Перші підсумки кампанії: Попереду довга дорога, але ми будемо штовхати цей вагон

Ірина Геращенко

Зеленський радіє, що в Україні вибори демократичніші, аніж в сусідів, тобто в РФ і Білорусі. На скільки ж років відкинула демократію зелена влада, і скільки прийдеться за ними розгрібати.

А поки що перші підсумки кампанії:

1. Найнижча в історії явка, менше 40%. Звичайно, це не лише результат пандемії, а й тотального розчарування владою, зневіра виборців.
2. Ніякої партії слуг не існує. Це одноразовий проект, термін використання якого закінчується. Недарма жоден мер великого міста, попри тиск і погрози кримінальними справами, не пішов від слуг на ці вибори. Ганебна поразка включить процеси розпаду і у ВР.
3. Найдорожчі виборчі кампанії були у слуг, ОПЗЖ і « За майбутнє»: ролики, банери, їх кандидати не вилазили зі студій олігархічних каналів. За такі гроші отримати такий ляпас від виборців- треба вміти. 🙂
4. « Європейська Солідарність» ставила мету – присутність в усіх облрадах. Схоже, ми досягти цього результату, підтвердивши статус єдиної загальнонаціональної правоцентристської партії, ідеологія якої об’єднує патріотичний електорат. Буде чудово, якщо об’єднавчі процеси продовжаться після виборів, і всі проукраїнські партії згуртуються, усвідомлюючи загрозу реваншу, в тому числі аналізуючи результати цих виборів. Наша рука простягнута.
5. Ті, хто продав франшизи в регіонах, пролетіли. Або пролетять в другому турі.
6. Мери отримали найбільший зиск від децентралізації та стають реальними гравцями напередодні парламентських і президентських виборів, коли б вони не відбулися. Зе не зможе тепер нахабно ганяти «чортів-розбійників» в регіонах, навпаки, їздитиме на поклон, якщо хоче втримати країну .
7. Телевізор рулить. Канали кремлівського пулу формують електоральні симпатії кількох регіонів, бавитися з цим небезпечно.
8. Зе, який працював ВІП-агітатором слуг, спрацював на двійку, бо тільки опустив їх результат своїм недолугим псевдоопитуванням і не менш фантасмагоричним виступом в ВР, де ані слова не було про майбутнє, а багато нереалістичних «досягнень». Люди втомилися від брехні.
9. Зе не вміє брати на себе відповідальність ні за що, отже за провал на виборах нестимуть відповідальність глави регіонів і уряд. Але є одне але – лавка запасних надто коротка, не знаю, хто погодиться йти в третій уряд Зеленського. Кожне голосування в Раді тепер буде іспитом для слуг, в них вже немає 226. Донорами ж голосів ніхто просто так не захоче бути .
10. Разумков, перший номер слуг, який завів цих 254 персонажі в Раду, демонстративно не взяв участі в «опитуванні». Він, та й не лише він, думають про нові проекти, і ці процеси зараз активізуються.
11. Добре, що пролетів Пальчевський. Погано, що інші відверто фсбшні проекти набирають голоси.
12. «ЄС» має від завтра посилити партійне будівництво. Над цим і зосередимося. 🙂

* * *

Вибори в Києві дуже чітко зафіксували, що кияни категорично проти аномальних союзів, до яких Банкова підштовхувала столичного мера. Ніякої більшості слуг і «Удару» в Київраді апріорі не може бути. Кияни проголосували за коаліцію сил Майдану.

І нам потрібно ще багато зробити разом для об’єднання патріотичного середовища і розширення електорального поля . Бо на руїнах слуг піднімають голову ОПЗЖ і всякі інші фсбшні проекти, регіональні рухи. Цього не можна допустити категорично, і зупинити це можна тільки справжнім об’єднанням проукраїнського політичного середовища.

Руїнами слуг в Києві тішуся.


Володимир Омелян

Чи їздили би Ви постійно в СТО, де Ваш автомобіль замість ремонтувати зумисно ламають і виписують скажені рахунки за фіктивні ремонти?

Ні.
І так само вирішили люди, які сьогодні не прийшли і не проголосували.
Більша половина з тих, хто прийшов і проголосував, теж вже не вірять, що вічно обдовбаний ліворукий майстер на щось здатен.

Зеленський дав надію і обдурив усіх.
Так, люди щиро повірили, що зі старого Запорожця можна зробити Порше 911. Мотор ж в обох ззаду! – авторитетно заявляв майстер.

За півтора року цілком можливо розгубити нечувану підтримку у 80% людей і впасти до 10%. І це падіння триває.
Це результат, коли в команду набираєш ідіотів, пройдисвітів і злодіїв. А сам нічого не розумієш і навіть не хочеш розібратися.

Окремий привіт Єрмаку-Подоляку-Трофимову-Тимошенку, які обіцяли Зеленському 25-30% на місцевих виборах. І як аргумент приводили 70% підтримки людьми будівництва доріг.
Люди якісні дороги завжди підтримають, а от корумпованих ідіотів – ні.

