Ексклюзив
20
хв

Ефект безкарності

Після атаки Ірану на Ізраїль головною темою для дискусій в самій Україні та сусідніх з нею країнах було обговорення того, як реакція союзників Ізраїлю відрізняється від реакції союзників України — хоча це ж, за рідкісним винятком, одні й ті ж країни

Віталій Портников

Спалахи від вибухів у небі над Єрусалимом, коли ізраїльська протиракетна система «Залізний купол» перехоплює ракети та безпілотники з Ірану. Фото: Jamal Awad/Xinhua News/East News

No items found.

Сполучені Штати й Велика Британія знищували іранські дрони і ракети ще до того, як вони потрапляли у повітряний простір Ізраїлю, — й тим самим значно спрощували роботу системи протиповітряної оборони єврейської держави. В Україні, звісна річ, такого не спостерігалося ніколи — хоча російські атаки руйнують критичну інфраструктуру та вбивають мирних мешканців.

Але на Заході й не збираються робити вигляд, що не помічають цих відмінностей. У Білому домі вже після іранського нападу чітко дали зрозуміти, що союзницькі зобов'язання Сполучених Штатів перед Ізраїлем серйозно відрізняються від союзницьких зобов'язань перед Україною (не будемо вчергове згадувати Будапештський меморандум). Але найголовніше — США не будуть робити нічого, щоб загрожувало прямим конфліктом з Російською Федерацією.

Якщо звести цю тезу до трьох слів: Росія — не Іран. І з її ядерною потугою всім варто рахуватися 

Так що насправді варто зосередитися не на відмінностях у реакції, вони й так є очевидними, а на тому, що є спільним. А спільною є порада не допускати до ескалації ситуації. 

Ізраїльські військові на фоні збитої іранської ракети. Фото: GIL COHEN-MAGEN/AFP/East News

У перші ж хвилини після іранської атаки премʼєр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу та інші ізраїльські урядовці пообіцяли суворо відповісти Ісламській республіці. Але після атаки президент Джозеф Байден у розмові із очільником ізраїльського уряду порадив не завдавати удару у відповідь й підкреслив, що провал іранської атаки — очевидна перемога Ізраїлю. Навіщо тоді доводити справу до ескалації?

Звісно, ми з вами ще не знаємо, як саме відповість Ізраїль і чи відповість взагалі. Але разом із цим не можна не помітити, що це ставлення до конфлікту практично збігається зі ставленням до війни Росії проти України. Американські керівники не тільки постійно підкреслюють, що їхня країна не бажає навіть натяку на прямий конфлікт з Кремлем. Вони ще й радять не переносити війну на територію Російської Федерації. 

Державний секретар США Ентоні Блінкен підкреслював, що Сполучені Штати не підтримували і не створювали можливостей для здійснення українських ударів поза українською територією приблизно за два тижні до поради Байдена Нетаньягу. Висловлював сумніви в ефективності таких атак і міністр оборони США Ллойд Остін, який закликав Україну зосереджуватися на військових об'єктах. І ось тут виникає цілком логічне питання. Те, що Іран — не Росія, ми вже зрозуміли.

Але, коли мова йде про удар у відповідь по території агресора, виявляється, ніяких відмінностей між Росією і Іраном немає. Україні варто не переносити війну на російську територію й тим більш не бити по російській нафтопереробці.

І Ізраїлю краще не завдавати відповіді на найбільшу атаку безпілотниками в історії людства. Бо Захід хоче запобігти подальшій ескалації

І тут я змушений відкрити невеличку політичну таємницю, яка відома кожному з нас ще зі шкільних уроків історії. Ескалації сприяє якраз відсутність покарання. І у Москві, і у Тегерані бачать, що західні країни воліють утриматися від ескалації, тобто проявляють слабкість. У Путіна чи аятоли Хаменеї «червоних ліній» просто немає. А у Заходу, як бачимо, вони є. У Вашингтоні не бажають, щоб війна переходила на територію Росії. Не бажають, щоб Ізраїль відповідав Ірану й тим самим нібито спонукав Ісламську республіку до подальших атак. Навіть спроба стратегічної невизначеності, до якої вдався президент Франції Емманюель Макрон, викликала відверте роздратування у Вашингтоні та інших західних столицях. 

