Війна ДРГ: як ідуть бої малих груп на Сумщині, Харківщині і Чернігівщині

Прикордонні райони Сумської, Чернігівської та частини Харківської області стали ареною зовні не надто помітних, але від того не менш кривавих сутичок. Які тривали тут ще до масованих авіаційних та артилерійських обстрілів, що з новою силою розгорілись тут кілька тижнів тому.

З моменту відходу російських військ з півночі України у квітні 2022 року смуга українсько-російського кордону від монумента “Три сестри” на межі з Білоруссю і РФ до "опорників" на річці Сіверський Донець (а пізніше – до ріки Оскіл на Харківщині, куди росіян вибили восени 2022 р.) є районом запеклої війни малих груп, саперів, засідок та артилерійських дуелей.

Багато в чому це сталося через лісисту та пересічену місцевість - поміж десятків кілометрів порізаних ярами посадок і лісових масивів, погано захищених нечисленними прикордонними заставами, де в 1990-ті активно процвітала контрабанда, зручно вести диверсійні рейди та нальоти.

Інша причина - запеклий український опір під час вторгнення. Місцеві рибалки, лісники, мисливці та навіть браконьєри і контрабандисти активно влилися у сили оборони, робили засідки на російські колони, допомагали розвідці й теробороні, не соромилися заходити на територію РФ з перших днів вторгнення.

Адже тут не було пієтету перед "старим кордоном" - якщо того вимагала ситуація, то заходили. Як робили це раніше на полюваннях, під час перевезення контрабанди чи сезонної торгівлі - поза прикордонними пунктами тут так було завжди й продовжилося з початком великої війни.

(Журналіст Ігор Чичкань, який родом з Чернігівщини, нещодавно пригадував схему контрабанди бензину, що працювала в 1990-х через російське прикордонне село Тьоткіно, яке віднедавна стало зоною бойових дій – Ред.)

Встановити протитанкову міну на заїждженій колії і розтяжки на узліссі, повалити стовпи чи підірвати ЛЕП, розстріляти "водовозку" або автоцистерну паливозаправників, злити паливо з бака підбитого БТР і витягнути трофейний ПЗРК чи кулемет – це і є класична війна патрулів і малих груп.

Так було з українського боку раніше і продовжується зараз.

Звичайно, трапляється і навпаки, коли активно діють російські ДРГ.

"Єгері" та прикордонники проти російського спецназу

Попри те, що штати прикордонних застав часто стали нагадувати за чисельністю армійські батальйони, а Сили оборони розгорнули в регіоні спеціальні частини (зокрема нового формування – "єгерські"), які брали участь у битві за Чернігів, але відстані тут все одно мають велике значення.

Батальйон у маневровій обороні має займати десять кілометрів у один ешелон. Насправді ж бували ситуації, коли він розтягувався і на 20 км, ще й відправивши частину людей у протидиверсійні команди, а частину - на мережу спостережних пунктів та охорону тилу.

Так само має велике значення озброєння.

Якщо це не дуже досвідчені частини свіжого формування, то ще добре, якщо вони можуть розраховувати на вогневу підтримку мінометного взводу та десяток пострілів з гаубиці Д-20 через хвилин 15 від початку вогневого контакту з супротивником. А за цей час може статися багато чого, навіть у стрілецькому бою.

Тому з російського боку періодично з'являються десятки відео з розстрілами лісників, засідками в упор на волонтерські авто та поодинокі військові машини, наскоки на опорні пункти та викрадення у полон прикордонників.

Бо важко, коли на "опорнику" тільки два-три десятки вчорашніх мобілізованих, а в секторі діє одразу кілька ворожих ДРГ - нерідко трапляються масові заходи росіян під прикриттям їхньої 152-мм артилерії та іншого озброєння.

У РФ багато профільного спецназу: ГРУ, ФСБ, Федеральної служби виконання покарань, поліції, Сил спецоперацій, є і цілі бригади частин спеціального призначення. Хоч вони сточилися за два роки війни, добре підготовленої піхоти для дій у прикордонні у росіян вистачає.

Піхоти, яка сильна у стрілецьких боях, здатна швидко ставити протипіхотні міни, оснащена приладами нічного бачення та безшумною зброєю з якісними прицілами.

Тому ці понад 700 км кордону з Росією хоча й не є активним фронтом, але постійно вимагають ресурсів для прикриття, інженерного забезпечення, мінування, мереж камер, різних веж і наглядових пунктів.

До цього всього додалася ще постійна загроза від дронів-камікадзе і плануючих бомб, що вимагає залучення протиповітряної оборони.

Противник багато місяців б'є по прикордонних позиціях української артилерії та намагається зловити радіолокаційні станції ППО. А також зносить прикордонні села, як це відбувається зараз на Сумщині.

Тому для протидії повітряному полюванню росіян на північне прикордоння були перекинуті пускові PATRIOT, які в результаті покарали противника, збивши минулого травня в одному вильоті два вертольоти радіоелектронної боротьби Мі-8, Су-34 і винищувач Су-35, що супроводжував їх.

Російська авіаційна група тоді спробувала засліпити українські РЛС перешкодами і завдати ударів корегованими бомбами, але втратила дев'ять спеців і пілотів, а ті події стали відомі як "Брянська різанина".

