ЯК МИ ВІДРОДЖУЄМО ВОЛИНЬ

Наша минувшина і наша історія – це таке багатство, яке не зрівняти ні з чим. Помилковим буде судження, що, не знаючи минулого, ми добре будемо жити потім. Бо ж усім відома істина, сказана М.Т.Рильським: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього».
А нас тішить думка про те, що ми таки достойні діти у своїх батьків, що можемо сміливо йти в майбутнє, бо прикладаємо усіх зусиль, аби про життя та історію рідного краю знали і ми, і наші нащадки, і весь рід людський.
Зараз мова піде про те, хто «ми» і чим займаємось. Ми – це велика команда однодумців, об’єднаних спільною ідеєю: дослідити і відродити минуле. Це один з найбільших осередків української культури, який десять років функціонує на Західній Україні. Це ГО «Центр дослідження і відродження Волині». Це дійсно Центр!
ЯК МИ ВІДРОДЖУЄМО ВОЛИНЬ
ЦДВВ є неурядовою, некомерційною, неприбутковою громадською організацією, зареєстрованою 2013 року. Місія Центру полягає у сприянні духовного і культурного відродження Волині як історичного, етнічного, антропологічного, краєзнавчого тощо феномену, що є складовою частиною України, у створенні умов використання етнокультурного потенціалу Волині для її економічного зростання.
Діяльність Центру зосереджена на виконанні конкретних проектів і програм, що сприяють духовно-культурному та економічному розвитку Волині. Вони покликані розвивати народні промисли, музейну справу, екотуризм, здійснювати навчально-методичну роботу і видавничу діяльність, проводити дослідницькі експедиції, археологічні розкопки, фестивалі, фольклорні свята і обряди, згуртовувати людей за їх інтересами, об’єднувати минуле з сучасним заради майбутнього тощо.
 
Проекти «Центру дослідження і відродження Волині:
– Майстерня ручного ткацтва «Серпанок»
– Ткацька крамничка «Серпанок»
– Музеї волинської старовини
– Щорічне свято «День традиційного костюма»
– Етнорезиденція «Ладомирія»
– Музей одягу Великої Волині «Ладомирія»
– Інтернет-магазин «Ладомирія»
– Фестиваль народних промислів, традиційної культури та історії «Волинське Віче»
– Оборонні об’єкти Великого князівства Литовського
– Сприяння у створенні туристичних кластерів
– Історичні студії, лекції, практичні заняття, семінари
– Навчання основам ручного ткацтва
– Збірники наукових праць, історичних статей тощо
– «Історія Великої Волині» у 3 томах (від найдавніших часів до 1991р.)
– Етнографічні дослідницькі експедиції
– Вернісажі, фольклорні свята, обряди, презентації
– Сприяння археологічним розкопкам
– Ювелірна майстерня «Дукачик»
– Майстерня шевців «Чорнобривці»
МАЙСТЕРНЯ РУЧНОГО ТКАЦТВА “СЕРПАНОК”. Першим етапом проекту було створення та розвиток ткацької майстерні. В майстерні на автентичному обладнанні із натуральних матеріалів сучасними майстринями відтворюються основні техніки ткання XIX – початку XX століття, із застосуванням унікальних способів крою і шиття. Основна мета – відродження давнього текстилю у регіоні.
У майстерні працюють із найдавнішими техніками ткання, наново створюючи тканини за старовинними рецептами: від полотна до плахти. Вся робота проводиться на давніх верстатах із використанням виключно натуральної сировини. Майстерня реалізує проект зі створення реплік із найцікавіших текстильних експонатів музейних фондів України та приватних колекцій.
Кожні 4 місяці до культурної спадщини країни входить створений наново український стрій, який повністю копіює зразок кінця 19 – початку 20 ст. Зрозуміти, як ткалися ті чи інші малюнки, вдало застосовувати унікальні способи крою і шиття – завдання дослідників Майстерні.
