Роман Донік: Бля, я чесно піздєц засмучений з приводу "учебок". Отак їбашиш в своїй ніші, ділишся якимись здобуттями та негараздами, хочеш максимально ефективно, вкладуєшся на 100% і на 200% зверху. Періодично якісь поважні люди з гори приїздять, розповідають що "ви не унікальні", що не треба вийобуватися, що вже все по іншому і вже все змінилося, що оця ваша гуманізація і індивідуальний підхід, що забагато інструкторів, що можна в палатках та на полігонах в землю закопатися, а не оцей комфорт створювати, а потім хуяк.... і .
 
І при чому що знову намагаються запихнути центр в стойло, щоб по правилам, анєвотєтовотвсьо. А з'ясовується що "правила" це все ті ж савєцкі учєбки. Заїбісь

Під час широкомасштабної війни Україна має парадокс, про який мало хто здогадується..
 
Сотні чоловіків щодня в Україні намагаються якимось чином уникнути мобілізації, тисячі – бояться того, що їх ледь не на другий день після вручення повістки прямо з військкомату кинуть у бій.
 
А в цей час добровольці – ті, хто свідомо хоче піти захищати країну – не можуть потрапити на «нуль» через бюрократичну тяганину та тотальний «совок», який панує у так званих «учебках» (навчальних центрах при військових частинах, призначених для практичного відпрацювання завдань бойової підготовки та підвищення рівня особового складу – ред.).
 
Пробитись крізь збирання недопалків та «фарбування трави» на фронт так само важко, як і отримати бодай якусь відповідь на запитання – як таке взагалі може бути в час найбільшої загрози для існування України і гострої потреби армії в доукомплектуванні бойових бригад?
 
На запитання: «чому так?» – чуєш класичне радянське: «згідно-відповідно»...