Побєдобєсіє. Як Росія вдає з себе жертву геноциду

Дитяча пентаграфія

Нещодавно з 16 до 19 квітня у школах Росії та окупованих територій України пройшов флешмоб "Через века". У рамках відзначення "Дня единых действий в память о геноциде советского народа нацистами и их пособниками" учні вишиковувалися у формі п'ятикутної зірки, а в деяких випадках діти, зокрема першокласники, стояли на колінах.

Видання "Агентство" виявило у групах шкіл у VK ВКонтакті — російська соціальна мережа понад 300 фотозвітів цієї акції. Зокрема, в окупованому Криму діти стояли на колінах, в Омській області дівчата лежали на підлозі, у Красноярському краї учні вишикувалися літерою Z. Також у школах відбулися уроки, присвячені "геноциду совітського народу". 

Флешмоб та уроки були проведені в рамках проєкту "Без срока давности", започаткованого низкою провладних громадських організацій ще 2019 рокуу 2022 році була офіційно встановлена пам’ятна дата 19 квітня. За повідомленнями організаторів, у 2022 році в акціях взяли участь 6,5 млн учнів, у 2023-му — понад 10 млн, однак шикування школярів пентаграмою раніше не спостерігалося.

Така новація викликала критику не лише серед лібералів, але і в Держдумі Росії. Перший заступник голови комітету з просвіти Міхаіл Бєрулава заявив: "А навіщо це зробили? Це що, надвиховання? Крайнощів нам не треба. Ми шануємо, пам'ятаємо — це все є, але ставити на коліна… З якою метою?". Він закликав міністра просвіти провести роз’яснювальну роботу із директорами шкіл.

Історичний контекст

19 квітня 1943 року було видано Указ Президії Верховного Совіту СССР № 39 "Про заходи покарання для німецько-фашистських лиходіїв, винних у вбивствах і катуваннях радянського цивільного населення та полонених червоноармійців, для шпигунів, зрадників батьківщини серед радянських громадян та для їхніх пособників".

Упродовж 1943—1949 роках в Совітському Союзі відбулися 19 процесів проти нацистських карателів та 8 колективних процесів проти колабораціоністів, кілька людей були повішені, решта — засуджені до тривалих термінів ув’язнення. У випадку виявлення раніше невідомих обставин злочинів відбувалися нові процеси. Так у Криму додаткові трибунали над колабораціоністами проходили у 1972, 1974 і 1977 роках. Однак навіть якщо вироки виносилися вже після ухвалення Конвенції ООН про запобігання геноциду1948 р., сам термін в совітських документах не фігурував.

У нульових та десятих роках ХХІ століття Росія не претендувала на ревізію загальноєвропейського консенсусу — совітські втрати у війні були найбільшими, проте статус геноциду закріплювався лише за Голокостом. З поваги до такого стану речей 2005 року Генасамблея ООН приурочила Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту до 27 січня. Цього дня у 1944 році була остаточно знята блокада Ленінграда, а у 1945 році — визволений Аушвіцдо речі, військами 1-го та 4-го Українських фронтів. 

Навіть у другій половині 2010-х років російська влада залишала місце для Голокосту в культі "Великої Перемоги". Про Голокост Путін згадав у статті "75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією та майбутнім" і у промові на параді 24 червня 2020 року. Так можна було нагадати росіянам та світу, яке масштабне зло перемогла Червона армія, а також отримати підтримку Ізраїлю в "історичних війнах" проти України та держав Балтії. 

Однак уже 2019 року Російське військово-історичне товариствоРВИО, яким керує Владімір Мєдінский, опублікувало огляд доповіді свого експерта під заголовком "У РВИО розповіли, як нацисти готували слов'янський Голокост", а уряд РФ розробив доручення для суб'єктів федерації, а також міністерств та відомств щодо реалізації проєкту "Без срока давности".

Перелом наступив 2 липня 2020 року, коли Путін на засіданні Оргкомітету "Победа" заявив наступне: "За своїми планами нацисти готували колонізацію земель Совітського Союзу, а всіх, хто жив тут — слов'ян, людей інших національностей, збиралися знищити чи перетворити на рабів, позбавити своєї мови, культури. І ці злочини нацистів та їхніх поплічників — геноцид щодо народів Совітського Союзу — не мають терміну давності". 

Унікальними є одразу дві обставини: Путін взагалі не згадав євреїв та вперше назвав нацистські злочини геноцидом народів СРСР. Також президент дав доручення "колегам із відповідних відомств над цим подумати та вести постійну роботу в цьому напрямку".