Путін має точно знати, що військ країн-членів НАТО не буде в Україні. Він має точно знати, що країни Альянсу не наважаться на прямий конфлікт з Росією. А тепер ще й аятола Хаменеї має точно знати: президент Байден переконував ізраїльського прем'єра не бити по Ірану.

А чому? Чому вони мають бути впевнені — саме впевнені — у своїй безкарності
Удар по Ізраїлю. Фото: Shutterstock

Адже ефект безкарності породжує відчуття того, що можна продовжувати. Можна бити по Україні. І можна бити по Ізраїлю. Можна окуповувати чужі території, можна сприяти терору. Найбільший виклик — економічні санкції, до яких вже пристосувалися і Росія, й Іран. Але очільникам терористичних режимів не потрібна економіка. Їм потрібна війна.

Й до того часу, поки вони відчувають, що їх побоюються як небезпечних божевільних вони будуть продовжувати. Якщо не завдавати ударів у відповідь, якщо не демонструвати силу — значить, провокувати на ескалацію і росіян, й іранців. І на жаль, ця формула є повністю зворотною актуальному західному підходу до великих викликів.

No items found.
Ізраїль
Воєнний злочин

Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо». 

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Ранок.

Я обираю одяг. Штани чи спідницю? Все ж таки весна — краще спідницю. Легку, мов сам вітер.

«У нас штурм. Все складно».

Я дивлюсь на цю спідницю, ці штани, а перед очима обличчя й імена усіх, у кого зараз штурм, у кого все складно.

В якийсь момент я не розумію, якого дідька я дивлюся в цю довбану шафу. Нахріна тут оця дурна зелена спідниця? Як затесались мої цілком цивільні штани між кітелем «піксель» і кітелем «камуфляж»? Що робить тут рожева сукня?

Там штурм, а тут рожева сукня, дурна зелена спідниця. Мені треба обрати одяг на роботу. Мені треба їхати і працювати. Щось робити для людей, які потребують допомоги. Перед очима все ті ж імена й обличчя. 

Тільки б живі і цілі. Цьому не можна — у нього маленька дитина. Хлопчик або дівчинка. Це не так і важливо. Маленька дитина, яка бачила тата тільки в екрані смартфону. І цьому не можна — хвора дружина. І цей майже не жив іще. А в цьому мудрості на століття. Нікому не можна. Тільки б живі і цілі. Чуєш, Боже, чи хто там над нами, між нами чи під нами. Їм не можна. Нікому не можна до тебе. Вони мають жити. Будувати, любити, обіймати дітей, садити сади і поля, вбирати у свої очі усі барви світу. ЇМ НЕ МОЖНА. ВОНИ МАЮТЬ ЖИТИ.

Тільки б живі і цілі. Сині штани. Блакитна кофтина. Тільки б живі і цілі.

«Криють. Один — 200. Двоє — 300. Важко».

Я не питаю імен. Бо боляче. Так страшно боляче. Колись я написала іронічний вірш про окопний стендап. В ньому історії саме цих хлопців. Смішні, десь гіперболізовані. У ньому вони говорять про свої мрії в окопному сьогоденні. В кінці там були слова «тільки б кожного мрія була жива».

Я його більше ніколи не прочитаю. Дві з тих мрій загинули. Великих, цінних, неосяжних мрій уже ніколи не збудуться. Їх вбили росіяни

Треба не забутися розчесатися. Я дивлюся на гребінець і не розумію, навіщо в цьому світі зараз розчісуватися. В неділю я була на прощанні з одним із тих, чия мрія загинула разом з ним. Торкнулася до нагрітого сонцем мертвого дерева домовини. Бога нема? Є хтось там над нами, між нами, під нами? Якщо є, хай вони будуть живі. Почорнілі від горя діти не повинні обіймати домовини.  

Хай минають їх кулі, уламки, скиди, арта, каби, гранати. Хай їх береже земля, вітер і сонце. Тільки б живі і цілі.

«Не вижили».

Що я іще можу зробити, щоб хоч решта — живі і цілі? Є щось іще у світі, що я можу зробити, аби хоч решта живі і цілі?

«Ти робиш усе можливе».

