Але все це було потім, а в першій половині дня 18.02.2014 я з постійно наростаючим засмученням дивився на те, як підтверджуються найгірші мої побоювання. Справді, попервах усе розвивалося нібито непогано… але після полудня ситуація різко змінилася. Чим завершився абсолютно авантюрний похід під Верховну Раду — повторювати нема потреби. Поранені. Закривавлені. Вбиті. Мізки на асфальті. «Беркутята» несуть обезголовлене тіло і коментують, що то є «муляж». А щоб їх підняло та гепнуло!..
Дружина і дочка повернулися з роботи достроково: їм на фірму зателефонували «зверху», наказали припинити роботу, йти додому і носа на вулицю не висовувати. Близько 15:00 зателефонував Вахтанг Абуладзе — головред луганської газети «Голос Донбасса» (я там працював власкором по Києву в 2001-2002 роках) і попросив дати огляд цін на продовольство в столиці: виявляється, на Донбасі фунціклюють чутки, нібито в Києві голод і навіть мають місце випадки канібалізму… Перш ніж встиг заспокоїти Вахтанга Амірановича, на мене накинулись дружина й дочка з вимогою нікому нічого не писати — навіть в «Голос Донбасса»!.. Довелось припинити розмову.
Десь у проміжку 16:00-17:00 отримав SMS від пані Ольги. Вона працювали у підпільному майданному шпиталі, де тримали поранених, яких могли б миттєво «вирахувати» у звичайних лікарнях з подальшим арештом. Свою шефиню по «Диванній сотні» я попередив про контроль з боку свого жіноцтва — отож і надіслала SMS. Молодець — конспірація!.. Але що сталося?! Виявляється, працівників підпільного шпиталю повідомили, що під час зачистки Майдану можливе застосування бойових отруйних речовин. Клас БОР заздалегідь невідомий, але треба терміново (!) повідомити у шпиталь, які класи БОР існують, про ознаки їхнього застосування, про заходи першої допомоги (антидоти швидкої дії) та засоби подальшого лікування. Оскільки я лежу вдома під ноутбуком, а на Майдані зв’язок глушать — пані Ольга просить моєї допомоги.
За наступні пару годин я розкопав купу відомостей про бойові ОР, а також про антидоти й засоби лікування. Потім відправив пані Ользі штук 60 SMS, де докладно описав усе, що розкопав. Наостанок пообіцяв молитися за всіх. Пані Ольга подякувала.
Далі знов повернувся до «Еспресо TV» і PhotoShop’а. На сцені Майдану якраз виступав якийсь представник кримськотатарського народу. Штурм ось-ось мав початися… Наскільки можна було судити, Самооборона Майдану після вранішніх та обідніх подій перебувала в жалюгідному стані. Можна сміливо сказати — в ніякому стані…
З того боку барикад то Олег Царьов, то якісь міліціонери, то «беркутівці» відводили на зачистку від 40 хвилин до 2 годин. Десь о 19:45-19:50 повідомили, що почалася зачистка з боку Європейської площі. О 19:55 повідомили, що почалася зачистка з боку Інститутської. Отже, треба було протриматися до 20:40-22:00. Чому?! «Беркут» розраховував на бліцкриг. А якщо бліцкригу не вийде — зачистка захлинеться. А «буцатися» в позиційному протистоянні тим, хто розраховував на перемогу нахрапом… Гіршого для них не придумаєш! Отже, якщо зачистка не скінчиться до 22:00 — тоді Майдан утримається. Я свято вірив у це…
Далі минуло і 20:40, і 21:00, і 22:00. О 21:30 з майданної сцени прозвучала груба, проте дуже підбадьорлива фраза: «Не сци, бо просреш!!!» — яку я зафіксував для історії. Потім вже о 22:20 зробив помітку на черговому принтскріні: «Термін зачистки Євромайдану, призначений «Беркутом», вже минув. Термін зачистки, призначений Олегом Царьовим, також минув». Це означало, що з бліцкригом не склалося. Отже, це дало надію на нашу перемогу!!! Тепер «буцатися», і все у наших вийде…
Наступні 5 годин пролетіли, немов у тумані. Було багато вогню. Горіли вогненні заслони на Майдані. Горів Будинок профспілок. Горів БТР. Гупали світлошумові гранати… А над усім цим одинокий голос a cappella співав «Лента за лентою». В якийсь момент до мене в кімнату забігла дружина й повідомила, що якусь згорілу машинерію провезли на платформі у нас під вікнами по вул.Костянтинівській. Мабуть, той самий БТР чи водомет… То що ж тепер буде?! Я виклав свої міркування щодо бліцкригу, який захлинувся. Дружина сказала, що я надто самовпевнений. Заперечити не встиг, бо тут прибігла дочка і почала кричати, щоб я не думав навіть повзти на Майдан — бо вона знає, що я ходити не можу, але готовий навіть повзти… Ледь-ледь їх обох утихомирив.