Рейди

При цьому ділянка північного прикордоння завжди була другорядною - і під час боїв за Куп'янськ після прориву в Балаклії у 2022 році, і під час Херсонської операції.

Вона радше відволікала сили на протидиверсійні дії та прикриття кордону, ніж була цікава у плані масштабних дій углиб території.

Росіяни вже пробували заходити тут і їм не сподобалися розбиті колони техніки та десятки покинутих без палива танків.

"Російський добровольчий корпус" (РДК) та Легіон "Свобода Росії" під час тогорічного весняного рейду на Грайворон також не йшов далі демонстраційних дій і наскоків.

Тоді бійці російських добровольчих формувань, атакуючи Грайворонський виступ, зайшли до села Козинка, захопили кілька бронемашин, "потріпали" прикордонників ФСБ, накрили артилерією завод “Монокристал” і хімічне підприємство, знищили гелікоптер та й вийшли.

Тому що тоді це було відволікання уваги від наступу на півдні в районі Роботиного й під Бахмутом.

У принципі, щось схоже відбувається і у нинішньому "передвиборчому рейді", до якого долучилися бійці РДК, Легіону "Свобода Росії", "Сибірського батальйону", а також формувань чеченців.

Їхні завдання - трохи військові, трохи політичні.

Трофейний (ще з минулорічного рейду) БТР-82 РДК завдав вогневого ураження по російському пункту переходу "Грайворон", де його і захопили РДК – це було символічно.

Щоправда, були втрати техніки й російських добровольців - Т-72, ІМР-2 та машини розмінування на мінному шлагбаумі. Але їхні танки через кордон все ж прорвалися та активно діяли.

Тривають артилерійські дуелі з виявленням та знищенням "Градів" і САУ у Бєлгородській області.

А заходження у прикордонне село Козинка та селище Горьковський створило яскраву картинку, як кремлівський режим зносить артилерією і авіацією свої ж села.

Також були удари вглиб російської території дронами-камікадзе, з накриттям станції РЕБ "Житель" та знищеною пів дюжиною бойових машин місцевих територіальних полків.

Плюс два десятки полонених російських військових та необхідність армії РФ перекидати тактичне ППО з інших напрямків.

Рейд російських добровольців через кордон у зручному місці у зручний час – це ще й спроба показати, що "87% голосів" за Путіна не означають, що його підтримують всі росіяни.

А для тих, хто справді підтримує, - це спосіб відчути на собі те, за що вони голосували: "СВО", яке "йде суворо за планом", евакуацію та відселення, а також удари по Бєлгороду і дим над будівлею ФСБ.

Задачі у прикордонні

З обох боків у прикордонні стоять на постійній основі далеко не найкраще оснащені й навчені частини – наприклад, 2-й полк охорони Нацгвардії з Шостки або 110-а бригада ТРО, яка в кращому випадку має пару мінометних батарей і кілька трофейних танків.

Хіба що тут може перебувати механізований батальйон 1-ї окремої танкової бригади, який вивели на відновлення в резерв.

З російського боку там також тероборона і мобілізовані резервісти з "БАРС".

Лише нещодавно у прикордоння перекинули частини 138-ї мотострілецької бригади, які не були втягнуті у протистояння в Херсонській області. А також підрозділи "Запад-Ахмат", щоб "кадирівці" мали шанс зіткнутися зі своїми чеченськими супротивниками з "Батальйону імені Шейха Мансура".

Тому і задачі у всіх цих частин цілком очевидні.

Проводити розвідку та наводити артилерію – щоб обстрілювати "опорники" ворожих тероборонівців. Не давати проводити супротивнику інженерне забезпечення в секторі. Знищувати чужі спостережні пункти. Завдавати вогневого ураження під час підходу маневрових груп, щоб збільшити втрати ворога.

А рейдовими діями - сковувати біля кордону частини супротивника, змушувати перекидати нові підрозділи, ППО та РЕБ на допомогу далеко не найкращим підрозділам на виступі біля того ж Грайворона.

Засідки нальоти, мінування, захоплення полонених, обрізання логістики - перевага в таких діях завжди у того, хто нападає.

(У зведеннях Сил оборони повідомлення про спроби проникнення російських ДРГ з'являються регулярно – по кілька разів на місяць. Зимою активність диверсантів дещо зменшилася, але зараз, за словами речника прикордонної служби Андрія Демченка, загроза залишається високою – найбільше спроб проникнення фіксується на Сумщині. – Ред.)

Укріпрайон

Зараз РФ рівняє з землею плануючими бомбами українські прикордонні села, розбиває дороги, мости, намагається дістати місця зосередження військових.

Взагалі, виглядає так, що цивільне населення з прикордонної смуги варто було виселяти вже давно - два роки великої війни вже минуло і час для підготовки був. Постійно нарікати на те, що чогось не вистачає (часу, грошей, організації) навряд чи можна.

Все північне прикордоння України може стати укріпрайоном.

А найкраща оборона у війні малих груп – це вогневе ураження ворожих прикордонних застав, мережі камер та всіх можливих станцій радіоелектронної розвідки і дистанційне мінування на "тій стороні", щоб не давати диверсійним групам комфортно заходити чи вже виходити з українського боку.

Активна війна триває й операції малих груп на кордонах, менше помітні для широкого загалу, нікуди не зникнуть.