-го...
 
Але інструктори в цьому безладі, без підтримки, стимулів (в т.ч. і фінансових) вигорають. Так з відділу колективної підготовки перевелись в інші підрозділи чи повернулись в бойові частини більше двох десятків інструкторів. (Після мого звільнення - мінус ще два інструктори). Мало хто не шукає варіантів, щоб перевестися. Ще раз: інструктори, в яких було вкладено кошти, зусилля, інструктори, що пройшли якісні вишколи в Україні та закордоном, припиняють свою діяльність.
 
Якщо на початках прийшли справжні вмотивовані компетентні інструктори після бойових, то потім контингент почав трошки змінюватись. Не дивлячись на те, що оголошувались вакансії інструкторів, мені так і не вдалося перетягнути моїх хлопців з 103-ї. Дехто з них вже поліг. Проте в навчальному центрі продовжували з'являтись нові інструктори, чи то "інструктори" і, як правило, з київською пропискою...
 
Про інструкторські виплати я взагалі мовчу...

ІНСТРУКТОРСЬКІ БУДНІ
 
На чому все тримається?
На фанатизмі та відданості своїй справі інструкторів.
 
Методична матеріальна база - за кошт інструкторів, відрядження, харчування, проживання - за кошт інструкторів. Наприклад коли працювали у мобільній групі колективної підготовки, то можна харчуватися та жити там де поселить приймаюча сторона разом з однією-другою сотнею особового складу. Але, як показує досвід, багато з таких об'єктів де ми жили чи мали жити, вже не існує. Тому, безпечніше винайняти квартиру в прифронтовому місті (ціна 10000 грн за 10 днів напр.). Заправка транспорту - власний кошт. Деколи заправляє приймаючий підрозділ - якщо домовитись.
 
Тому єдиною мотивацією для інструктора - це розуміння важливості того, що ти навчаєш, вдячні слова курсантів після занять.
 
Всупереч (а не завдяки) вдається досягати поставлених задач. За 30 днів БЗВП, курсанти з цілковито цивільних людей стають вправними воїнами. І це дуже круто бачити цей результат...