І весь цей час мені на всі три поштові скрині та в лічку Фейсбука падали відчайдушні листи у стилі: «Ці кляті «беркути» вже прорвалися на Майдан!!! Все пропало». І між переглядом сюжетів по «Еспресо TV» я ледь встигав відповідати усім одне і те саме: нічого не пропало, якщо бліцкриг захлинувся — до ранку ми протримаємось, а там побачимо!.. Тому треба підібрати шмарклі й заспокоїтися. Так тривало десь до 3:30, а далі я відчув, що треба хоч трохи поспати… Бо в голову лізли щойно побачені телекартинки з палаючого Будинку профспілок, де я неодноразово бував по роботі.
Будильник виставив на 7:45. Наступного ранку — о 8:00 19.02.2014 увімкнув «Еспресо TV». І от воно: Майдан таки вистояв!.. Написав SMS пані Ользі. Вона відповіла, що до застосування БОРів не дійшло, але клопоту з постраждалими вистачає. Зрозумівши, що її не варто чіпати, відкрив Мордокнижку — і побачив у лічці кілька листів з подяками за спокійну виважену позицію, продемонстровану цієї ночі. Виявляється, я багато кому допоміг не впасти в розпач!.. Відповівши всім, що дякувати треба не мені, а тим, хто вистояв на Майдані — взявся переносити обрані принтскріни в спеціальний альбом на ФБ. Доки мої жінки не прокинулися…
Я знав, що колись-то писатиму щось про Революцію Гідності. Тоді ці обрані матеріали неодмінно стануть в нагоді.
UPD. І наостанок… В матеріалі «Февраль 2014. Воспоминание №1» шановний Anti-Colorados написав: «Сейчас же <…> воспоминания могут оказаться еще более болезненными и потому мы не ожидали какого-то ответа». Важко, так — але не в тім річ! Письменника і журналіста (судячи за всіма ознаками, блогера також) ніхто не питає, важко чи легко, приємно чи ні. Ти мусиш все побачити, проаналізувати, знайти потрібні слова! МУСИШ!!! Або займайся чимсь іншим, легшим і приємнішим… От і все. Тому, будь ласка: дивись, аналізуй, запам’ятовуй, донось до людей.
В ту ніч мало хто спав спокійно, принаймі з моїх рідних та знайомих. Багато — уривками.
Я часто ходжу повз будинок з меморіальною дошкою.
Жінка загинула на Майдані. Її вбили.
Я бачу тепер іноді в ТБ чи в Інеті Портнова і йому подібних.
Я читав про вислови старшого Зе про Майдан…
І я думаю про своїх онук, що їх чекає…
Честь і слава нашим Героям.
Реваншу не має бути.