Результатом – задоволений! 🙂
Правда завжди переможе.
Залишилося ще трошки.
Лупаєм сю скалу!

І, до речі, непогано було б зайнятися державою, раз вже програли, але поки Вас ще з кріслом не винесли.

Ну, оці нудні речі: економіка, медицина, безробіття, бідність, правосуддя…

* * *

Народ дав колосальний мандат довіри Зеленському в 2019: президенство, більшість в парламенті, уряд, повний контроль над правоохоронною системою.
І медовий місяць тривалістю у рік: роби, що хочеш, ми тобі віримо.
Будь-яка критика сприймалася в штики: колишні просто хочуть повернутися до влади і наговорюють на нашого лідера. Зеленський все зможе, навчиться…

Через півтора року диких метань аматорів, аферистів і хабарників Зеленського народ так само мовчки мандат довіри забрав. Мовчки, але злість на брехунів, які в грі в наперстки забрали найцінніше – надію, нікуди не поділася. Енергія образи і люті на махінаторів лише накопичується і ще не вийшла назовні.

Сьогодні рівень підтримки Зеленського – 10%. З такими темпами падіння рейтингу вона до кінця року може скоротитися до 3-5%, рівень його рольового героя – бацьки з Білорусі.
І от тоді може сповнитися пророцтво колишнього керівника Офісу Зеленського: зелених просто будуть бити на вулицях. І це не будуть сплановані акції. Це буде природна реакція звичайних людей, котрі побачили злодіїв на місці злочину…

Запит на Справедливість і Порядок нікуди не зник, зараз він актуальний як ніколи.

Влада досі не згенерувала стратегію виходу з економічної кризи. Бачення мало бути простим: максимальна дерегуляція, зменшення податкового тиску і залучення максимальної кількості кредитів і інвестицій у ключові галузі економіки. І нема чого боятися боргів – треба боятися падіння економіки чи нульового росту. Річний бюджет 45-мільйонної країни у 40 мільярдів доларів – це просто смішно. Бюджет має бути мінімум 200 млрд дол – тоді і кредити віддавати буде легше. І досягти його не так складно, як здається: достатньо вивести 50% ВВП з тіні і забезпечити ріст економіки у 10% щорічно.
Для цього необхідно лише думати, хотіти і не красти!

У правоохоронців зараз повністю розв’язані руки. Слабкі протести Зеленського чи Венедиктової не притягувати до відповідальності їх посібників і бізнес-партнерів можна повністю ігнорувати. Максимум, що зараз може зробити Зеленський – це набрати по телефону, який не відповідатиме.
Україна пронизана кримінально-корупційними схемами, жодна з яких не могла би існувати без політичної підтримки на найвищому рівні.
Якщо важко зупинити схему, але знаєте її патрона, статті про недекларування і незаконне збагачення Вам у поміч: хто де живе, на чому їздить, що їсть і де відпочиває. Швидко, просто, зручно. Тим більше, практика вже існує 😉
Що заважає зараз?

Але традиційно ніхто нічого робити не буде.
Влада не зробить належних висновків із власних помилок.
Причетні робитимуть вигляд непричетних.

Як казав покійний Каха Бендукідзе: «Країна лежала на дні. У нас не було іншого виходу, аніж впроваджувати реформи».

Чекаємо дна…

* * *

Референдум…
Соцопитування…
Екзитпул…
Почути думку народу…

Це так, як називали незаконне дійство у день виборів команда Зеленського і сам президент.

ОБСЄ вже зазначило, що опитування Зеленського частково створило неправомірну перевагу для партії влади. На доповнення до рекордних тисяч заяв про порушення на виборах у цей день.
Політичні опоненти Зеленського жорстко розкритикували такі дії президента, справедливо вважаючи, що він вийшов за рамки своїх конституційних повноважень, грубо порушив законодавство, насамперед виборче, і це може спровокувати фестиваль політичних «референдумів» за російсько-нацистським сценарієм.

Відпочатку я спокійно поставився до чергової затії Зеленського. Для мене було очевидно – це останній відчайдушний крок Президента бодай якось збільшити явку виборців і врятувати власну партію від нищівної поразки.
Не вийшло…

Про цей «екзитпул/соцопитування» теж би швидко забули і в першу чергу сам Зеленський, якби не два «але»:

1. Фінансування такого заходу оцінюється в 50-100 млн гривень. Оскільки цей захід вигаданий за тиждень до виборів, очевидно, що хтось дістав їх з кишені, вписав компанію «Зе Медіа» як виконавця і заднім числом провів всю оборудку. Було кумедно спостерігати, як Зеленський і його партія відчайдушно перекидають один на одного відповідальність за захід і його оплату. А спікер Разумков вже скоро буде говорити, що він взагалі з Зеленським не знайомий, і його президентство – велика кадрова помилка.
У рамках кримінального провадження буде дуже легко встановити основних фігурантів і вину кожного.

