Почуття гумору - не унікальна людська риса. Для чого воно тваринам

Якщо ви замислитеся, що відрізняє наш вид від тварин, не на останньому місці в цьому списку, скоріш за все, буде почуття гумору.

Ми любимо сміятися – настільки, що любов до комедії, здається, вкорінена в людстві. Тримісячні немовлята хихочуть, і їх веселить, коли їхні батьки роблять смішні фізіономії. У вісім місяців діти вже можуть за допомогою власних рухів та голосів розсмішити дорослих.

Незабаром після цього батьки можуть помітити, що їхня дитина перетворилася на "коміка", який навмисне грається з тими речами, з якими не можна, з нахабною посмішкою на обличчі.

Однак нове дослідження показує, що люди, можливо, не самотні у своїй любові до жартів. Тварини теж можуть дражнити одне одного.

Разом із колегами Ізабель Лаумер, докторантка Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA), переглянула понад 75 годин відеозаписів взаємодії людиноподібних мавп одна з одною.

Людиноподібні мавпи - наші найближчі живі родичі, до них належать орангутани, шимпанзе, бонобо та горили. Усі мавпи в дослідженні жили в зоопарках, і їх фільмували, коли вони займалися своїми звичними щоденними справами.

Дослідники побачили, що представники всіх чотирьох видів дражнять один одного. Вони визначили 18 різних форм такої поведінки, але найчастіше мавпи тицяли, били чи штовхали одна одну, перешкоджали рухам інших мавп, тягнули їх за якусь частину тіла.

Деякі людиноподібні мавпи неодноразово махали частинами тіла або предметами перед обличчям своїх приятелів або, у випадку з орангутанами, тягали один одного за волосся.

"Ми часто спостерігали, як дитинча підкрадається ззаду до дорослої мавпи, яка була зайнята доглядом за іншою мавпою, і штовхало її або било по спині, іноді навіть несподівано для неї", - каже Лаумер.

"Потім вони чекали і спостерігали за реакцією дорослого. Зазвичай ті просто ігнорували їх, і тому вони продовжували дражнити й поводилися так, щоб їх було дедалі важче ігнорувати, й іноді навіть били дорослих усім тілом", - додає вона.

За словами дослідників, така поведінка була схожа на поведінку маленьких дітей, оскільки вона була навмисною, провокаційною, постійною та включала елементи несподіванки, гри та перевірки реакції.

Еквівалентом такої поведінки у людей може бути показати комусь язик, а потім втекти, щоб оцінити реакцію.

Такий стиль кепкування міг навіть стати основою для більш складних форм гумору.

"Для жартів у людей потрібні досить складні когнітивні здібності, - каже Лаумер. - Потрібна теорія розуму (здатність уявити світ з точки зору іншого), знання соціальних норм, здатність передбачати реакцію інших і оцінювати порушення їхніх очікувань".

Оскільки всі чотири види людиноподібних мавп здатні грайливо дражнити, це свідчить про те, що почуття гумору могло бути у нашого останнього спільного предка, який жив 13 мільйонів років тому.

Однак багато вчених вважають, що гумор набагато більш поширений серед тваринного світу. Наприклад, у своїй книзі "Походження людини" біолог Чарльз Дарвін припускає, що почуття гумору можуть мати собаки:

"Якщо йому кинути шматочок палиці або інший подібний предмет, він часто відносить його на коротку відстань, а потім присідає поряд із ним на землю і чекає, поки його господар підійде досить близько, щоб цей предмет забрати. Тоді собака хапає його і тріумфально помчить геть, повторюючи той самий маневр і, вочевидь, насолоджуючись жартом".

Будь-хто, у кого є собака, міг також помітити, що під час гри вони видають щось на кшталт задиханого пирхання, яке майже схоже на сміх. У дослідженні 2005 року фахівчиня з поведінки тварин Патрісія Сімонет відтворила звук собакам у притулку для тварин. Вона виявила, що, слухаючи собачий "сміх", собаки в притулку відчували менше стресу.

Марк Бекофф, почесний професор екології та еволюційної біології в Університеті Колорадо, Боулдер, каже, що він зібрав за кілька десятиліть приклади, які показують, що собаки дражняться.

Намагаючись змусити гратися собаку, яка не дуже цього хоче, інша собака може підійти до неї повільною ходою, а потім несподівано утекти.

"Я бачив це у собак, лисиць, койотів і вовків", - каже Бекофф.

Він твердить, що протягом своєї кар’єри чув історії про багато видів, які поводяться як коміки та жартівники, зокрема коней, чорних ведмедів і червоних ара.

Тим часом інші дослідники відзначили, що дельфіни, як виглядає, видають звуки радості, коли граються, а слони сурмлять під час гри. Відомо, що деякі папуги дражнять інших тварин заради розваги, наприклад, насвистуючи та збиваючи з пантелику домашнього собаку.

Є навіть докази того, що щури також люблять посміятися. Протягом останнього десятиліття Джеффрі Бургдорф, науковий співробітник Північно-Західного університету в США, заробляв на життя лоскотанням щурів.

Коли щурів лоскочуть, вони радісно пищать із високим звуком, схожим на хихотіння. Згідно з дослідженням, яке провели в Берлінському університеті імені Гумбольдта, щури повертаються знову і знову, щоб їх полоскотали ще, і їх навіть можна навчити грати в хованки за"лоскотну винагороду".

Тепер Бургдорф і його команда використовують свої висновки для розробки лікування депресії.

"Ми дізналися, що тварини найбільш уважні, коли роблять ці звуки", - каже Бургдорф.

"Мій керівник [нейробіолог Яак Панксепп] завжди казав, що гра - це добриво для мозку, і це правда. Їхні мізки об’єднуються. Вони створюють нові синапси та нові нейронні зв’язки. І я думаю, це говорить нам про те, що коли ми перебуваємо в цьому грайливому жартівливому настрої, ми насправді проявляємо себе якнайкраще, і ми є найкращими версіями себе", – каже Бургдорф.

Однак попри те, що щурам явно подобається, коли їх лоскочуть, чи справді їхнє пронизливе хихотіння свідчить про те, що вони мають почуття гумору?

Більшість доказів того, що тварини мають почуття гумору, є переважно анекдотичними, бо масштабних досліджень цього було небагато.

Також важко зрозуміти, чому тварина вдається до такої поведінки. Мавпи в дослідженні Лаумер просто жартують - чи вони намагаються розрядити напругу, розпочати гру чи навіть просто привернути увагу?

"Чи думаю я, що тварини мають почуття гумору? Так, я так думаю, але це важко довести", - визнає Бекофф.

"Наприклад, я стикався з родинами з двома собаками, де під час годування один собака біжить до вхідних дверей і гавкає. Потім інший собака біжить, щоб подивитися, хто там, а перший біжить назад і їсть їхню їжу. Можна сказати, що це демонструє почуття гумору, але, можливо, перший собака просто зрозумів, що так він отримує більше їжі", - каже Бекофф.

Також виникає питання, якій еволюційній меті може служити гумор у тварин. У людей, як вважають, сміх розвинувся як спосіб допомогти налагодити стосунки. Зрештою, чи є кращий спосіб подружитися, ніж розповісти гарний жарт?

Чи можливо, що гумор відіграє таку ж роль у тварин?

"У людей гумор може служити немов криголамом, усуваючи соціальні бар’єри та зміцнюючи стосунки", - каже Лаумер.

"Ми не знаємо, чи це діє так само у людиноподібних мавп чи інших тварин, але це можливо. Щоб знати напевно, нам потрібно буде перевірити та спостерігати більше груп приматів та інших видів", - додає вона.