Навіть за помірними стандартами спільної зовнішньої політики ЄС, реакція Брюсселя на арешт Росією критика Кремля Олексія Навального та репресії щодо його прихильників була надзвичайно слабкою.
Після зустрічі 27-ми міністрів закордонних справ ЄС в Брюсселі 25 січня, скликаної щоби знайти спільний шлях, як вирішити останній авторитарний вихід Росії за рамки, не було майже про що повідомляти, окрім як про нудне засудження обох інцидентів.
Це – результат поєднання чинників. Вони включають у себе те, що деякі називають нестійкістю очільника зовнішньої політики ЄС, тривалі вагання ЄС щодо трансатлантичної співпраці, Брекзит та той факт, що дві найбільші держави-члени ЄС – Франція та Німеччина – перебувають на роздоріжжі.
Ті, хто не знайомий з обережним темпом європейської дипломатії, могли б припустити, що ЄС надасть адекватну відповідь на дії щодо Навального. Маємо головного лідера російської опозиції, якого менш ніж пів року тому, ймовірно, отруїла тамтешня влада і який під час повернення до Росії був затриманий одразу ж за сумнівними звинуваченнями, після яких, швидше за все, скоро буде суд та ув’язнення.
Десятки тисяч росіян по всій країні вийшли на протести проти арешту Навального, але їх зустріли поліцейські кийки.
Найбільш потужна держава-член ЄС, Німеччина, долучилася до ситуації, надавши одну з найкращих лікарень та медичних бригад у Берліні, щоб врятувати життя Навального та допомогти йому одужати.
Однак реакція Брюсселя на його арешт була настільки байдужою, наскільки це можна було собі уявити.
Жодні санкції не готуються. Тривала побудова газопроводу «Північний потік-2» з Росії до Німеччини дном Балтійського моря продовжується швидкими темпами. А очільник зовнішньої політики ЄС Жозеп Боррель наступного тижня їде до Москви за давнім запрошенням Сергія Лаврова – без жодних передумов, навіть без чіткої вимоги зустрітися чи поспілкуватися з тим, хто наразі є одним з найбільш відомих політичних в’язнів у світі.
Посадовці ЄС, особливо з західних країн, пояснюють стриманість у Брюсселі приблизно так: метою ЄС є забезпечити негайне звільнення Навального. Щоб цього досягти, необхідні дипломатія та діалог, особливо за умов глибокої взаємної недовіри. Санкції наразі лише поставлять під загрозу цей процес, але погроза ними повинна бути, якщо Навального не звільнять...
Проблема в тім, що немає крайнього терміну, коли ЄС може втомитися від дипломатичних зусиль та накласти санкції, підтвердив Боррель одразу ж після зустрічі міністрів. ЄС заморозив активи та скасував візи шістьом росіянам після отруєння Навального у серпні, але для цього знадобився час, оскільки заходи були вжиті лише в жовтні.
Якщо нові санкції ЄС матимуть місце, а більшість дипломатів ЄС вважає, що вони неминучі, для цього знов знадобиться час. І вони будуть радше символічні, аніж важкі, так само, як жовтневі. Облиште думку, що Брюссель діятиме проти близьких до Путіна олігархів. Те, що можна очікувати, це, можливо, обмежувальні заходи проти суддів та політиків нижчого щабля, залучених до затримання та можливого довшого ув’язнення Навального. Для Брюсселя буде просто занадто важко знайти прямі зв’язки, які можуть бути доведені в суді, щоб пов’язати бізнес-партнерів Путіна до репресій проти Навального.
Східні держави-члени ЄС, особливо балтійська трійка, не отримали підтримки у своїх закликах до швидких санкцій та перенесенні візиту Борреля до Москви і залишились розлюченими після його пресконференції після зустрічі міністрів у понеділок.
Вони хотіли чіткого сигналу. І хоча Боррель закликав випустити Навального і сказав, що масові арешти на вихідних є неприйнятними, він виглядав роздратованим, коли його запитали, чи він вимагатиме побачитися чи поспілкуватися з лідером опозиції, поки перебуватиме у Москві. Він спочатку пробурмотів іспанською «так справи не робляться», потім пояснив англійською, що він буде «дуже радий побачити пана Навального»: «Я спробую підтримати зв’язок з російським громадянським суспільством. Ми робимо це щодня на різних рівнях. Але це візит до російського уряду»...
Після того кілька дипломатів східних держав ЄС сказали мені, що очікують, що в російській столиці Борреля надурять через нестачу знань про регіон і його бажання занадто багато займатися самодіяльністю, а не дотримуватись попередньо узгодженого сценарію з іншими державами ЄС.
Врешті-решт, не лише ексцентричність Борреля є причиною європейської лагідності. Також це є прямим впливом Брекзиту на зовнішню політику ЄС.
Лондон, з його більш войовничим ставленням до Росії та гнучкою дипломатичною службою, швидше за все, умовив би Брюссель зайняти більш жорстку позицію. Натомість ЄС лишився з Німеччиною, яка поступово виходить з ери Меркель та де більше дружніх до Москви соціал-демократів змагаються за зовнішньополітичне відомство, та Францією, де президент Емманюель Макрон шукає тісніших зв’язків із Росією, щоб змагатися як з ісламським тероризмом, так і зі зростанням Китаю.
А після «поранення» відносин зі США після чотирьох турбулентних років правління Дональда Трампа Брюссель гучніше говорить про потребу у більшій «стратегічній автономії».
Навіть якщо нова адміністрація Джо Байдена є більш дружньою до ЄС, багато хто досі роздумує, чия адміністрація – Байдена чи Трампа – насправді була відхиленням від того, куди реально рухається Америка? У ці непевні часи ЄС досі вирішує питання: чи Росія – друг чи ворог, партнер чи проблема.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