2. До опитування залучили неповнолітніх. Школи і університети закрили на карантин, школярів і студентів погнали за гроші до десятків і сотень людей. А коли це вилізло, очільники слуг народу розвели руками і сказали наступне: якщо це підтвердиться, то батьки сплатять адміністративний штраф…
Циніки чи аферисти?
Ні, фігуранти ще одного кримінального провадження!

Вітаю Зеленського, доведеться сидіти ще й за це!

П.С. Ніхто ж не сумнівається, що жодних рішень за результатами «соцопитувань» не буде?
Хіба щодо легалізації маріхуани.
Але краще би бюджет проголосували.


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

До нових перемог

Головний висновок цих виборів – зміна парадигми в мисленні людей від готовності йти за дивовижним хлопчиком з дудочкою в країну вічного блага (не буду уточнювати, хто ходив за таким хлопчиком) до старого, надійного принципу, відомого всім програмістам: «Працює – не ремонтуй». Саме цим пояснюються те, що у всіх крупних містах більшість взяли чинні мери. Звісно, не скрізь мені подобається такий вибір, але столиця відверто порадувала.

Взагалі, якщо на те пішло, я прибічник дуже нудних виборів, коли з чинним міським головою змагається керівник департаменту, міський голова міста поменше або керівник ОДА (тобто професіонал), як це відбувається у Львові. Але не з нашим щастям і не нашим тяжінням вірити у солодкі казочки популістів.

Другий висновок – теза «нових облич» уходить у минуле. Це помітно не тільки по зелених, а й по інших політсилах, які намагалися використати образ «хорошого хлопця» патріотично чи помірковано проросійського штибу. Все. Не працює. Зеленським дискредитовано повністю. І буде дискредитуватися ще дужче, тим більше чим довше Зеленський лишатиметься президентом. Що саме собою дивовижно. Я повторю те, що не раз писав – зелене щеплення від популізму мусить бути таке, аби діяло після ЗЕ ще років 20.

По-третє уходить в минуле фактор «свинарчуків». Порошенка повалити вдалося, створивши 100500 байок про якусь неймовірну корупцію, докази якої зелена генпрокуратура і ДБР Бабікова знайти не можуть вже 1,5 роки. Те саме намагалися задіяти проти Кличка та Філатова, залучивши всіх «кращих людей» – від Бігуса до Лероса. Результат – проліт як у Верещук з парасолькою.

ОПЗЖ та її молодіжка Шарій. І що? Я не збагну, через що істерика? Для когось відкриття, що медведчукчі мають на півдні та сході чималу підтримку, і що вони там спекулюють на темах війни і «розірваних економічних зв’язків з Росією»? Так ця тема надовго. Я 1001 раз писав, що ОПЗЖ відскубає собі частину електорату зелених – тих, хто коливався між зеленими і ОПЗЖ. Навпаки. Результати ОПЗЖ відкривають дивовижні перспективи – зеленим на місцях доведеться обирати, з ким створювати коаліцію – з ЄС чи з ОПЗЖ? Зелених анігілюють обидва варіанти.

Повторюю те, що писав не раз. Будь-яка паніка через результати медведчукчів деструктивна. ОПЗЖ і Шарій – проблема, але не лихо. Якби бодай потенційно в Україні була критична маса людей, готових голосувати за Медведчука, фронт проходив би не по околиці Донецька, а по околиці Києва. Так, псувати життя медведчукчі нам будуть, але не більше. І так, сепаратистських шабашів в наших регіонах не буде, по-перше, через ці результати виборів, по-друге, тому, що зараз ми всі уже знаємо, що робити з сепарами – і без коливань.

До речі, останнім часом сильнішають чутки, що сама ОПЗЖ на межі розколу. Медведчук сильно не знаходить порозуміння з парою Бойко-Льовочкін. Побажаємо успіхів їм всім.

Що тепер? Тепер не нити. І не розслаблятися. Позасукувати рукави – і за роботу. Ми класно попрацювали ці півтора роки – коли виходили на акції, коли допомагали своїй політичній силі. В першу чергу, коли ми говорили. Без агресії, без звинувачень – коли ми просто пояснювали тим, хто був готовий слухати, чому наш вибір саме такий. І ще – коли злили впертістю в своїх переконаннях тих, хто слухати нас категорично не хотів. Злили і примушували замислитися. Завжди так. Що робила УПА, коли не могла вести відкриті бої? Вона займалася агітацією.

Те саме зараз мусимо робити всі ми. Доти – доки більшість українців не скаже з гордістю: «Армія! Мова! Віра!»

* * *

Знаєте, а мене результат кандидата в мери від ОПЗЖ Олександра Попова не здивував. І от чому.

По-перше, я дуже гарно пам’ятаю помаранчеву революцію 2004 р. і особливо все, що було після неї. Я гарно пам’ятаю, як в той час, коли я бігав на Майдан, і коли мене за помаранчеву стрічку вітав ледь не кожен перехожий, мені всерйоз здавалося, що весь Київ з нами. Але. Майдан закінчився. Я повернувся на роботу конструктора у великій виробничій фірмі. І раптом відкрилося, що не тільки в масштабах Києва, а й біля мене на роботі було до біса людей, які до Майдану ставилися, м’яко кажучи, скептично. А ще було чимало осіб, які Майдан і його учасників відверто ненавиділи. І стосувалося це далеко не тільки вихідців зі сходу. Шоком для мене було, коли я, запорожець, спілкувався з противником Майдану, галичанином, тобто людиною, яка виросла в Галичі на Франківщині.