Не знаю, якою ціною, але не має бути…
У мене безпосередньо Майдан пов”язується саме 3 18 лютого. Моя сім”я – чоловік, син, невістка, зять іздили на день- два (у доньки була мала дитина, яку вона годувала), а так допомогали по можливості матеріально, продуктами, ліками. А я вирішила поїхати з чоловіком, якому треба було в Київ по справам, саме 18. Подивитись своїми очами, той дух Свободи відчути. Просто один день з ранку і до вечора, коли нас забрав друг сина біля ринку, щоб відвезти на автостанцію. Вдень у мене було почуття якоїсь нереальності, наче на зйомках фільму. Блискуча на сонці (а день був дуже сонячним) полоса беркутів на пагорбах, аплодисменти хлопцям, які бігом несли ящики з коктейлями Молотова, взриви світло-шумових гранат. Потім, коли почались крики – Беркут наступає, всім на Майдан, до сцени! – якісь дурні сумніви – бігти? А як то буде виглядати? Призови зі сцени беркутівцям не відкривати вогонь, не вбивати жінок і дітей. Жінки, стоящі на колінах і молящіся. Потім хтось почав кричати, що почали використовувати отруйні речовини, і майданівцям потрібно молоко як антидот, і ми з чоловіком і його співробітником разом з декількома людьми кинулись в крамницю поблизу – хтось із місцевих повів, хватали з прилавку все, що було, продавчиня виносила з підсобки. Потім роздавали ті пакети хлопцям біля наметів. І самий тяжкий спомин про той день був потім, коли показували тіла вбитих майданівців і під “Плине кача” несли труни, вкриті нашими прапорами – може я саме когось з них пригощала тим молоком…Вже пізно ввечері шли по Хрещатику в сторону ринку, а назустріч, в сторону Майдану, йшло багато людей, молодь в основному. Несли пакети з водою, ще з чимось. Дивом зустрілись з другом сина – буквально стикнулись, бо зв”язку не було, і він нас відвіз на автостанцію на останній автобус до нашого міста. Страшно було – з дому повідомили, що відключили Інтернет, періодично виключали 5-й канал – невже піде янукович на зачистку Майдану, невже то все…… Потім я тільки один раз була на Майдані, на Інститутьській, біля пам”ятнику Лобановському, і все ніби вчора було….
“Потім хтось почав кричати, що почали використовувати отруйні речовини, і майданівцям потрібно молоко як антидот, і ми з чоловіком і його співробітником разом з декількома людьми кинулись в крамницю поблизу – хтось із місцевих повів, хватали з прилавку все, що було, продавчиня виносила з підсобки. Потім роздавали ті пакети хлопцям біля наметів” (с)
*****
Пані Кіро! (1) Це свідчить, що ненульова загроза застосування на Майдані бойових отруйних речовин таки була. Отож недарма пані Ольга звернулася до мене по допомогу в цьому питанні…
(2) Хоча Ваш душевний порив був неоціненно гарним – однак в ньому я вбачаю вияв певних панічних настроїв. Адже візьмемо, наприклад, таку БОР шкіряно-наривної дії, як іприт. Антидоту проти неї не існує, якщо щось і приймати всередину – то це активоване вугілля (“бовтушка” з водою). А так заражені поверхні треба обробити (промити). Тільки не органічними розчинниками – бо розчинений в них іприт проникає в шкіру ще ліпше!!! А молоко проти іприту загалом не діє на отруєного…
(3) Піддаватися панічним настроям не варто. Хоча б треба було пригадати шкільний курс цивільної оборони – там же викладалася система класифікації БОРів!.. І я щось не пригадую, в яких випадках на курсах ЦО рекомендували молоко…
(4) Найчастіше якщо згадувалося, шо той чи інший диктатор труїв свій народ БОРами (Хусейн в Іраку, Асад в Сирії), то в цьому зв’язку найчастіше фігурували або нервово-паралітичні речовини (наприклад, зарін), або БОРи задушливої дії (той-таки старий “добрий” хлор, відомий ще з часів І Світової війни та придушення Тамбовського повстання “героїчним” товаришем Тухачевським). А нервово-паралітичні речовини і хлор молоком знов-таки не лікують…
Отже, мала місце звичайна паніка 🙁 А це демонструє граничну вразливість Майдану в той фатальний день 18.02.2014… Те, що прості непідготовлені люди вистояли вечір і ніч проти “Беркуту” – це таки справжнє ДИВО! Інакше я це пояснити не можу.
Молоко дуже допомогаю коли є ураження угарним газом (СО). А СО виділяється під час пожеж і особливо резина. І теж може вважатися отруйною речовиною.
Чадний газ (СО) – це так! А в ніч штурму Майдану чадного газу вистачало. Отже, Ваші зусилля таки не були даремними. Як-то кажуть: все на краще 😀
И еще. Из писем с Майдана другу. Александр Артемов.