Результати не забарилися. Менш ніж за пів року — 27 жовтня 2020-го — суд Новгородської області визнав геноцидом масові вбивства нацистами мирних жителів в одному з сіл. В ухвалі вбивства були названі "воєнними злочинами проти людства, геноцидом етнічних груп" (щоправда, без уточнення, яких саме груп).

Паралельно був запущений процес обробки суспільної думки. 3 березня 2021 року вийшла стаття Мєдінского "Каждый пятый", в якій було "розширене" трактування геноциду: «По суті, належною для знищення "групою" для нацистів було все населення нашої країни — безвідносно етнічної (расової) чи релігійної приналежності». Наприкінці 2021 року вийшла книга публіциста Єґора Яковлєва "Война на уничтожение. Третий рейх и геноцид советского народа"збільшене вдвічі перевидання 2022 року, додаткове видання 2024 року. А науковий керівник РВИО Міхаіл Мягков заявив: "Фактично радянські громадяни так само стали жертвами геноциду, як і єврейський народ". 

Проти такого ототожнення виступили фахові дослідники як Голокосту, так і совітських репресій: опозиційно налаштовані Ілья Альтман і Павєл Полян, провладний Боріс Ковальов і навіть колишній член РВИО, а нині емігрант Константін Пахалюк. 

Однак судова кампанія продовжувалася. У серпні 2021 року ухвалу про геноцид радянських громадян виніс суд Псковської області. У 2022 році — суди ще чотирьох областей, окупованого Криму та Краснодарського краю. Також у жовтні 2022 року Санкт-Петербурзький міський суд визнав блокаду Лєнінґрада злочином проти людяності, воєнним злочином та геноцидом совітського народу. "Розслідування" німецьких злочинів у Волгоградській області обернулися допитами престарілих ветеранів, що викликало хвилю суспільного обурення, однак у серпні 2023 року все завершилося визнанням геноциду. Станом на квітень 2024 року подібні ухвали винесли уже 19 судіввключаючи російські "суди" на окупованих територіях України.

Ознайомившись із матеріалами новітніх російських "розслідувань", помітно, що насправді про нові факти у них не йдеться — без змін майже завжди залишаються і кількість жертв (крім справи блокади Лєнінґрада), і основні обвинувачувані. З цього випливає неспростовний факт — російські суди не "встановлюють істину", а суто формально перекваліфіковують совітські справи з воєнних злочинів на геноцид.

Єдиний помітний виняток становить процес по блокаді Лєнінґрада. Упродовж десятиліть точилися дискусії про кількість загиблих та розмір матеріальних втрат. Вирок суду знаменує перемогу "максималістів" — 1 млн 94 тисячі загиблих, 35 трлн рублів збитків за теперішнім курсом хоча ще за місяць до вироку мова йшла про 530 млрд. 

Пожвавлення "історичних" судових справ в Росії за останні роки викликали неоднозначну реакцію серед фахівців. Захисники сьогоднішньої практики наголошують на необхідності юридичного визнання німецьких злочинів, навіть якщо вони вже відомі з минулих часів. Це дозволить, по-перше, віддати належну пошану жертвам (майже загальноприйнятна офіційна версія), по-друге, створити нову колективну пам’ять про війну із правильно розставленими акцентами і, по-третє, убезпечитися від "переписування історії" на Заході — передовсім від зрівняння комунізму із нацизмом (справжня мета). 

От як це пояснюється в матеріалах прокуратури по справі блокади Лєнінґрада: "Ухвалюються різноманітні заяви, резолюції й закони, де замість осуду фашизму йдеться про якісь злочини тоталітарних режимів. Підсумки Нюрнберзького трибуналу не можуть переглядатися і піддаватися сумніву та коригуванню. Порівняння фашистського режиму з іншими режимами та ідеологіями має практичну мету перекласти на Росію відповідальність як за уявні та реальні помилки совітського керівництва, так і за дії інших держав та політиків, зіштовхнути країни, які є спадкоємцями історії антигітлерівської коаліції. Все це становить пряму загрозу не тільки національній безпеці РФ, а й європейській співпраці та міжнародній стабільності".