Ну а вже коли після Майдану не потекли жадані молочні ріки й кисільні береги, я на роботі став себе відчувати просто в оточенні янучар. Вони були балакучі. Вони весь час ремствували, що навколо все не так, – і не безпідставно. Вони весь час глузували з переможців Майдану словами “Української правди” та “Дзеркала тижня”.

Ви питаєте, чому я так лояльно ставлюся до прибічників ЗЕ і закликаю не проявляти до них агресію? То ви не бачили мене в тих умовах. Знаєте, чим я вгамував тоді колег-янучар? Я став демонструвати зразковий оптимізм, ввічливо пояснювати їм, що вони помиляються, ще я розповідав їм, що в мене стало краще за майданної влади і таки знаходив приклади. Подіяло, їхній лемент добряче притух, а кілька колег всерйоз замислилися щодо своїх переконань. До речі, матеріальне моє становище тоді теж непогано поліпшилося – оптимізм в поглядах таки сприяє успіхові в справах, я переконався.

Вдруге історія повторилася під час Революції Гідності. Але ще більш жорстко. Тоді через травму та сімейні обставини на Майдані я бував нечасто, натомість кожного дня їздив на роботу і назад. І от скрізь – у метро, у маршрутках, у електричці, просто на робочому місці я не бачив ніякої масової підтримки Майдану. Я бачив інше – невдоволення тим, що “перекрили центр”, і ремства, що “поки вони там байдикують, ми тут працюємо”.

Я можу навести приклади і з періоду війни, коли два абсолютно україномовних дядька просторікували в трамваї, що з Путіним треба дружити, а війна – то все політики та Порошенко. До чого я це розповідаю? До того, що люди такі – навколо. Серед нас. Вони не гинули на фронті. Вони не засинали на ящиках, пакуючи вантажі у волонтерів. Вони втомлювалися від війни на диванах і тряслися в очікуванні мобілізації. Так, більшість з них у 2019 р. проголосували за зелених. Тепер вони розчарувалися у зелених і голосують за «міцних господарників». Нічого дивного. Вже повірте, ці люди на іншу планету не улетять. Вони будуть завжди серед нас.

Єдине, що радує, – Попов набрав менше 10% голосів. У той час, як Кличко (рахуйте – «Удар» + «ЄС) разом з Притулою – 53,2% (за екзит-полами). Так, ОПЗЖ має свій базовий електорат, який ще довго нікуди не подінеться. Але виборця патріотичного у рази більше. Все решта – тільки словесна еквілібристика.


Іван Хомяк

Теорія “все просто”

Читаю я післявиборчі дописи і не перестаю дивуватися, як народ не бачить очевидних речей.

1) Не важливо, до якої політичної сили відносить себе мер. Ні, ще й як важливо з точки зору громадянина, але неважливо з точки зору результатів виборів. Ключовою ознакою має бути не кореляція “мер-партія”, а “старий -новий”. Децентралізація започаткована за каденції Порошенко і попереднього скликання ВРУ була настільки успішною, що будь який мер виглядає Гулівером проти ліліпутів за своїх попередників. Успіхи децентралізації виборці приписують меру. Саме тому практично скрізь в 2 тур увійшли старі керівники.

2) Виборці “СН” розбіглися по інших прихильностях не через провальну політику моновлади, а через те, що вони очікували від неї. Одні дурбелики думали, що Зеленський – це “кращий” Медведчук-Бойко-Рабінович. Саме для того, щоб утримати їх прихильність, “СН” останні місяці змагалися з пострегіоналами в капітулянстві та колабораціонізмі. Другі дурбелики вірили, що Зеленський – патріот і антикорупціонер. Оці перебігли до усіляких дрібних білих пальт, які мало де переступили через 5%.

3) Не можу не погодитися з Віталієм Портніковим, що в Україні є лише три електоральних групи: “назад в УРСР”, “вперед в Європу” і “какая разница”. Останніх у нас найбільше. В весняних президентських виборах взяло участь 62% виборців. “Какая разница” зробили надзусилля, щоб обрати свій ідеал президентом. На парламентські прийшло біля 48%. А нащо, якщо “какая разница” вже обрала собі нового папіка? Так ось зелений вождь є, монобільшість є, кому потрібна якась там місцева влада – ми в минулому році все порішали? Тому ще менше “какая разница” прийшло на місцеві вибори. За рахунок пасивності ключового електорату Зеленського партії “назад в УРСР” і “вперед в Європу” отримали вищі відсотки. Тому для більш реалістичної картини потрібно рахувати кількість голосів, а не відсотки. Враховуючи три електоральні групи і число їхніх прихильників, зникає потреба знову триндіти про “теорії змови” та ” провальну молодіжну політику”.


