Наша пресса сегодня, скорее всего, обойдет эту тему десятой стороной, потому что она не выполняет своей функции, поскольку за все годы независимости занималась только одним – отрабатывала заказы тех, у кого находится на содержании. Речь идет о том, что боневтик сегодня проводит последний свой день в бесспорном статусе президента, поскольку его каденция, четко выписанная в Конституции, заканчивается именно сегодня, когда должны были пройти президентские выборы.
Сейчас я не стану еще раз повторять основания для таких выводов, поскольку недавно уже делал это с экскурсом в основы государства и права и ссылками на соответствующие статьи Конституции. Кому интересно – найдут этот текст и почитают. Единственное, что здесь уместно отметить – некоторые аспекты методологии или подходов к изучению норм Конституции. Итак, в любом описании того, чем является конституция вообще и в Украине – в частности, вы найдете определение того, что это – документ прямого действия.
Наверное, каждый сталкивался с этим определением и просто проходил мимо. Это касается не только людей, которые прямо не сталкивались с вопросами права, но и тех, кто сейчас бодро рассуждает на этот предмет, начиная с Лешика Гончаренко, который с апломбом заявил о том, что все, кто не согласен с его мнением о том, что вопросов этого порядка сейчас нет и быть не может, а задавать их может исключительно московская агентура, тут же показал, что с теми самыми основами государства и права, а также с конституционным правом он не просто на «вы», но даже не ехал с ними в одном трамвае.
Этот вывод как раз и проистекает от полного непонимания правового статуса конституции, а также определения «закон прямого действия». Если бы он это понимал, то просто не трогал бы эту тему всуе и вот почему. Прямое действие, для простоты восприятия, заключается в том, что текст, написанный в рамках конституции, является самодостаточным и нормы, заложенные в нее, действуют так, как они записаны, и ни буквой вправо, ни запятой влево. То есть, конституция не требует посредников и толкователей вроде Леши. Просто бери и читай то, что там написано. А Леша взял на себя роль толкователя, чем показал свое полное невежество в этом плане.
Мы же не толкуем конституцию, а просто еще и еще раз обращаем внимание на то, что действовать в рамках конституции, значит, действовать строго по букве ее текста и ничего более. Мы просто обращаем внимание на этот фундаментальный принцип и призываем всех отталкиваться именно от него, когда речь заходит именно об этих материях. Так случилось, что Всевышний (если он есть) сподобил меня умением читать и по разным причинам, текст этой конституции и конституций других стран мне пришлось читать не раз и не два. Более того, именно по тексту этой конституции мне пришлось пройти полный курс конституционного права и успешно сдать соответствующие экзамены.
А это значит, что все, кто касается этого предмета, за исключением депутатов, которые могут попасть в Раду без образования или с образованием, но далеким от права, как паровоз от Проксимы Центавра, имеют в своем багаже примерно тот же самый курс конституционного права, что и я. Посему я и позволяю себе высказываться на эту тему. Ну а те, кто с унылым видом рассуждает о бесконечности правления во время войны, легко находятся в Сети с биографией, которая как раз и показывает их отношение к предмету, за обсуждение которого они взялись без всякого на то основания.
(Окончание следует)
Парафраз анекдота про мужика і Смерть:
Стук у двері, Зеленський відчиняє, на порозі красива книжка:
– Ти хто?
– Я – Конституція України.
– Ну й що?
– Ну й все!
Боюсь, что на самом деле роли как раз наоборот. Это Конституция открывает, а там Ze.
Льоха він же великий і неперевершений( депутат Верховної Ради України VIII й IX скл., член фракції Європейська Солідарність, член української делегації у ПАРЄ, президент Комітету ПАРЄ з міграції, біженців та переміщених осіб, а татко у нього такий собі костусєв). Ще має багато бабла(мабуть татко допомагає), тому воно міркує сам до себе, що він може висловлювати свою “компетентну” думку з будь якої нагоди. Готує себе, мабуть, у лідери суспільства.
… Льоша Гончаренко – такий собі “полу-жиріновський”. Іноді озвучує позицію ЄС, іноді навпаки, завуальовує. ЗЕблазні слідкують за всим. Ну, не Пороху ж все самому казати – і правду і відмазки..
Так, Льоша виступав за “язик” (а як ще можна було бути в Одесі на той час, коли обираєш політику?), був в ПР, але й перший вийшов.
