Из серии “На ночь глядя”
Вчера на глаза попалось сообщение, возможно, его многие видели, но наверное, не придали ему особого значения, а зря. Тут надо сделать небольшой экскурс в историю флота российского, чтобы отметить особенность, повторившуюся многократно и примерно в одном и том же стиле. Так, в середине 19-го века, во время крымской войны, командующий флотом адмирал Нахимов уничтожил корабельный состав флота, а команды кораблей списал в пехоту. И в отличие от баек, которые тогда были сочинены о стойкости матросов, сухопутные вояки из них были так себе. Оно и понятно, ведь они были научены другому виду боя, а война на суше – нечто совсем другое.
Кстати, российские историки как всегда сфальсифицировали реальные события, как это было с тем же Бородинским сражением, где по их версии, одноглазый Кутузов победил Наполеона. Им плевать на то, что весь остальной мир знает о том, что в генеральном сражении Наполеон полностью разгромил русскую армию. Так и с крымской войной. Ее преподносят как невыносимую победу русских моряков, но ее там не было и близко. Аргументом для байки было то, что англо-французский экспедиционный корпус так и не смог захватить Севастополь. Только вот фокус в том, что такой цели перед союзниками не стояло. Им не был нужен ни Севастополь, ни Крым. Они банально не имели достаточного количества войск для оккупации.
На самом деле, целью было разоружение россии на Черном море, поскольку ее постоянные войны с Турцией уже достали всех. И в результате этой войны, цель таки была достигнута. Нахимов утопил боевой флот, а в преддверии полного разгрома, русская армия капитулировала на условиях победителя. Условием же было полное отсутствие военного флота россии в Черном море, плюс уничтожение всех береговых фортификаций, которые были построены на побережье. И россия вынуждена была принять эти условия, как побежденная сторона. Как ранее, своими руками, был потоплен флот, так и фортификации были срыты собственными же руками. Ну а произошло это потому, что моряки оказались плохими сухопутными вояками.
Во время Первой Мировой войны черноморский флот был спрятан по базам, а большая часть матросов – списаны в пехоту и никакой доблести, как пехотинцы они не снискали. Более того, они стали ядром различных мятежей, что в конце концов и развалило русскую армию. Во время Второй мировой – все повторилось. Черноморский и Балтийский флоты спрятались на базах, а личный состав был списан в пехоту. С отдельных кораблей даже сняли орудия главного калибра для установки их на суше.
Из матросов сформировали «морскую пехоту», но это было совсем не то, что в Британии или США, где морские пехотинцы – отдельная каста военных, которые воспитываются и обучаются именно как морпехи. Сказки о том, что солдаты Вермахта называли их «черная смерть» – такой же бред, как и 28 панфиловцев. Не обученные ведению сухопутного боя, они были легким фаршем для немецких гренадеров. Но во всех этих случаях, использование матросов в качестве пехоты, было актом отчаянья, с заведомо посредственным или отрицательным результатом от их использования.
И вот сейчас стало известно о том, что с Тихоокеанского флота списали 2+ тыс моряков для того, чтобы бросить их на Донбасс в качестве пехоты. Плюс к тому, с передка все чаще пишут о том, что трупированы или захвачены в плен сирийцы, кубинцы, какие-то эфиопы, непальцы и еще черт знает кто. Понятно, что на каждого из них тоже надо потратить пулю или другой боеприпас, но тут дело в другом. Вся эта «сборная» из матросов и эфиопов как-то не вяжется с неисчерпаемым мобилизационным ресурсом. Просто иностранцы, плохо понимающие язык – такие себе бойцы, ну а списанные в пехоту моряки, это и вовсе показатель. Или нет?
Перепису населення в мордорі давно не було. Там купу наркоманів та алкашей. Можливо, їх не набагато і більше, ніж нас. Деградуюча країна.
Це що, в них он вже зеки (!) на зонах закінчилися, й вони почали вигрібати звідти зечок: https://sprotyv.mod.gov.ua/rosiyany-verbuyut-na-vijnu-proty-ukrayiny-uv-yaznenyh-zhinok/
Причому не на “нарожаніє”, а безпосередньо на ЛБЗ.
Якщо вони вже “нарожальщіц” вигрібають, то це вже виглядає як реальна агонія
Швидких резервів в них ще десь на 60к тушек. Техніки у цього резерву мало і стан її такий собі, з музею поцюпене. Москалі на чверть крока до війского-техничного дефолту, тому й кіпішують. Плюс Україна таки намацала мокшанську ахіллесову п’яту та добряче по ній лупасить. Саме тому Єрдоган так сильно возбудився підштовхуючи Укрїну до переговорів та “заморозки” війни.
“Швидких резервів в них ще десь на 60к тушек. Техніки у цього резерву мало і стан її такий собі, з музею поцюпене.”-на жаль, це не зовсім так. Резерви в них є(хоча вони надувають щоки і перебільшують). І таки вчаться. І техніка не завжди з музею. Плюс до того вони переключили промисловість на військовий лад, що в нас не зроблено за два роки війни.
І ще дуже великий фактор! В них немає кротів, на відміну від нас, де маємо цілу кротоферму в ОПі. В них жорстка вертикаль влади, жорсткий контроль за виконанням наказів.
“Сказки о том, что солдаты Вермахта называли их «черная смерть» – такой же бред, как и 28 панфиловцев.”
Сейчас это называется “мясо”. Вот и весь секрет.
Ничего нового,империи воюют наемниками и детьми покоренных народов.Граждане империи-люди высшего сорта и в армию не пойдут.
А між тим Естонія має намір оголосити рпц організацією-терористом
Нічого дивного. Бо в них таки почали щось бузити баби мобіків. У кастрюлі грюкати. Це звісно смішно. Але у 17 році у петербурзі бунт почали якраз баби. Тому витрішили що гроші краще платити іноземцям за них ніхто у кастрюлі грюкати не буде.
Але ж саме рузьге моряки при “дідусеві члєніну” змогли забезпечити скрєпне свято “23 фєвраля” своїм драпом з-під санкт-члєнінграду до казані чи рязані!
А кажете, що вони нічого не можуть! 😁😁😁
Що я чув про “чорну смерть” від безпосереднього свідка подій.
В 90х роках спочатку як учень, а потім вже як студент багато мандрував Кримом. Ходили пішки з рюкзаком, тренувалися на скелях з мотузками, не карколомний екстрим, але – було цікаво і весело.
Того разу ми зупинилися десь під схилами гір над Алупкою. Хлопці тренувалися вище в горах на скелях, я залишився у таборі, бо був черговим. Готую обід, нікого не чіпаю, аж раптом звідкись вискакує здоровенний кудлатий пес, хватає шматок сала який я щойно дістав для приготування їжі і неймовірно швидко зникає. Я голосно «радію», бо то був здоровенний шматок сала, який нам повинно було вистачити ще на тиждень мандрівок.
Полаявся я на того пса, ну й все. Але за 5 хвилин до табору виходить дід: сивий, статний татарин. Каже що того його пес і щиро вибачається за те що сталося. Бо того його пес, він взяв його вже завеликим і не зміг гарно навчити. Вони тут майже щодня по лісу гуляють і він не очікував нас зустріти бо заздалегідь приборкав би цуцика. Коли хлопці злізли зі скель – всі були м’яко кажучи не задоволені. Це не була наша остання їжа, але знову ці кляті татари… Тут хочу дати пояснення. Як я казав мандрували ми Кримом часто 2-3 рази на рік, і саме на початку 90х з вигнання почали повертися кримські татари. Бувало навесні пройдеш маршрутом скрізь якусь квітучу долину, а восени вона вже забудована. Причому кам’яними двоповерховими будинками. Землю займали самозахватом, будинки і вулиці були не оздоблені, багнюка, ні світла, ні води – але там жили цілі родини і робити стоянку поруч із такими поселеннями було небезпечно. В нашій групі були крадіжки, інші розповідали й про бійки з місцевими, вже не кажучи про те, що дров на схилах не знайдеш від слів зовсім. Виглядало це як людська сарана, що заполонила до цього квітучу місцевість. Тому таке і ставлення…
А далі вже під вечір, до табору знову повернувся той татарин. Приніс з собою лавашу, червону солодку кримську цибулю, сиру на кшталт бринзи та й пляшку вина. Все домашнє, свіже, неймовірно запашне та смачне. Звісно ми його запросили до нашої вечері. І ось за цією вечерею я почув багато чого раніше не знав.