Кирилл Данильченко

А чего все удивляются, я не понимаю? Насчет Шариев, Поповых, ОПЗЖ, Кернеса и Труханова? “Слуги народа” собрали каре на прошлых из-за латентной ватки, пророссийского электората и неявки. Сейчас неявка усилилась, ибо за кого не голосуй, а исторический барьер в 350-450 долларов средней не перепрыгивается. А все те, кто понял, что договориваются посредине и перестают стрелять весьма оригинально, побежали к Шариям и крепким хозяйственникам. Ну, а они, в принципе, крайне идеологические партии. Они не просто голосуют, а спасают родину от Бандеры верхом на Шухевиче, требуют миру-мир, вернуть 1000 долларов зарплаты и российский рыночек. Поэтому ребята одевают мохеровый берет и идут с горящими глазами на амбразуру.

А я уже сам с трудом понимаю, чем вот этот парень, который был в ПР, БПП, СН и поглядывает, куда дует ветер, отличается от того парня, который после БПП пошел в Голос. Все они прикладывают к вышиванке руку, у всех у них недвижимость строится, на Ютубе они одинаковую сечку трусят про коррупцию и путь в Европу. Хоть Гончаренко их фамилия, хоть многочисленные полезшие под местные бренды безликие ребята в костюмах. Которые хотят, чтобы кохана людина улучшила им жилплощадь.

Но идеологию в патриотических партиях вы хейтите. Это же Армовир, вот это все. “А Украина – это ты” и “путь в Европу” – не идеология. У меня трое дальних родственников на прошлых голосовали за СН, сейчас сидят в Познани, не могут выехать. Потому что не дадут карту побыта. Но исправно постят, как Порошенко разрушил санстанцию перед ковид. И Шария тоже смотрят, ага. Путь в Европу стоит 1500 гривен и изучен уже очень хорошо: телефон, “Спринтер”, вокзал Познани. И за него не нужно тратить воскресенье, чтобы толкаться в очереди на избирательных.

Поэтому набирает партия мэров, которые могут показать зоопарк, дорогу и мост, а не прыжки на ютубе и идеологические партии. А откусывают у СН, которая обещала звездочку с неба, и что никто не уйдет обиженный. А большая часть голосует ногами и нетфликсом на диванах. Не будем строить идеологические партии и не найдем противоядие российскому телевизору, будет “Ура, отпал дотационный Донбасс, и электорат ПР пошел за поребрик” меняться на “Ура, дотационный Харьков с Кернесом и Шарием, так им и надо”. В Мариуполе многие до сих пор считают, что их ВСУ обстреляло с плиточной дороги. И ни перехваты, ни суд над корректировщиком им глаза не открыл. Потому что идеология – это не о рацио.

* * *

Навального можно было фотографировать в Шарите, а Кернеса нельзя, ага. Украина – это страна, где темное фентези можно снимать. Человек из реанимации берет власть над миллионником. И Лозинский, получивший большинство в местах охоты на егерей. Это чисто не Кафка, а Дозоры Лукьяненко. Где вампиры лицензию получали и угодья. Не могу иначе объяснить чем магией. Если ты из-за Партии Регионов сбежал в Марик из Широкино, оставив там пансионат и лодку, то проголосуй там опять за ее ребрендинг. Как за Лозинского. Ну вдруг ты чего в прошлый раз не понял.

Хотя опять же результаты не должны вызывать уныния. Ибо выборы 2014 года. Оппоблок почти 9.4%, компартия почти 3.8%, “Сильная Украина” Тигипко- 3.1%. Вот вам уже 16.5%. Плюс партия мэров с коттоновым флером. Плюс те, кто отвалились от Радикальной партии, Самопомощи и Народного фронта и просто хотят кушать, встроившись в структуры на местах. Вот вам и бродячий цирк, который то в ОПЗЖ, то у Шария.

А это весна 14 года – расстрелы на Майдане, вторжение РФ, крах структуры ПР на местах, запрет Компартии позже. И хоть бы что им было. Просто если партию Черновецкого и настоятеля Павла по списку ПР в Киеве вспомнить в 2008, а сейчас там большинство у ЕС и УДАРА, то не так все и плохо.

Но есть нюансы. И эти нюансы будут дальше своим детям вливать чушь за самое вкусное мороженое и особый путь с братишками. В целом линия сдвигается на восток, но очень медленно.


Юрій Бірюков

Заламывая руки, тут вопрошают “как на 7-й год войны ОПЗЖ/Шарики/Майбах…” могли набрать 5 процентов тут, 10 процентов тут, 15 процентов там, 20 процентов сям.

Эммм… други, я страшную вещь вам скажу: розовых единорогов нет. И среди нас, граждан Украины, есть овер-дофига тех, кто любит Россию. Ага, на 7-й год войны. И хотят ее победы над нами. Ага, на 7-й год войны. И русский мир и это все.

Но есть хорошие новости – их всего 5-20 процентов, в зависимости от региона. Не 50, не 60, не 70.