На русню він вже стільки наговорив, що назад дороги немає ! Тому йому залишається тільки політика з європейський курсом (ангійську знає), а він інтегрується в євроструктури, бо крім політики він не може більш нічого вже робити.
Так шо я не судив би так вже строго того Льошу – він вносить свій вклад в євроінтеграцію, в ПАРЄ доносить українську позицію і люто виступає проти Пуйла і рф.
До того ж якщо розглядати Льошу на майбутніх виборах (все одно вони колись же стануться?), як “проксі” Пороха, який має у нашому придуреному суспільстві надто високий антирейтинг, то хіба такий вде поганий кандидат? А минуле в складі ПР та батько Костусєв, з яким він не спілкується з підліткового віку, то цілком на мою думку вкладається в схему “а нього є ліпєцька хвабріка” – тобто це пшик. Кацапню ненавидить люто, в європейські структури вхожий, чим поганий кандидат на Президента?
Я зрозумів Ваш сарказм. Інші можуть не зрозуміти.
Це може бути не сарказм, адже у 2014 за Пороха проголосували ті, хто вірив, що він домовиться з кацапами, бо заснував ПР і ліпецька хвабрика.
Але я чомусь не бачу Гончаренка навіть, як проксі.
Та ви якось знайдіть визначення цього хлопа – слуга декількох володарів він хто????
Бггг))) Порох ше в травні минулого року чітко заявив, шо до кінця війни ніяких виборів. Так кому вигідно вічне правління Лідора? Все всіх влаштовує.
Так случилось, что Всевышний (если он есть) – деякий час я був на цьому гачку щодо найвеличнішого (не розуміюся як перекласти росіянською та й не хочу), дістався досить великих глибин цього земного існування, бо знаходився поруч із досить відомими та впливовими людьми у цій секті. Намагався знайти своє місце у “цьому житті”, навіть був у “гроба господня” але ж наявні церковні (сектантські) речі досить швидко довели що людина (особистисть) у житті церкви немає жодного значення (впливу), усе налаштоване на заробіток коштів: молитва, відспівування, поховання, народженні та інш., тоб то як то кажуть московити та їхні попи – “ничего личного – это бизнес”. На усі питання у великих попів одна відповідь – у тебе недостатня віра, без наведенння якихось прикладів з життя, описів з релігійних книжок та інш. Досить великою часткою мій керівник на підприємстві був під впливом цих сектантів (без усілякогого поділення – християни східного чи західного обряду, мусульмани, та інш.), вклав великі кошти (бо мав невилікону зворобу, а попи цим скористалися та видоїли його як останню корову) та намагався докласти усих зусиль, щоб підлеглі також були присутні на цих “молитвах” та відповідних обрядах. Після відходу керівника у найкращій світ (може воно так і є), десь поділися попи, бо відпала частка їхнього фінансування, десь подівся той церковний (сектантський) розклад. То ж на мене уся оця партіна робота – це тїєю ж часткою сектанство, залучення вподобальників не фактами, а нездійсненними обіцянками без наведення фінансових, соціальних обгрунтувань. Порошенко на даний час для мене поважна людина але ж поводить себе як ті попи – вірте та усе, ніяких аргументів. За усіх інших навить не маю жодних слів, бо Порох щось робить, а інші навіть не розмовляють (притули, тимошенкі та інш. не в залік)
Не знаю, як можна провести нормальні вибори. Не знаю, що ці вибори можуть дати (чи дадуть щось позитивне). Не знаю справжніх намірів західних партнерів і не знаю, що вони заспівають, якщо ці вибори провести/не провести.
Тому виникає крамольна думка: нам шашечки чи їхати? В сенсі, нам вижити чи догодити комусь?
Я б діяла з огляду на “вижити”, а обгрунтування – потім. Маємо приклади, що Захід що хочеш обгрунтує, якщо це йому вигідно.
Про переможців, яких не судять і які самі пишуть, як треба, вже навіть не згадую. А про виконання якогось там “міжнародного права” вже писала – світ довів, що це лише – гарна обгортка, а спеціалісти з міжнародного права, у кращому разі, – сутенери.
Тому (да вибачать мені спеціалісти з конституційного права) мене більше цікавить доцільність тримання/не тримання зелі, ніж обгрунтування цього.