Не все, боже, ну не все. Напевно є ще щось, що можу зробити, аби вони так і лишалися живі і цілі. А якщо і зробила усе можливе, я маю зробити щось неможливе. Аби тільки живі і цілі. Що іще навіть неможливе я маю зробити?!

Тільки б живі і цілі. Живі і цілі.

20
хв

Живі і цілі

Татуся Бо

Найперше, що можна сказати про 46-річну пані Линів — але варто нагадати, що двадцять років поспіль вона зростала як творча одиниця у Німеччині, саме в східній частині, де є певні сентименти до Росії та її культури. Оксана Линів поїхала на навчання з України в епоху золотого гламуру і засилля російськомовної попси — у 2005 році, і очевидно, випала із світоглядної еволюції українців. 

Врешті на деякий захист Оксани Линів і її душевних американських гірок можу навести один цікавий приклад. У центрі Києва, прямо на Майдані, де вдови і матері загиблих героїв ставлять пам'ятні прапорці — знаходиться консерваторія. Попри петиції студентів та  низку мобілізованих випускників, її викладачі уперто не хочуть викидати із офіційної назви закладу ім'я Петра Чайковського. У хід ідуть відмовки від «великий російський композитор не воює замість Путіна» до пошуків українських коренів у сім'ї митця.

Також не дивно, що донедавна наша опера і наш балет хизувалися саме репертуаром саме по Чайковському. То ж не дивно, що виросли покоління людей, які мало знають Пуччіні та Верді, але з піною на зубах доказуватимуть, що «Лебедине озеро», то вінець культури. 

Оксана Линів є дитям свого часу, бо її аргумент на захист власних менеджерських рішень інколи дуже схожі на аргументи типової домогосподарки із мережі
Линів стала першою жінкою – музичною директоркою Teatro Comunale у Болоньї. Фото: фейсбук / Oksana Lyniv - conductor

У квітні стало відомо, що в Муніципальному театрі Болоньї (Італія) його музична директорка, українська диригентка готує прем'єру опери Петра Чайковського «Іоланта» російською мовою за участі російських виконавців та музикантів, яким для співпраці достатньо лише написати заяву про засудження війни. Про це міг би ніхто не дізнатися, якби не українські музикантки, які синхронно заявили, що відмовляються грати на концертах, де звучатиме музика російських композиторів.

Спочатку Оксана Линів намагалась розповісти про унікальну мистецьку стратегію, згідно якої вона навмисне включає в одну програму твори Чайковського та етнічного українця Ігоря Стравинського. Мовляв, про це проінформоване Міністерство інформаційної політики та культури і їх все влаштовує. 

Утім масовий осуд колег-музикантів із України мав результат, і далі сталось щось смішне. Оксана Линів таки відмовилася диригувати оперу Чайковського «Іоланта» за день до прем'єри. Бо, мовляв, є хвора

Синхронно від Саксонської державної опери Дрездена стало відомо, що українка стала музичним керівником опери «Євгеній Онєгін» Чайковського, що її ставитимуть в Німеччині в 2025 році. Линів одразу заявила, що то «свобода мистецтва та свобода слова». І загалом, якби вона не прийняла цю пропозицію, іншу таку навряд чи вдалось би отримати. 

Линів час від часу потрапляє в скандали через виконання творів Чайковського. Фото: фейсбук / Oksana Lyniv - conductor

А ще Оксана попрохала колег знайти їй українофобські заяви авторства Чайковського. Бо ж нинішні лозунги і заклики з соцмереж її не переконують, що Чайковський і російська агресія тотожні. Насправді в таких моментах і видно, що Линів у безпечній та ситій Європі упустила кілька політичних моментів.

Путін не раз називав Чайковського улюбленим митцем. У різні роки, коли російський диктатор був у закордонних відрядженнях, у готелях за райдером мав грати Петро Чайковський. Після повномасштабного вторгнення Путін погрожував Заходу відлучити його від Достоєвського та Чайковського. Замість сигналу повітряних тривог в низці міст Росії вмикають саме полонез із «Євгенія Онєгіна». 