Розмова більшою частиною велася з нашим керівником групи, бо він був теж був в «літах», носив бороду і пройшов з рюкзаком десятки тисяч кілометрів і мав великий життєвий досвід. Ми, як молоді лише інколи щось питали.
По перше мене вразила шляхетна поведінка діда, на контрасті з татарською «сараною». Так вчинити і нести домашню їжу до людей яких завтра вже не побачиш, за поведінку ненавченого собаки… На запитання чому він так зробив. Проста й глибока відповідь – мені не все одно, що про НАС подумають люди, бо нам тут жити.
По друге – це його розповіді про своє життя. Зараз пригадаю далеко не все, а ось про «чорну смерть» він сказав наступне. Коли радянськи війська наступали на Севастополь, то чомусь пішли в лоба, на схили максимально укріпленої, забетонованої, замінованої та прострілюваної з усіх боків Сапун-гори. Так, саме Сапун-гору атакувала морська піхота. І саме жовті глиняні схили цієї гори були вкрити десятками тисяч загиблих тіл у чорних бушлатах. Виходячи з цього я мабуть не згоден з шановним Автором. Бо німці дійсно могли це назвати «чорною смертю», а як це по іншому назвати. Дід розповідав, що бушлати відавали щойно мобілізованим і майже ненавченим солдатам, разом зі 100 грамами спирту і далі відправляли на штурм де їй відразу вбивали. Особливою «гойдою» було йти в атаку не пригинаючись, під викрики «Полундра». Ще він розповідав про те як разом з матір’ю і іншими татарськими родинами витягував поранених яких залишили війська що пішли далі на Севастополь і про білих чайок які тучами віддавали «шану» чорним бушлатам, що залишилася на схилах.
А далі були слова про то як через місяць їх всіх вивезли як скотину за 1 ніч, як «ворогом народу» стала навіть матір 2-чі Героя радянського союзу, як їх всіх кинули посеред степів, і про останні слова його матері, яка перед смертю просила його колись перепоховати вдома, в Криму.
Одна розмова тоді не багато чого змінила у моїй голові, але зараз це вже сприймається інакше. Кримські татари поверталися на свої землі, але в їх будинках жили загарбники, тому будувались де була можливість. Доросле покоління, ті хто вижив під час депортації зберігали душу свого народу. І справжньою людською сараною були для них ми – російськомовні чужинці. Але їм далі тут жити і на правах хазяїна своєї землі вони можуть дозволити неповажного відношення до сусідів тим паче до гостей.
Чудова розповідь, дякую!
По поводу Крымской войны. Дело в том, что российская империя кроме всего прочего очень сильно отставала в техническом плане. В то время появилось стрелковое нарезное оружие, и насыщенность им у созников было намного выше (это можно загуглить), а россия попрежнему пользовалась гладкоствольным оружием почти в 100% случаев. Далее, наличие парового флота у созников и парусный флот россиян. Устаревшая российская артиллерия, в том числе и снятая с кораблей утопленных… Короче, шансов у россии – ноль. И это при том, что союзники не устраивали блокаду на суше (троллили так, что ли?): российская армия имела свободное сообщение с тылами на суше, получала постоянно снабжение и подкрепления (в отличие от растянутой логистики у созников). Я это к тому, что российская рукожопость – это одна из их главных скреп, которая на протяжении многих веков передается по наследству. это их геном, если хотите.
И еще одно. Их пропаганда вопит, что Севастополь – это, якобы. город русской славы. Я утверждаю обратное: город русского бесславия. Посмотрите на историю: абсолютно все, кто атаковал Севастополь, всегда его захватывали. Ни одной успешной обороны! Как сами севастопольцы говорят: город камней, б****й и бескозырок.
” но тут дело в другом. Вся эта «сборная» из матросов и эфиопов как-то не вяжется с неисчерпаемым мобилизационным ресурсом. Просто иностранцы, плохо понимающие язык – такие себе бойцы, ну а списанные в пехоту моряки, это и вовсе показатель. Или нет?”-ефіопсько-бурятська збірна в “тєльняшках” навіть добре в’яжиться. В іншому випадку потрібно було б проводити мобілізацію в Москві та Санкт-Лєнінбурзі та інших великих містах. А як казав “батько перестройки”-“єто чревато”!