2021-й рік добігає кінця, і можна починати підводити його підсумки. У політиці головним з них стала зміна формату коаліції у парламенті – ще не формалізований, проте цілком реальний процес. Влада та гроші знову опинилися у добре відомих руках.

Фракція «Слуга народу» продовжує своє існування, і її чисельність все ще перевищує 225 народних депутатів. Проте всередині партії влади все більш помітними є відцентрові тенденції, пов'язані з низкою факторів. Головний серед них – помітне падіння популярності Володимира Зеленського. Хоча він залишається найбільш популярним політиком в України, ¾ виборців мають інших фаворитів майбутніх президентських перегонів. І це, безумовно, тривожний сигнал для команди Зеленського.

Її єдність значною мірою підірвало розлучення з Дмитром Разумковим. Нечасто доводиться спостерігати, як представництво партії влади у парламенті розстається з першим номером партійного списку на виборах. «Слугам народу» (тобто Володимиру Зеленському) не сподобався брак у Разумкова ентузіазму у питанні ухвалення закону про олігархів. Той намагався апелювати до необхідності дотримання певних правових стандартів, проте марно. Разумкова достатньо показово видалили з парламентської президії, заразом спробувавши налякати позбавленням депутатського мандату.

Той відповів у межах регламенту – створенням міжфракційного об'єднання «Розумна політика». На перший погляд, два десятки парламентаріїв погоду не роблять, проте в реаліях розбещеної вседозволеністю монобільшості цей виклик виявився влучним. Справа у тому, що далеко не кожний «слуга народу» чітко бачить власне політичне майбутнє у 2023 чи 2024 році – дата проведення наступних парламентських виборів в Україні залишається остаточно невизначеною. Тому у фракції монобільшості  спостерігається внутрішня турбулентність, і вихід з її лав мажоритарника  Романа Сохи може стати першою ластівкою. Яка наприкінці року погоди не робить, а от навесні.

«Слуга народу» зуміла побудувати власне «За майбутнє» з «Довірою». Для тих, хто погано знайомий з українськими політичними реаліями, поясню: депутатські групи «За майбутнє» та «Довіра» стали надійними постачальниками голосів для парламентської більшості. Чотири десятки депутатів створюють необхідний резерв голосів, і у цих діях добре помітно вплив Ігоря Коломойського, кілька довірених осіб якого впливають на ці депутатські об'єднання.

Взамін   інтереси Ігоря втілюються останнім часом в різних аспектах економіки країни без жодних докорів сумління. Посудіть самі: у 2019 – 2020 роках менеджмент Коломойського старанно патрав (інакше складно сказати) державну компанію «Центренерго», яка є одним з ключових гравців у вітчизняній енергетиці. Маневри Ігоря Коломойського навколо «розлучення» «Укрнафти» відзначаються готовністю забрати собі ласі шматки власності, залишивши державі проблеми та борги. Нескладно здогадатися, що подібні «фокуси» можливі лише під політичним прикриттям на вищому політичному рівні.

Нагадаю, що так званий ресурсний закон 5600 про зміни в оподаткуванні має виключення у частині підвищення ренти на використання надр, які стосуються марганцевої руди (сфера інтересів Коломойського).  Відновлення імпорту електроенергії з Білорусі (політично недалекоглядний крок) – також частина його інтересів, які реалізуються чужими руками. Структури Коломойського на Запорізькому заводі феросплавів зайнялися майнінгом кріптовалют, використовуючи електроенергію, куплену у «Енергоатому» зі значною знижкою. Доля посміхається Ігорю Коломойському не гірше, ніж це робили глядачі «95 кварталу», слухаючи жарти Володимира Зеленського.

Маємо констатувати: на відміну від 2014 -2015 років, Ігор Коломойський перестав грати у «найбільш патріотичного олігарха». Зараз він наче змушує Україну оплачувати колись (не лише у вказані роки) надані послуги, використовуючи вплив свого давнього бізнес-партнера Володимира Зеленського. І чим більше буде скандалів навколо президента та його оточення, тим більш наполегливим буде Коломойський.