… Около пяти часов я был на Майдане. Добираться пришлось пешком, потому что кто-то «гениально» (гениальность была и в том, что метро перевозило беркутовцев и «титушек») придумал закрыть метро. Якобы из-за опасения теракта (это мы уже проходили), а на самом деле, чтобы не дать возможности людям выйти на Майдан. Но люди всё равно добирались. Кто как, и даже с левого берега – пешком по мосту. Во всяком случае, до одиннадцати часов их с каждым часом становилось всё больше. Знаешь, как ни странно, когда ты в гуще событий и среди людей всё кажется не таким страшным, как на экране. Конечно, я не был на передовой, нас, «неактивных» участников (назову так), вместе с женщинами «попросили» от баррикад, объяснив тем, что мы без шлемов и даже без респираторов. А тех, кто всё же остался при первой же атаке беркутовцев просто отогнали.
Честно: не могу сказать, что мне было страшно, когда беркутовцы пошли в наступление и стали бросать шумовые гранаты. (Наверное, потому, что я больше боялся за супругу, за сына и других ребят на баррикадах, с которыми мы только что общались). Правда, от каждого взрыва я сначала вздрагивал.
Одна атака была самой страшной. Люди запаниковали и побежали. Запомнилось лицо одного дядьки лет 55, наверняка, бывшего военного. Он не боялся за себя, но с растерянностью и болью смотрел на бегущих людей и выматерился в адрес Яценюка. Я сразу вспомнил то, яценюковское «Если пуля в лоб – так пуля в лоб». Его вблизи баррикад не было. В какой-то момент я увидел пробирающегося с небольшой процессией в сторону баррикады Кличко. Не могу, как всегда, не посмеяться. Рядом с ним шли, обеспечивая проход два его охранника. А смешное то, что рост у каждого из них был не больше метра пятидесяти: здорово смотрелись на его фоне. Некоторые из главных активистов периодически появлялись на трибуне, а потом исчезали. Правда, как оказалось, находиться там тоже было небезопасно. Одного даже слегка ранило в лицо. Видимо, осколком гранаты. А девушке – одной из тех, кто пел, резиновая пуля попала в ногу. Хорошо, что у неё был наколенник.
Женщины – это особая тема. Я был поражён, как много их там было: от девушек – почти подростков до пожилых. Вспомнился разговор одной женщины по телефону, ещё когда всё было ещё спокойно: «Как тебе не стыдно, – выговаривала она, по-видимому, супругу: «Я сюда третий месяц прихожу, а ты не можешь жопу оторвать от дивана. Даже сегодня, когда тут люди очень нужны?!»
Ты наверняка хочешь узнать, о чём я думал. Как всегда, о чём-угодно. Больше всего о сыне. О том, что совсем не хочется в каталажку и, тем более, чтобы избивали, уж лучше сразу… Как быть, если упадёт рядом граната? Знал, что нельзя брать в руки, и надо отбросить ногой. Но куда «футболять», если кругом люди…. А ещё (улыбнись!) «а вдруг всё это закончится, и с каким удовольствием я хлопну дома большую рюмку водки» (Маленький я всё-таки человечек)….
В тот, самый страшный момент мне показалось, что всё очень быстро закончится, ведь тех ребят (обычных, никаких не специально подготовленных!), на передовой было немного, и я, к стыду не верил, что они смогут противостоять…. Но они отбили атаку.
Я могу говорить об этих ребятах, я их видел, разговаривал с ними, потому что там оказался мой бывший ученик. Один из моих любимых учеников. Он не жаловал математику, но был очень остроумным и, к тому же, читающим книжки пареньком. Я ему свою с удовольствием подарил.
Мне повезло с ним, и потому что я встретил его там (это было очень важно для меня) …
Дякую всім.
Я на цю сторону став лише після Криму.
Вибачте, якщо в змозі…
🙁
Облиште! Нема за що вибачатись. Кожен достигає у призначений саме йому термін.