Андрій Смолій

А де ж «звернення», де дешеві «ролики», де сміх та плескання в долоні?
Чому не смієтесь, пане Зеленський? Не смішно?

Зеленський мав би виходити до свого електорату. Пояснювати, звітуватись, відповідати за свої слова та дії. Але в ОП ступор, адже вся кампанія була злита. Непрофесіонали у всьому. «Кварталом» та «сватами» можна залізти у владу, можна готувати маніпуляції, можна цинічно обіцяти 4000 Євро вчителям. Але на ділі – це ж не працювати.

Зараз вони нам розповідатимуть, що це винні проукраїнська партія та місцеві еліти. Проте, зовсім ні.
Я казав і казатиму: брехнею світ пройдеш, а назад не повернешся.

Зе End. І це лише початок.

* * *

Все що треба знати про намальовані цифри так званого «опитування».
Сьогодні «слуги народу», мабуть, рятуючи свій знищений вщент імідж, презентували так звані «результати».

Ось що з цього вийшло. Вони не здатні навіть намалювати правильний результат.
Куди поділись відсотки?

Уявіть собі, що ось цей непотріб влада Зеленського буде тепер просувати на законодавчому рівні.


Валерій Прозапас

І головне – зеленої влади більше не існує.

Вона тримається виключно на залишках рейтингу того чувака, який ледь не обісрався від гучного звуку.

Далі – урядова і парламентська криза, дострокові вибори Ради та особистий крах Зеленського.

* * *

А тепер уявіть, від чого врятував націю Майдан.

Якщо гради по вікнах не навчили деяке населення, якщо вбивці знову обираються, якщо зрадникам продовжують вірити, то підписання Януковичем Тайожного союзу схавали б і не пискнули, і на незалежній Україні можна було б ставити хрест, як в 1709, як в 1918.

Проте була меншість, яка не змирилась та відстояла майбутнє держави, щоправда, і зараз це усвідомлює теж меншість.

Але то пусте, історію завжди рухала саме свідома організована меншість… якої у нас ніколи не було.

Тепер є.

Тому результати “ЄС” – досягнення.

Тому будуть ненавидіти ще сильніше.

Але то теж пусте, бо і підтримуватимуть сильніше.

За це вічна слава людям Майдану.

І немає прощення тим, хто їх зрадив.


Алла Комарова

Кілька думок по ітогу, як то кажуть.

–  Зелена мара на відмінно справилась із своїм головним завданням: бути саме марою, туманом, за яким не видно справжніх ворогів. Поки нас всіх тут розважали клоуни та корабельні сосни, за їх спинами здійнявся на ноги російський колос, на щастя, поки що на глиняних ногах. Так, я про ОПЗЖ, яка не просто на другому місці в цілому, а місцями бере більшість у обласних радах. Вітаю схід України, “братушкі” щасливі.

– Дніщєнський рівень організації процесу показує те, про що й попереджали порохоботи: зелені прийшли виключно руйнувати й знищувати, про жоден утворюючий процес не йдеться. Це дійсно пліснява: паразитуюче існування, спроможне тільки на деструкцію та розкладання. Сподіваюсь, запасів країни вистачить на те, аби потім бодай щось відновити, а не робити наново все.

– На відверті порушення Конституції, решти законів прищелєнтом вже всім настрати. Звикли. Не жував соплі на камеру – вже молодець, мамиримин красаучєг. Підвалини влади – поваги до влади! – зруйновано вщент. Мені важко уявити, ЩО має робити Порох у наступну канденцію, аби хоч трішки повернути авторитет президентської влади. Хоча, як каже падре, “ідеальний був один, і того розіп’яли”. Щось у цьому є, да.

– Низька явка – це вироктм. Вирок не тільки зеленим, які за півтора роки царювання виробили в людей стійку відразу до громадянського долгу, але й вирок всій демократичній системі суспільства в цілому. На жаль, решта ще гірші.

– Про хороше: ЄС не тільки не маргіналізувалась після крашу у 2019-му, а навіть збільшила рейтинги. Ні, про вилікування від зеленої мари мова поки не йде, але процес обнадійливий. Можна сказати, що ми, як суспільство, хоча б лежим у правильному напрямку. І не рубаємо ноги тим, хто нас туди, на світло, тягне. Так, покусююмо потроху та гімном поливаємо.

– Про хороше ще. Кличко, скоріше за все, залишається мером в один тур. Незважаючи на Притулу (привіт, галасістиє, до речі).

– І останнє, дивне. Зрозуміло, що про жодне серйозне сприйняття отого нрклм-ського “опитування” від члєнограя не йдеться, але! 70% респондентів, прастігоспадє, відповіли “ТАК” на питання щодо медичного канабісу. Це мене здивувало вкрай. Я очікувала там традиційно мракобісся та хтонь. А от поді ж ти.

Будемо жити!


Елена Кудренко

Попробую аккуратно написать свои выводы, пока что на основе экзит-полов. В принципе, они всегда были репрезентативными, поэтому поехали.