«ВОЛИНСЬКИЙ СЕРПАНОК». Однією з характерних культурних, етнографічних особливостей Волинських земель 19-20 століття було те, що місцевим населенням вироблялись унікальні жіночі костюми. Їх унікальність полягала у технології прядива нитки. Нитка була надтонкою, відповідно і вироби з неї виходили дуже тонкими і легкими (серпанковими). У жодному іншому куточку світу таку тканину виробляти не вміли, що робить волинські серпанкові костюми унікальним світовим надбанням.
Серпанкову тканину оспівала у «Лісовій пісні» донька волинського краю Леся Українка. Її легендарна Мавка була вбрана саме у серпанковий одяг. Згадують серпанок у своїх творах також О. Гончар, І. Драч, Г. Квітка-Основ’яненко., І. Котляревський, О. Кобилянська, М. Коцюбинський, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І.Франко, І.Нечуй-Левицький та багато інших українських письменників. Ось яскравий приклад з «Лісової пісні» Лесі Українки: “Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверх убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком, – він накидає їй срібний серпанок на голову.”
Сама техніка серпанку вважалася втраченою більше ста років тому. Спеціалісти Центру понад три роки намагалися реконструювати серпанкове полотно. За цей період було здійснено понад 40 поїздок у музеї України та приватні колекції, отримано сотні консультацій від провідних спеціалістів, по краплинках вивчалися технологія, орнаментика, з’єднання, шви. Як результат – вдалося створити колекцію з 10 довершених костюмів, які були визнані як унікальний «серпанок» найкращими вітчизняними фахівцями.
Відтворені серпанкові костюми стали об’єктом дослідження кількох наукових конференцій, було проведено їх успішні презентації у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, музеях Волині та Рівненщини.
ДЕНЬ ТРАДИЦІЙНОГО КОСТЮМА. Щорічне свято, яке має на меті відроджувати традиції виготовлення і культури вжитку автентичного одягу в Україні та, зокрема, на Рівненщині. Захід покликаний створити потужну платформу для спілкування музейних працівників, приватних колекціонерів, мистецтвознавців, етнографів, дизайнерів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва та фотомитців задля популяризації і відродження автентичного костюма в Україні.
ЕТНОРЕЗИДЕНЦІЯ «ЛАДОМИРІЯ». Це унікальний арт-простір для творчості, навчання, розвитку, дозвілля. Створений 2019 року. Місце, де можуть зустрітися модельєри, дизайнери, котрі зацікавлені використовувати етнічні мотиви у своїй творчості. З-поміж напрямків роботи етнорезиденції – майстерня етнобрендів та інтернет-магазин «Ладомирія». Зокрема, новоствореними українськими етнобрендами є: DZHERELA, ODA, KASHEMIR, KALYNIUK, MOON, ГІРЧИЦЯ, TEREN, ПТАШКА РАЙСЬКА, РУЖНА, ЧАЛАЧАЙ, ZHAGA, KAYPA, CROSNA.
МУЗЕЙ ОДЯГУ ВЕЛИКОЇ ВОЛИНІ «ЛАДОМИРІЯ». Це зібрання унікальних відтворених з оригіналів експонатів українського автентичного одягу, які вишуковували в музеях та приватних колекціях більше 10 років. Найбільша цінність Музею – 5 повних відтворених серпанкових костюмів зі справжньої української коштовності – рукотворної тканини, що поєднує неймовірну легкість, прозорість та водночас міцність і довговічність.
Серед більш ніж 20 експонатів Музею такі:
1. Костюм Зарічненського р-ну Рівненської обл., кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
2. Жіночий костюм, поширений у т.зв. «шляхетських» селах Коростенського району, Житомирської області, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
3. Жіночий костюм Сарненського р-ну Рівненської області, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
4. Чоловіче святкове вбрання, Волинське Полісся, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
5. Дівочий святковий стрій, Любомльський район, Волинська область, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
6. Жіноче святкове вбрання (Ратнівський р-н, Волинська обл.), кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
7. Святкове вбрання міщанки (смт Степань, Сарненський р-н, Рівненська обл.), початок ХХ ст.
8. Жіноче святкове вбрання Дубровицького району Рівненської області, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
9. Жіночий святковий стрій Сарненського р-ну Рівненської області, початок ХХ ст.
10. Дівочий святковий стрій (Камінь-Каширський район, Волинська область), кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
МУЗЕЙ ВОЛИНСЬКОЇ СТАРОВИНИ. На порядку денному – створення повноцінного музею волинської старовини. Розробляється концепція функціонування такого музею, який стане провідним на теренах усієї Західної України. Наразі сотні експонатів, зібраних в експедиціях, чекають свого місця. Крім старовинного одягу та тканих речей кінця 19 – середини 20 ст., які походять із регіону Південної Волині, буде представлено давні станки, починаючи від найпростіших кросен, і інші атрибути процесу ткання.
ТКАЦЬКА КРАМНИЧКА «СЕРПАНОК та ІНТЕРНЕТ-МАГАЗИН «ЛАДОМИРІЯ» реалізують товари, виготовлені в майстерні ручного ткацтва «Серпанок», та вироби молодих дизайнерів, які пройшли навчання в Етнорезиденції «Ладомирія». Тут можна купити найрізноманітніші товари: крайки, серпанкові костюми, сорочки, камізельки, спідниці, запаски, різноманітне полотно, рушники, серветки, сумки, сучасні костюми, взуття, прикраси тощо.
https://www.facebook.com/serpanokshop/
ФЕСТИВАЛЬ НАРОДНИХ ПРОМИСЛІВ, ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ІСТОРІЇ «ВОЛИНСЬКЕ ВІЧЕ». Центром започатковано фестиваль народних промислів, традиційної культури та історії Волині «Волинське Віче».
У 2013 році фестиваль проходив на історичних землях битви під Берестечком і був присвячений народним промислам Волині, показав історичний період Литовської доби на наших землях. На території фестивалю постало середньовічне Місто майстрів. Відвідувачі змогли ознайомитись з роботою ткацького, ковальського, бортницького та інших цехів, скуштувати страви традиційної кухні, насолодитися прослуховуванням етномузики, поспостерігати або й взяти участь у заходах реконструкторів. В основі проведення фестивалю – спільна історія польського, литовського, білоруського та українського народів у рамках унікального середньовічного державного утворення – Великого князівства Литовського.
СТВОРЕННЯ ТУРИСТИЧНО-ОХОРОННИХ ОБ’ЄКТІВ. Оборонні об’єкти Великого князівства Литовського є на території Радивилівського району Рівненської області (відомо про 4 з них). Планується їх вивчення, реконструкція та перетворення на культурно-історичний об’єкт.
КЛАСТЕРИ. Центр виступив з ініціативою створення в Рівненській області туристичних кластерів. На сьогодні приступили до навчання ткачів, як кластероутворюючих робочих місць, готові на першому етапі створити ткацькі міні-майстерні, забезпечити їх верстатами, гарантійним обслуговуванням, витратними матеріалами, проводити навчання майстринь. Кластери повинні стати об’єктами зеленого туризму. У подальшому – точками економічного зростання територій.
ЛЕКЦІЇ. Центром організовано читання циклу лекцій «Литовська доба в українській історії: 1340 – 1569 роки». Лекторами виступили провідні вітчизняні науковці: Леонід Залізняк, Катерина Липа, Борис Черкас, Володимир Собчук, Владислав Берковський, Віталій Михайловський, Лариса Вингородська.
НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ ОСНОВАМ РУЧНОГО ТКАЦТВА. Спільно з Державним центром зайнятості ЦДВВ реалізує програму з навчання безробітних основам ручного ткацтва, на базі майстерні діє навчально-методичний центр. Також у Центрі отримують знання школярі місцевої школи.
ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ (збірники наукових праць, історичних статей тощо). Центром профінансовано підготовку та друк двох монументальних наукових праць, що популяризують Історичну Волинь: «Українське повсякдення ранньомодерної доби: збірник документів. Вип.1: Волинь XVI ст.» та монографію Л. Пономар «Народний одяг Правобережного Полісся середини ХІХ – середини ХХ століть. Історико-етнографічний атлас. Словник».
ІСТОРІЯ ВОЛИНІ. Одним з напрямків діяльності Центру є популяризація волинської історії. Якщо звернутись до історіографії проблеми, то остання розвідка, яка стосується цієї теми, датується 19 століттям. Тому Центром створено авторський колектив, який працює над написанням 3-томної «Історії Волині» (від найдавніших часів до 1991 року). Роботи такого рівня не має жодна історико-етнографічна область України.