На жаль, я теж прозріла, коли мою батьківщину Крим захопили. Але дуже вразили слова однієї моєї бувшої начальниці, яка сміялась, що майданівці бігають з дерев”яними щитами. Зараз, чиючи спогади друзів з ЛО, не можу вдержатись від сльоз.
Сім років….це єдина ніч коли я був присутній на Майдані. За звичай виходив після роботи, починаючи від локації на Європейській площі.Пам”ятаю як активісти зажали СБУшного буса і зі сторони Михайлівського Золотоверхого сунула тьма” космонавтів” проте обійшлося… А от в тей день зі сцени заклики були просто відчайдушні. То після роботи з товаришем кинули автівку біля Бесарабки, було розуміння, що потрібна звичайна чисельність людей і Майдан вистоїть… О 3й ранку стало зрозуміло, що вистояли…
Так і було! Лежачи під ноутбуком, я також відчув, що “беркутята” почали видихатися, їхні атаки послабшали. Тому о 3:30 і ліг поспати до 7:45. Так все і було.
Дякую, пане Тимур. Сліз немає, уся біль в серці.
Дякую всім хто з нами і кого, на жаль, вже немає.Пане Тимуре, ви неймовірна людина, завжди читаю ваші статті і насолоджуюся досконалою українською.З повагою!!!
Читайте мої (та наші з дружиною) книжки. В книжках я кажу значно більше, ніж в журналістських статтях і в блогах 😀 Це не самореклама, а рекомендація 😀
что происходит???? разе ради этого мы стояли на Майдане, что бы у власти были те кто расстреливал наших ребят???? ради такого будущего : « “На сегодняшнем заседании СНБО будет рассматриваться национализация корпорации “Рошен”, – Арестович»
Хай спробує.”Ротшильд”йому такі санкції зробить.що він знову на Люсю перетвориться
Если зелёные попытаются хоть как-то в эту сторону шевельнуться, им – конец.
Хотелось бы верить…..
“разе ради этого мы стояли на Майдане, что бы у власти были те кто расстреливал наших ребят????” (с)
*****
Ви забуваєте про одну важливу річ. Ще товариш Ленін, аналізуючи революційну ситуацію, писав: “НИЗИ не хочуть жити по-старому, ВЕРХИ не можуть управляти по-старому”. Себто, в революції є інтереси НИЗІВ та інтереси ВЕРХІВ, які не співпадають. Отож на Євромайдані:
– були інтереси НИЗІВ – це те, заради чого “мы стояли на Майдане”;
– були інтереси ВЕРХІВ – тих українських олігархів, яких Овоч “нагнув”, радикально перерозподіливши грошові потоки на користь своєї “сім’ї”.
Себто, раніше в Україні мала місце ОЛІГОПОЛІЯ (баланс інтересів кількох олігархічних кланів), яку Овоч змінив на МОНОПОЛІЮ своєї “сім’ї”. В міру таких змін, українські олігархи “революціонізувалися” та підтримали народний Майдан “низів”. Не розуміти цього – означає нерозуміння суті й механізмів тих подій…
Отже, “мы стояли на Майдане” заради наших інтересів, олігархи підтримали наш Майдан заради своїх інтересів. А те, що в підсумку інтереси олігархів перемогли, а наші інтереси були реалізовані лише частково… Перепрошую, та це вже зовсім інше питання!
Какие интересные ипостаси арестовича открываются с каждым месяцем…
Взимку 2013-14 року була неймовірна гордість за український народ. Гордість за український народ є і зараз. І зараз я розумію, що історію творять 5-10% активних громадян. І дуже важливими є наявність лідерів, національних політичних партій із чіткою метою та розумінням того, яким чином можна досягти мети. Взимку 2013-14 року та в наступні роки велика кількість активних громадян врятували Україну від краху як державу. Прикро, що в останні 2 роки відбувається реванш антиукраїнських, антидержавних сил. Прикро, що немає чіткого розуміння як протистояти цьому реваншу. Тимуре, дякую Вам за внесок у творення історії, історії нашого народу.
Не забувайте також про гуртування громадянського суспільства – див. мій матеріал “Про ЄСЕК”: https://defence-line.org/2020/09/pro-yesek-chastina-1/ – особливо його фінальні частини.
Дякую