Не факт, що Чайковський був би в захваті від непрямої участі в нинішній війні, однак він став культурною зброєю загарбницьких війн сучасної Росії. І цей козир Кремль успішно використовує в операх Європи

Оксана Линів, яка чимало працювала на кращих німецьких та австрійських сценах навіть не вловлює момент із Річардом Вагнером — ще одним культурним інструментом окупаційних воєн. Але уже Адольфа Гітлера та Третього рейху. Влітку 2023 року українська мисткиня відвідала фестиваль музики композитора Вагнера у Німеччині. І вдягла футболку Wagner Power. 

Безумовно, музичний геній Ріхард Вагнер, який жив і працював в ХІХ столітті не винуватий, що спочатку його опери полюбив Путін, а потім і два головорізи Путіна — Євгеній Прігожин ( у 2014 році він створив приватну військову компанію, яка згодом отримала назву «Вагнер») та Дмитро Уткін (співзасновник ПВК «Вагнер», від позивного якого й отримала назву організація). 

Історію про цей скандал знайшов український письменник та перекладач, один із найпопулярніших українських блогерів Остап Українець. Зараз він в лавах Збройних сил України і має право на такі думки та аналогії. 

Утім це історія про те, що контекст завжди важливий. Нормально піти і пограти оперу «Лоенгрін» та «Тангейзер». Ненормально після знищення Бахмута та Вугледара якраз таки силами Вагнера натягувати такі футболки та посміхатись, що так і треба. 

Більше того — станом на серпень 2023 року уже була купа відео, як учасники ПВК «Вагнер» катують та вбивають українських солдат. А ще — не бракувало свідчень, колишніх полонених, де вони в деталях розповідали, як «вагнерівці» били їх арматурою і показували відрізані голови побратимів. 

Кожна деталь і місце має значення. Як би поляки поставились до того, аби в Освенцимі — місці мук і знищення мільйонів невинних — крутили лекції з режисерської майстерності Лені Ріфеншталь? 

Оксана Линів інколи чує критику і схиляється на український бік. Українка відмовилась виступати на одній сцені з Теодором Курентзисом — популярним на Заході диригентом. Він відомий тим, що у 2014 році отримав російський паспорт від президента Росії Владіміра Путіна. Він став відомим завдяки тому, що створив та керував російським колективом MusicAeterna, що базується в Новосибірську. Колектив мав спонсорські стосунки з банком VTB, проти якого санкції ввели країни ЄС, США, Україна, Велика Британія, Швейцарія, Канада, Австралія, Японія та Нова Зеландія. Також Курентзис здобув освіту в Росії. Він ніяким чином не коментував повномасштабне російське вторгнення.

Тобто це була очевидна історія, де не можна було знайти алібі і тому Оксана Линів не стала захищати колегу так, як Чайковського. 

Чи мають українські музиканти грати твори російських композиторів? Фото: фейсбук / Oksana Lyniv - conductor

Що ж робити з пані, яка зробила потужну кар'єру на Заході і має безпосередній вплив на смаки еліт? Очевидно, що нашим культурним аташе варто було би частіше спілкуватись із пані Оксаною, аби пояснити певні актуальні тригери країни у війні.

Нам конче потрібно промотувати своє у світі. І врешті нагадати світу, що ім'я класика європейської музики Максима Березовського золотими літерами написано в Болонській академії разом із однокурсником Моцартом

Ми не можемо скасувати Чайковського та його творчість, але в наших силах розповісти про себе без меншовартості. І з розумінням сучасного контексту, де варто точно знати, чому Путін зробив саме цього композитора культурним маркером окупації. І де футболки Вагнер можуть носити зовсім не музичний контекст. 

Оксана Линів була і є нашою національною гордістю, але очевидно, їй теж треба вирости як громадянці і врахувати, що «культура поза політикою» уже не можлива. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

Редакція Sestry не завжди поділяє думку авторів блогів

20
хв

Чи варто канселити українську диригентку Оксану Линів за її любов до Чайковського і Ко?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Боятися вдвох не так страшно»: де дружинам військових знайти розраду?

Ексклюзив
20
хв

Балет у бомбосховищі: як у Харкові діти рятуються від жахів війни

Ексклюзив
20
хв

Жіночий спротив незламних українок. Історії українських жінок, які вціліли після російського полону

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress