У КДБ сказали дідусю: "Змирися – твою дружину вбив твій батько". Онука Алли Горської про виставку в Києві й трагедію родини

Алла Горська – душа руху шістдесятників, художниця-монументалістка, чиї панно знищувала радянська влада у 60-х і російські обстріли зараз.

Вона створювала мозаїки, декорації і розкрила правду про розстріли у Биківні.

Горську вбили у 41 рік. Її смерть "повісили" на свекра, який теж загинув.

В Українському домі у Києві проходить перша масштабна виставка, присвячена художниці, "Алла Горська. Боривітер".

Там можна побачити твори, що раніше ніде не виставлялися.

Хто така Алла Горська

"Історія моєї бабусі, Алли Горської, може зараз перегукуватися з історіями багатьох українців. Багато хто зараз шукає свою ідентичність, свій фундамент. Особистість Алли Горської може стати такою підтримкою у цьому. Бо вона свою українську ідентичність знайшла вже у свідомому віці, після 30. Вона її плекала і відстоювала. Ті процеси, які зараз у багатьох відбуваються у зв’язку з війною, вони відбувалися і у Алли Горської за інших обставин, але за того ж агресора", - говорить Олена Зарецька, художниця і онука Горської.

Алла Горська виросла в російськомовній родині. Вона була дочкою відомого радянського кінодіяча Олександра Горського, який очолював Ленфільм, Ялтинську, Київську й Одеську кіностудії.

У школі була звільнена від вивчення української мови, спілкуватися нею почала лише в дорослому віці. Її перші картини, присвячені шахтарській праці, одразу потрапили на всесоюзні виставки.

"Вона могла зробити карʼєру, мати сите життя. Прикрашати "Дом Советов" чи готель "Україна" в Москві. Але вона не змогла так. Вона зробила інший вибір. Вона з нуля вивчила українську. Вона до глибини зрозуміла Україну. Вона доторкнулася до болю української душі. Вона стала українською душею", - ділиться враженнями про творчість Алли Горської комунікаційниця Ярина Ключковська.

Творчість Горської ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х. Вона створювала масштабні мозаїки і панно, картини, костюми і декорації до вистав. Її роботи прикрашали будинки і гастрономи у Донецьку, Маріуполі і в Києві.

Але стиль Алли Горської ніяк не вписувався у рамки визначеного компартією "соцреалізму". Як це сталося з вітражем "Шевченко. Мати", який Горська разом з іншими художниками створила у вестибюлі Червоного корпусу Київського університету до 150-річчя поета.

Зображений там Шевченко, який обіймає нещасну Україну-матір вочевидь не відповідав радянській ідеології. Партійні функціонери кваліфікували роботу як ідейно хибну. Вітраж розбили.

Алла Горська разом з режисером Лесем Танюком, поетом Василем Симоненком стала однією з організаторок Клубу творчої молоді "Сучасник". Її називають мотором і душею руху шістдесятників.

Клуб став центром українського національного життя у Києві. Вони проводили літературні вечори і виставки, організовували шевченківські свята, досліджували українську історію і культуру. У її квартирі у центрі міста на Терещенківській часто збиралися дисиденти.

У серпні 1962 року Алла Горська з Танюком та з Симоненком відвідали місце масового поховання жертв НКВС у Биківнянському лісі під Києвом. Алла Горська стала однією з тих, хто дізнався і розповів правду про розстріляних НКВДистами українських митців.

За спогадами Танюка, тоді у лісі Биківні вони з Горською побачили дітей, що грали у футбол черепом зі слідами кулі. Ніхто з місцевих тоді не знав про ці поховання.

Горська і її соратники після цього відкриття звернулися до влади Києва з вимогою розслідувати вбивства 30-х років і дослідити могили Биківні.

Після цього поїздки до Биківні на Симоненка і Танюка напали й жорстоко побили, а за Горською встановило стеження КДБ.

Коли почалися переслідування шістдесятників, художниця організовувала збори коштів для сімей політв’язнів. Надсилала скарги, підписувала листи-протести до керівництва СРСР про незаконні арешти дисидентів.

"На виставці я побачила багато інформації про Клуб творчої молоді, про який ми не так багато знаємо. Ця виставка – це таке нагадування про історію шістдесятників, про репресії проти них. Це все сприймається таким близьким зараз", - ділиться враженнями про виставку, присвячену художниці, кореспондентка ВВС Україна Жанна Безп’ятчук.

Горську двічі виключали зі Спілки художників. Через це вона не могла знайти роботу.

Її роботи забороняли і нищили.

Зараз більшість її монументальних робіт знищено. Зокрема, внаслідок російських обстрілів. Її композиція "Боривітер", яка дала назву виставці, знищена у Маріуполі. Як і мозаїка "Дерево життя".

"Цих будівель у Маріуполі вже немає. Їх знесли", - розповідає онука Алли Горської Олена Зарецька.

У Києві збереглась лише одна мозаїка Горської. Вона є частиною комплексу ресторану "Вітряк" на Теремках. І терміново потребує реставрації, говорить онука художниці.

Загадкова загибель

Олена Зарецька не застала бабусю живою. Її перші дитячі спогади про неї – це вечори пам’яті Горської, які організовували її друзі-шестидесятники у Києві.

Художницю вбили, коли їй був 41 рік.

28 листопада 1970 року Алла Горська вийшла зі своєї квартири у Києві та вирушила на автобусі до Василькова, де мешкав її свекор Іван Зарецький.

Додому вона не повернулася.

Її тіло знайшли через три дні у льоху в будинку свекра з проломаною головою. Мисткиню вбили тупим важким предметом ззаду. Наступного дня на коліях біля залізничної станції знайшли й обезголовлений труп самого свекра.

"Я тільки в останні десять років усвідомила, як важко в моїй родині переживали загибель Алли Горської. Що мій 16-річний батько Олексій Зарецький втратив маму. Що мого дідуся Віктора Зарецького виклали на допит і сказали, щоб він змирився з тим, що його дружину вбив його батько", - розповідає Олена Зарецька.

У 1970-му слідчі швидко дійшли висновку, що Зарецький вбив невістку нібито через неприязнь, а потім вкоротив собі життя. За півтора місяця справу закрили. Але ніхто з оточення Горської у таку версію не повірив. Є спогади, що Іван Зарецький мав проблеми зі здоров’ям і ходив з ціпком. А художницю вбили сильним ударом.

У 2005 році президент Віктор Ющенко просив генпрокуратуру переглянути справу про вбивство Горської, але всі документи вже було знищено.

Хто і як убив Аллу Горську, досі невідомо. На її похорон у Києві прийшло багато шістдесятників.

Свої вірші над її могилою читав Василь Стус. Майже всіх їх потім арештували.

Триматися своїх

"Ми знали Горську як історичну постать. Що це була шістдесятниця, що її вбили. А про те, як вона через свою творчість підтримувала вільнодумців, як вона гуртувала довкола себе людей, було відомо небагато", - говорить Жанна Безп’ятчук.

Вона відвідала виставку "Боривітер" у перші вихідні її роботи, коли там були величезні черги і на вході, і біля деяких експонатів. За даними організаторів, за перший вікенд роботи продано понад чотири тисячі квитків.

"Виставка дає шанс побачити Горську через призму творчості, по-свіжому подивитися на неї, на її критику радянської влади. Тут відкриваються цілі пласти інформації, сенсів, які можуть підтримати нас сьогодні. Заходиш на виставку і усвідомлюєш всю складність ситуації, а виходиш і з впевненістю, що все має бути добре. Виставка має терапевтичний ефект", - ділиться враженнями кореспондентка ВВС Україна.

В Українському домі виставляють понад 100 творів живопису Горської, її графіки, ескізи монументальних робіт з музеїв та з приватних колекцій.

Спеціально для виставки створили відео інсталяцію за мотивами знищеного вітража "Шевченко. Мати".

"Ця виставка - це така зустріч, знайомство з художницею. Контекст подій, в якому вона формувалася, жила", - говорить Олена Зарецька. Вона розповідає, як поступово відкривала для себе постать Горської.

"Спочатку її дисидентську діяльність, її лідерську позицію. Тільки в останні 15 років я знайомлюсь з її творчістю, " - говорить Олена Зарецька.

Ажіотаж навколо виставки виправданий, адже в одному місці зібрали стільки робіт, які ніколи не виставлялися раніше, говорить Жанна Безп’ятчук.

"Люди шукають опору, впевненість у собі. Шукають підтримку. Виставка показує тяглість часів. Що були українські митці тих часів, що люди створили стільки всього, а влада це приховувала, цензурувала. Мені запам’яталася робота "Людина з мечем", намальована в кольорах українського прапора. Ти дивишся на цю роботу і розумієш, що вона могла б бути ілюстрацією сьогодення. І хочеться дізнатися більше – а як Алла Горська її створила?".

"Ці виставки, як бойові прапори – вони, звісно, про втрати, але передусім – про опір, як єдиний спосіб зберегти себе і свій світ", - говорить про виставку Горської письменник Сергій Жадан.

За його словами, все це нагадує українцям: "Доки ми здатні себе проговорювати й промальовувати, озвучувати й пояснювати, доки ми тримаємося своїх поетів та художників, імперія відступає і здає позиції. Зло, безперечно, вигадливе й неспинне у своїй потребі підкорення та винищення. Проте наші віра і пам’ять мають куди потужніший потенціал".

Онука художниці Олена Зарецька сподівається, що виставка "Боривітер" приверне увагу і допоможе врятувати єдину мозаїку Горської у Києві.

Організатори виставки: Національний центр "Український Дім", Арт-фундація "Дукат" у співпраці з Фондом Алли Горської і Віктора Зарецького.