1. Харьков (потому что я здесь живу) 🙂 . Административный ресурс. Здесь щупальца РФ пущены давно и, я бы сказала, надежно. У нас, по рассказам очевидцев, россияне принимают участие в проектах Кернеса, уже сейчас, во время войны. И, собственно, ничего нового я не увидела – “стабильность” восторжествовала. Если говорить о новшествах, то партия Шария неприятно вообще засветилась в списках. НО, во-первых, ее финансируют заинтересованные люди, а во-вторых, у нас студенческий город, и именно среди недоразвитой молодежи, еще не видевшей жизни, Шарий и может набрать электорат. Я эту недо-партию вижу и в других городах, но мне кажется, что шансов у нее никогда не будет больше, чем сейчас. Это то же электоральное поле, что зелень. Шарий – не Зеленский, яркой звездочкой не вспыхнет, а процент дебилов у нас все-таки ограничен определенным числом. Так что то место, что они заняли, – вот это их потолок. Моими надеждами.

2. Одесса – аналогично. Мариуполь – аналогично. Днепр – умничка Филатов, потому что ближайшие конкуренты еще хуже. Киев – это решать киевлянам, я же региональный житель, мне здесь интереснее.

3. Что заметила: Слуги уже не конкуренты никому, это, скорее, остатки роскоши, потому что всего лишь полтора года прошло, а такое падение. Дождемся устаканенного бюджета после выборов, очередных повышений коммуналки и понижения уровня жизни, и даже Мосейчук упомянет не полвареника, а четверть. Кто кому конкурент – так это пророссийские силы и проевропейские. Причем действующие мэры на востоке и юге зачастую как раз пророссийские. Поэтому я суммирую для себя проценты победивших местных блоков мэров и следующих за ними всяких опзж. И вот в сумме это и есть та помойка, в которой жила и продолжает жить та часть страны, к которой и я принадлежу.

4. Я как рядовой обыватель не вижу особой разницы между силами Медведчука и силами Коломойского, я скорее их объединяю в одно целое. И если Батькивщина, Голос и так далее не сделают свои выводы, то мнение (ок, мое личное) однозначное: у них нет шансов стать государственниками, а только коммерческими структурами, пришедшими получать финансирование из нашего с вами кармана, ну и прочие статьи дохода. Если они не поймут для себя, зачем они вообще существуют, и какие у них перспективы, то на поле боя остается только ЕС. Слуги уже выпадают в осадок, остаются две команды, одна из которых прекрасно себя чувствует что в коридорах Российской Думы, что в Буковеле, или где он там сейчас кофе пьет.

5. Как бороться с этим вполне четко обозначенным врагом? Т.к. внутри страны сильных политических проевропейских сил, кроме ЕС, я не вижу, то надо выходить на внешний рынок. ЕС и американцы. ЕС и англичане. ЕС и страны Балтии. Это я так, как женщина, примитивно пишу, но вы меня поняли, да?

Впереди долгая дорога. Но мы будем толкать этот вагон.


Олена Монова

Трохи роздумів щодо харківських подій.

Те, що Гепа переможе в один тур, було для мене (і для всіх, хто в курсі харківської специфіки) очевидним від початку перегонів. Навіть незважаючи на те, що вже більше місяця у нас в наявності мер Шрьодінгєра. Ніхто, окрім вкрай вузького кола осіб, не знає, в якому насправді стані перебуває наразі Кернес. А ті, хто в курсі, свято дотримуються омерти.

Але, знаючи Кернеса, можна з великою долею вірогідності припустити, що він знаходиться на апараті штучного життєзабезпечення і без свідомості. Інакше ми би вже побачили або знамениту гепину «вікторію», навіть якщо він би ледь-ледь дихав, але сам, без ШВЛ, або відос би запиляли з Шаріте, або хоча б аудіо виклали. Всі розповіді про те, що в Шаріте заборонені зйомки, – суть 3,14дьож, звісно. Кернес просто недоступний продуктивному контакту.

А от тепер починається, власне, найцікавіше. Бо за законом той, хто виграв вибори міського голови, має три місяці для того, аби скласти присягу. Прийняти особисто, ніякі зами і решта худоби на це не мають права. Якщо цього не відбувається і присяга не складена, Верховна Рада призначає нові вибори. Зараз міськрада робить усе можливе для того, аби максимально відтягнути той момент, коли правда про стан Кернеса стане відомою всім.
На апараті Гепу можна тримати стільки, скільки захочуть родичі, і на скільки стане бабла. А бабла там вистачить надовго.

За місяць перебудувати і переформатувати всі зв’язки в імперії було неможливо. Але коли в кишені є чотири місяці, це вже не виглядає такою утопією. Так що в нас все тільки починається.


Елена Подгорная

Итак. Итоги подведЬом.
Выборы-выборы, кандидаты… Не все. Наши – молодцы.
Теперь про сами выборы подробнее по пунктам.

