Шлях дарчої грамоти на Кубань і “кур`єр ЦРУ”

Загадки Запорозької Січі продовжують хвилювати дослідників.

Розгром останньої Січі, масове переміщення козаків континентом, доля велетенських багатств запорожців, таємні договори з тогочасними правителями Європи, геополітичні розклади, породили чимало легенд і загадок.

Одна з таких легенд, що, як не дивно, перетворилася в реальність у наші дні – фантастичний шлях дарчої грамоти російської цариці Катерини ІІ, про передачу Кубані запорожцям.

Українські дослідники думали, що грамота втрачена назавжди. Знали про її існування. Знали, що зберігалася разом з козацькими регаліями у Соборі О.Невського на Кубані. Знали про Югославію. Все.

1918 року останній отаман Кубанського козацтва, розуміючи, що перемога більшовиків неминуча, створив таємну спец групу. Кілька козаків загрузили духовні цінності – ікони, зброю, документи, прапори, у тому числі, Січової доби, і з пригодами переправили їх до Белграду. Так дарча грамота Катерини, що засвідчувала передачу Кубані запорізьким козакам, опинилася в Сербії. Де благополучно зберігалася аж до 1944 року, коли до Югославії увійшла Червона Армія. Розпочалися масові розстріли козаків. Наші дослідники вважали, що у той час всі козацькі регалії були знищені. Помилялися. Бо не знали, що супроводжували регалії справжні козаки, які зберігали козацьку честь навіть тоді, коли на Кубані давно встановилася радянська влада. За сприяння німецького генерала Меля, що опікувався музеями у гітлерівській Німеччині, козаки отримали залізничний вагон і евакуювали регалії в Німеччину. Опинилися в американській зоні окупації. Виклопотали дозвіл на переїзд до США. Де створили музей у Ховеллі, штат Нью-Джерсі, в якому і зберігалися козацькі цінності.

В музеї часто бував отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, колишній киянин і щирий український патріот. Він вивчив експонати музею. Звернув увагу на унікальні раритети Січового періоду.

Новообраний Краснодарський губернатор Ткачов, спільно з сучасним отаманом Кубанського козацтва Громовим, теж звернули увагу на козацькі скарби в США. Враховуючи бажання Ткачова боротися за посаду Президента Росії після Путіна, розробили довготривалий план гучних заходів. Дестабілізація ситуації в Криму, побудова дамби на Тузлу – це просто частина піар-кампанії майбутнього кандидата у Президенти…

Дізнавшись про регалії, парочка вирішила терміново повернути все в Краснодар. Навіть собор О.Невського, зруйнований комуністами, відбудували!

Випадково, про історію регалій, дізналася дослідниця козацтва із Запоріжжя Людмила Маленко. Оцінивши масштаби знахідки, звернулася до української влади, з пропозицією повернути реліквії. Але, хто звертає увагу на скромних науковців!

Навесні 2006 року про історію спасіння регалій дізнається журналіст Віктор Тригуб, що випускає журнали «Музеї України» і «Нова Січ». Сконтактувавшись з Л.Маленко і С.Цапенко, видавець розпочинає кампанію з повернення скарбів в Україну. Тут сполошилися росіяни, бо Тригубу вдалося через народного депутата Ольгу Боднар, зареєструвати Постанову Верховної Ради України з створення комісії повернення культурних цінностей. Про всі ці справи почала писати преса.

До США було направлено загадкову групу спортивних людей, яких американці ідентифікували як спец підрозділ ГРУ. Не зважаючи на рішення американського суду, що постановив опломбувати музей, спецназівці, на посольських машинах, одна з яких виявилася інкасаторським броньовиком, прибули до Ховелла, зламали замки, відключили сигналізацію, і викрали частину регалій. Дарчу грамоту Катерини з особливою обережністю, винесли першою. На щастя, обережні американці, пустили за росіянами групу ФБР, яка зняла про ховельські події цілий фільм. Віктор Тригуб, з подачі Сергія Цапенка, зумів зробити з пограбування ціле шоу в українській і світовій пресі. Операція російських спецслужб провалилася. Регалії блокували у генконсульстві РФ у Нью-Йорку.

Незадовго до всіх тих драматичних подій, отаману Цапенку, вдалося таємно сфотографувати оригінал грамоти. Оригінал фотографії вирішили переправити в Україну.

-Далі почалися пригоди у стилі Джеймса Бонда, – розповідає Віктор Тригуб, – Сергій Цапенко повідомив, що передає фото з оказією, пожартувавши, що привезе його кур*єр ЦРУ. У мене якраз гостював племінник, який щойно звільнився з армії – служив у спец військах. На той момент нам конкретно погрожували невідомі, ми жили у досить напруженій психологічній обстановці. Лунали погрози і на адресу американського отамана. Дуже ймовірно, що телефон прослуховувався. І не тільки українськими службами… А тут – цілий кур`єр ЦРУ!

Як каже Віктор, його авто у той вечір чомусь дуже погано відчинялося. Коли поїхали, племінник, що ще не втратив армійських навиків, здивовано константував присутність дивних машин супроводу. Потім вигулькнула ще одна група… Хто з них чий, і з якої країни, так і не дізналися…

«Кур*єром ЦРУ» виявилася звичайна київська пенсіонерка, яка гостювала в США у дітей. Обережно, з хвостом, дісталися дому. Розпечатали конверт. Серед інших паперів побачили маленьке фото грамоти Катерини. Сенсаційне фото.

На жаль, навіть після скандалу в США, суду, публікацій, втручання президентів США і Росії, краснодарські «піарники», зупинятися не захотіли. Продовжили провокації, інформаційну кампанію.

Українська влада, як завжди, зробила вигляд, що всі ці проблеми її не стосуються.

І тоді було створено легендарний Комітет «Кубань з Україною». Група патріотично налаштованих ентузіастів, вирішила повернути Кубань Україні.

Прес-служба Американського козацтва переслала в Київ сенсаційні знімки карти УНР, куди входили і землі Кубані. Та що Кубані, до Каспійського моря прорубали вікно! Згодом вигулькнули і військові карти Генштабу Німеччини.

Про українські претензії написала російська преса. Після заяви відомого правозахисника Івана Макара, який став Прем*єр-Міністром Уряду Кубані в екзилі, про підготовку позову у міжнародний суд, в Кремлі почалася тиха паніка. Розповідають, що міністр закордонних справ Росії Лавров, телефонував тодішньому заступнику нашого МЗС В.Огризку, і сорок (!) хвилин вимагав признатися, що Комітет створив наш МЗС як помсту за Тузлу. Хотілося б похвалити Володимира Огризка за тверду патріотичну позицію, та не можна… Побажаємо йому успіхів… Як не дивно, після дружних заяв координаторів Комітету В.Шпаковича, Ю.Костенка, кількох дружелюбно-агресивних інтерв*ю про повернення Кубані, росіяни моментально забули про претензії на Крим.

Ось так чотири фотографії карт і дарчої грамоти російської цариці Катерини, суттєво вплинули на геополітичний розклад…

До речі, у розпал ховелльської кризи, відбулося кілька нарад і в Секретаріаті Президента України. Кажуть, що є в Україні справжні колекціонери… Один з них, з ходу, запропонував лише за грамоту цариці про передачу Кубані, скромних п*ятдесят мільйонів доларів. Приємно спостерігати за успіхами цього цінителя у державотворчій діяльності…

Як нам стало відомо, нині оригінал дарчої грамоти Катерини, знаходиться в одному з музеїв Кремля у Москві. Переправили таємними шпигунськими стежками, оминувши митницю США…

Історія продовжується…

Нова Січ

і