Започатковуючи видання, автори ставлять за мету досягнути якнайвищої точки в царині історичного дослідження, визначають дискурс, формують стандарти, на які будуть рівнятися дослідники протягом багатьох наступних років.
На сьогодні зібраним нами авторським колективом, що об’єднав кращих вітчизняних науковців, зокрема Л.Л. Залізняка, К.П. Бунатян, Д.Н. Козака, видано перший том роботи: «Волинь від найдавніших часів до 1240 року».
ДОСЛІДНИЦЬКІ ЕКСПЕДИЦІЇ. З метою вивчення артефактів матеріальної та духовної культури Волині Центром споряджаються експедиції для етнографічного вивчення Південної Волині. Зокрема, влітку 2013 р. така експедиція працювала у Демидівському р-ні Рівненської області.
ВЕРНІСАЖІ, ФОЛЬКЛОРНІ СВЯТА, ОБРЯДИ. Центром започатковано проект з дослідження і відтворення автентичних фольклорних свят і обрядів – «Радивилівська коляда», який має на меті проведення пошуково-дослідницької роботи (на перших етапах) та практичне відтворення обрядів з обов’язковим відновленням традиційної атрибутики та костюмів (на підсумковому етапі).
З метою вивчення та популяризації української народної спадщини, зокрема автентичного народного костюма Волині, підвищення рівня національної культури населення, у м.Радивилові Рівненської обл. проведено етнографічний вернісаж «Волинський народний одяг».
СТАРОДАВНЯ ВОЛИНСЬКА КУХНЯ. Іде активна підготовка до друку видання про стародавні страви Волині. Центром апробовано ряд старовинних волинських рецептів, зібраних у Радивилівському р-ні Рівненської обл. Деякі з них, такі як староволинська потравка, “мандрики” та поліський вермут, презентували на проекті «Староволинські вечорниці» від FASHION TIME у м. Рівному.
ПРЕЗЕНТАЦІЇ КОЛЕКЦІЙ ОДЯГУ. Центр проводить активну популяризацію стародавнього волинського народного одягу. Так, 5 повномасштабних показів колекцій проведено у м. Києві, не менш масштабні – у Волинському та Рівненському краєзнавчих музеях. І, як підсумок, у березні 2017 року у рамках XV ювілейного сезону Першої у Рівному модної події FASHION TIME відбулися «Староволинські вечорниці», де вперше презентовано відтворену колекцію українського автентичного одягу кінця XIX – початку XX століття «Відроджено втрачене», створену майстрами «Центру дослідження і відродження Волині» (це 25 довершених костюмів).
СПРИЯННЯ АРХЕОЛОГІЧНИМ РОЗКОПКАМ. Центр фінансує археологічні розвідки у Рівненській та Житомирській областях. Загалом проведено понад 10 експедицій у різні райони Волині. Результати пошукових археологічних робіт Центр оприлюднював на своїх сторінках у соцмережах.
ВЗУТТЯ, ПРИКРАСИ. Складовими частинами костюма, що стали об’єктом вивчення Центру, є взуття та коштовні прикраси, які також досліджуються та відтворюються спеціалістами Центру. На сьогодні реконструйовано два види старовинного волинського жіночого взуття: румунки і так звані черевички.
Особливе місце в цьому напрямку займає дослідження та опис волинських дукачів, які не вивчалися спеціалістами раніше. На даний момент фахівцями ідентифіковано понад 20 різних одиниць, частина з яких уже відтворена.
Отож, нам є чим пишатися! Гігантська робота, проведена «Центром дослідження і відродження Волині» має стати наочним прикладом, як любити, плекати, берегти, досліджувати, відроджувати, вчити і передавати у спадок наступним поколінням той неоціненний скарб, що залишила нам історія, предки і віки.
Володимир Дзьобак,
керівник «Центру дослідження і відродження Волині»

 

натисни MIXADVERT

Be the first to comment

Leave a Reply