Опоненти підкреслюють політичний характер подібних процесів. Росія маніпулює визначенням геноциду, погоджуючись із ним у прийнятних випадках і заперечуючи у неприйнятнихГолодомор, Сребрениця. У тому, що мали місце масові убивства євреїв за національною ознакою, не сумнівається ніхто (крім маргіналів-ревізіоністів). Однак чи прагнули нацисти знищити все населення СССР за паспортною ознакою — в реальності, а не в совітських пропагандистських матеріалах — досі відкрите питання. Важко порівнювати долю приречених на винищення євреїв із долею інших народів СССР, підкреслює Альтман, для яких окупація означала не лише репресії, але й "відкриття численних храмів, функціонування закладів культури, інститутів, гімназій, видання понад 400 газет російською та іншими мовами".

Що стосується Путіна, то упродовж 2020—2023 років він ще балансував між Голокостом та "геноцидом совітського народу". Однак 27 січня 2024 року на відкритті в Ґатчині меморіалу "В пам’ять про мирних жителів СССР — жертв нацистського геноциду в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр." слова "євреї" та "Голокост" не були вимовлені взагалі. Жертви Бабиного Яру, Лєнінґрада та Аушвіца позначалися однаково — "мирне/цивільне населення". Зате на горіхи дісталося Україні та державам Балтії.

Cui prodest?

Тож навіщо Росії визнання себе жертвою геноциду і чому саме зараз? Вважаю, що запустивши цю кампанію, Росія переслідує щонайменше чотири мети: три очевидні та одну ймовірну. 

Перша полягає в укріпленні "єдино правильного" погляду на події війни. "Велика Перемога" є, по суті, єдиною загальною "скріпою" в розділеному російському суспільстві, тож визнання дій німецьких військ геноцидом додасть козирів державній пропаганді. Вкотре буде підкреслений жертовний для СССР характер війни; пояснені величезні втрати; завдано удару по намаганнях переглянути роль "власовщини"; замовчана відповідальність за відсутність евакуації євреїв в тил; заперечена подібність сталінізму та гітлеризму. В окремих випадках одним пострілом буде убито двох зайців — так у Криму розслідування нацистських звірств знову призведе до посилення антитатарських настроїв. Звинувачення кримських татар у колабораціонізмі — улюблена забавка російської пропаганди.

Друга мета — легітимація сьогоднішньої зовнішньої політики Росії: німецькі злочини будуть використані для виправдання антизахідної позиції Кремля. Не вперше з вуст навіть найвищих посадовців можна почути, що СССР доводилося воювати сам-на-сам із "об’єднаною Європою". Про антигітлерівську коаліцію та вирішальний внесок американського ленд-лізу в совітську перемогу сьогодні згадувати не модно. В міру того, як не вдається перемогти Україну на полі бою, в Росії все активніше просувається наратив про фактичну "війну проти всього НАТО". Звинувачення нацистів у геноциді "совітських людей" в минулому і нагнітання страху перед "західною загрозою" сьогодні слугують єдиній цілі — мобілізації росіян на підтримку Кремля.

Третя мета — "розмивання" як самого поняття геноциду, так і російської відповідальності за злочини в Україні. Пропагандою використовується метод хибної аналогії: "ми перемогли фашизм" — "ми не можемо бути фашистами"; "ми були жертвами геноциду" — "ми не можемо вчиняти геноцид". При цьому заперечення Голодомору як геноциду та совітської відповідальності за нього буде лише посилюватися, що продемонструвало знищення пам’ятника жертвам Великого Голоду в Маріуполі.

Остання, потенційна, мета — ймовірна спроба вимагати від Німеччини відшкодування нащадкам жертв геноцидузаяви Польщі про намір добитися виплат компенсацій може надихати російське керівництво. Це не озвучують на публіку чиновники і навіть серед ура-патріотів у це мало хто вірить, але повністю виключати таку можливість не варто. Принаймні, збільшення оцінки матеріальних збитків від блокади Лєнінграда у 70 разів наводить на таку думку.

У кінцевому підсумку суди в Росії давним-давно перетворилися з окремої гілки влади на обслугу путінського режиму. І якщо Кремль вирішив визнати своїх підданих жертвами нацистського геноциду, то це явно не просто так. Ідеї раптового людинолюбства та запізнілого пошуку історичної правди відкинемо, бо вони нереальні. А що ж стало справжньою мотивацією для ухвалення подібних рішень — ми колись обов’язково дізнаємося.

Чим все закінчиться в недалекому майбутньому — показує приклад Білорусі. У січні 2022 року там набув чинності закон "Про геноцид білоруського народу" і встановлена кримінальна відповідальність за його заперечення. У тексті закону ані євреї, ані Голокост взагалі не згадуються.