"Я не можу уявити обличчя власних дітей". Що таке афантазія і як з нею жити

Більшість людей можуть уявляти образи у своїй голові - яблуко, власну кухню чи усмішку свого найкращого друга. Але не всі.

Згідно з дослідженнями, ті, хто не може нічого візуалізувати в уяві, належать до 1% людей із сильною афантазією.

Вони також менш схильні розпізнавати обличчя, запам’ятовувати звуки музики чи структуру наждачного паперу, і більш схильні працювати в природничих науках, математиці чи комп’ютерних науках.

До 6% людей можуть мати певний ступінь афантазії.

Це не розлад і не означає брак уяви, але може впливати на повсякденне життя, каже Адам Земан, почесний професор неврології Ексетерського університету, який запропонував цей термін майже 10 років тому.

43-річна Мері Ватен із Челтнема у Британії вважає вміння інших людей створювати образи в своїй голові "абсолютно приголомшливим".

"Я просто не можу зрозуміти, що вони насправді мають на увазі - де це зображення і як воно виглядає?" - каже вона.

"Для мене, якщо я не бачу чогось на власні очі, цього немає", - додає Мері.

Вона не може уявити важливі події свого життя, наприклад, день весілля. І навіть не може уявити своїх двох маленьких синів, якщо вони не з нею.

"Я не згадую образ - у мене є всі спогади, вони просто виглядають зовсім інакше", - каже Мері.

"Як хтось колись це описав - усе обладнання працює, але монітор не увімкнений", - пояснює вона.

"Інстинкт"

Мері виявила, що вона не схожа на більшість інших людей, лише коли спілкувалася з друзями, і була вражена, коли дізналася, що її чоловік міг легко уявити минулі події, ніби дивився фільм.

Позитивним боком цього, за її словами, є те, що вона дуже добре формулює свої думки словами - адже вона нічого не припускає. Вона також глибоко відчуває речі.

"Я дуже емоційна людина, яка керується інстинктами, тому, коли щось пригадую, це почуття, а не образ", - каже Мері.

Наприклад, вона ніколи не могла використовувати асоціативні діаграми під час підготовки до іспитів або читати фентезі - бо вона просто не може втекти у той світ у своїй свідомості.

"Я бачу лише те, що є реальним і переді мною: немає значення, бачила я це хвилину чи годину тому", - каже Мері.

Протилежна крайність

Професор Земан відкрив цей спосіб сприйняття світу, коли побачив пацієнта, який втратив здатність візуалізувати.

Коли він описав цей випадок, з ним зв’язалися інші люди, які казали, що вони були такими завжди.

Відтоді професор Земан виявив, що існує протилежна крайність, гіперфантазія, коли люди бачать у своїй голові образи настільки яскраво, що не можуть визначити, реальні вони чи вигадані. Приблизно 3% з нас бачать світ таким чином.

"Один термін породив інший", - каже він, запозичивши слово "фантазія" в Арістотеля.

Професор Земан каже, що за останнє десятиліття до нього звернулися 17 тисяч людей із досвідом афантазії та гіперфантазії.

Багато хто твердив, що знає, що обробляє інформацію не так, як інші, але не може описати, як саме.

Уві сні

За словами професора Земана, це можна пояснити відмінностями у зв’язках між ділянками мозку.

Наприклад, коли більшість людей просять уявити яблуко, вони виконують послідовність кроків, зокрема змушують мозок згадати, як виглядає яблуко, і активують мозок, щоб створити його образ.

Але в тих, хто страждає на афантазію, цей процес може перерватися у будь-який момент.

"Думки залишаються думками, - каже професор Земан, - тоді як у інших думки перетворюються на чуттєвий досвід".

Тоді як люди з афантазією думають про спогади, інші люди здатні згадувати ці спогади та проживати їх.

Але цікаво те, що багато людей з афантазією можуть візуалізувати образи уві сні - ймовірно, тому, що це більш спонтанний процес, який відбувається глибоко в мозку, каже професор Земан.

Афантазія може також принести користь. Вона може мати захисний вплив на психічне здоров’я, бо такі люди часто живуть поточним моментом і рідше уявляють, наприклад, страшні або стресові події.

Але для професора Земана "великим сюрпризом" стали художники з афантазією, які казали йому, що їхня нездатність візуалізувати образи дала їм додатковий стимул творити мистецтво, використовуючи полотно як свою уяву.

Як правило, більше схильні до творчості люди з гіперфантазією, як-от Джеральдін ван Хемстра.

Художниця Джеральдін у дитинстві завжди мала "бурхливу уяву", створюючи у своїй голові цілі села.

І вона завжди бачила кольоровий алфавіт, так само як цифри та дні тижня.

У школі Джеральдін змінювала відповіді на математичні задачі, тому що кольори чисел у її голові виглядали неправильно поруч один з одним.

Але вона виявила, що бачить світ інакше, ніж більшість інших людей, лише коли почала співпрацювати з музикантами та танцюристами, малюючи різноманітні форми відповідно до їхніх ритмів.

"Переноситься в майбутнє"

"Пам’ятаю, я запитувала музикантів, як вони бачать музику, але вони не розуміли, що я мала на увазі", - каже Джеральдін.

"Я думала, що всі музиканти бачать ноти кольоровими", - додає вона.

Під час малювання Джеральдін так само має дуже інтенсивні переживання.

"Я можу ходити, робити замальовки, дивитися на пейзаж і знову переживати цей досвід пізніше", - каже вона.

Навіть коли Джеральдін щось планує, їй задається, що вона переноситься в майбутнє.

Але постійна візуалізація також може втомлювати.

Мозок Джеральдін іноді відчуває перевантаження, через що їй важко спати.

Щодо афантазії та гіперфантазії залишається багато питань - наприклад, які у них можуть бути підвиди або чи зумовлює їх генетика.

Відповіді на них можуть дати дані великих біобанків.

Інше внутрішнє життя

Огляд, опублікований у Trends in Cognitive Sciences, показує, що афантазія може бути родинним феноменом, причому брати та сестри людей з афантазією страждають від неї у 10 разів частіше.

Також висловлювалися припущення, що люди з афантазією частіше хворіють на аутизм.

Професор Земан каже, що дослідження показують, що "свідомі сенсорні образи не є передумовою для людського пізнання" або творчої уяви.

І кожен малює образи у своїй уяві по-різному.

"Наш досвід не є нормою, й інші люди можуть мати інше внутрішнє життя", - додає він.