Организация выборов была крайне непрофессиональна. Я таких неорганизованных выборов не помню за всю историю страны. Такое впечатление, что “слуги” понимали свой пролёт и забили на всё, просто украв деньги на местах и дальше по вертикали.
Где-то не хватало бюллетеней, где-то они были, но почему-то погашенные, кабинки из карематов – отдельная история. Но это ещё гламурный вариант. Потому что везде кабинки лепили из подручных материалов. Тумбочек, например.
Короче, шо кАмАнда Зе, что их ЦИК – шапито, и на большее, пардон, они не тянут.

Огромное количество нарушений. Про коробочки с вопросами к лидору я даже упоминать не буду. Это такое себе сплошное нарушение. Но хватило и других.
Для сравнения – в 2015 году ОПОРА зафиксировала 668 нарушений. А в этот раз счёт идёт на тысячи. Дай, Бог, до десятков тысяч не дойти.

Нет, таки скажу и про коробочки. Этот опрос – грубейшее нарушение закона. И оно вообще за пределами здравого смысла. Я так и не поняла – зачем? Что бы что? Что бы с3,14дить 100 миллионов гривен? Но ведь не из бюджета же. Типа своих развели?
Результаты этого перфоманса абсолютно никчемны, а для агитации – как-то тупо и дорого. Хотя чего это я? У Зе всё тупо и дорого.

“Слуга народа” на этих выборах перестала быть монобольшинством. Окончательно и бесповоротно. Так просрать власть и поддержку избирателей – это нужно уметь, реально. Теперь “слугам” и поздоровкаться особо не с кем. Большинство сформировать не с кем. Даже ОПЗЖ побрезгует. Ибо зачем им это недоразумение?
Советовать думать над ошибками даже не буду. Потому что думать там нечем. Никому нечем.

Низкая явка на выборы – это не эпидемия коронавируса. Это пандемия недоверия к власти любого пошиба. И это недоверие спровоцировали именно зелёные своей работой за полтора года. Потрясающий результат. Опять-таки единственный за всю историю Украины. Молодцы, ребята.
Вава может претендовать на орден “разочарование десятилетия”.

Зато наша ЕС показала замечательный результат. Всё-таки достаточно много людей в стране поддерживают европейский вектор развития Украины. Это радует. Опять же, впервые в истории страны партия экс-президента не исчезла из политики, а уверенно наращивает поддержку избирателей.

ЕС боролась, в первую очередь, за областные советы. В двух областных центрах кандидаты от ЕС выходят во второй тур. Это происходит во Львове и в Ровно. Это говорит нам о том, что даже за деньги Коломойского не получилось купить поддержку избирателей априори. У ЕС хватает здравомыслящих симпатиков.

И о грустном – мы, как обычно, не умеем наступать на горло своим амбициям для общего дела ради страны. Если бы все патриотические силы смогли побороть своё эго и, понимая, что шансы у них мизерные, поддержали ЕС, результат у проевропейских сил был бы лучше. Но нет. Часть голосов была пролюблена на алтаре самолюбования.
Жаль, конечно. Но это так предсказуемо…

В общем и целом выборы прошли хорошо. Это моё личное мнение. И нам есть с кем работать, есть за что бороться. Вчера мы ухайдокали Зеленского и инвестиции ИгорьВалерича в “ЗАмайбутне”.
Руки не опускаем. Работаем дальше.


Тарас Чорновіл

Вибори минули. Результати поки бачимо ще дуже епізодично, хоча загальні тенденції вже доволі чітко проглядаються. Учора ввечері всі ми випустили пару через емоції, чим і я скористався. Маю більш ніж достатньо підстав для цього. Але тепер пора починати аналізувати наслідки. Їх багато. Поки виділю три блоки, про які спробую висловитися доволі схематично, далі ще матимемо час для розкладання всього по поличках.

1. Цілісність і взагалі майбутнє держави стали виглядати більш туманно, ніж до вчорашнього голосування. Цілих півтора року зелена влада через свої ментальні схильності та пост-родові травми розкручувала маховик реваншу. Зеленський визначився зі своїми ворогами з патріотичного середовища, хоча тепер це має все менше значення. Але він таким чином створив тепличні умови для максимальної розкрутки тодішніх позиційних союзників із сил реваншу та проросійської п’ятої колони. Більше того, спершу їм відверто підігрували, та й зараз не перестали. Дуже загрозливі результати в областях, які межують з РФ, недалеких від зони воєнних дій та на півдні країни, – це наслідок його ідіотської політики. Зараз він уже остаточно не потрібен ні Кремлю, ні його маріонеткам. Не знаю, чи він уже це усвідомив, але саме їх він вів до перемоги. Усе почалося з таких “дрібничок” як повернення Портнова та його альянсу з зеленою владою, а далі понеслося. Реваншистам чітко продемонстрували, що тепер вони можуть відкрито вести свою політику, а державний апарат цьому неприховано сприяв. За таких тепличних умов на інші результати розраховувати було важко. Тут мова навіть не стільки про мерів і міські ради, як про ради обласні.

Країна за електоральним вибором доволі чітко розкололася. І доки ця влада не відійде, даний процес буде поглиблюватися. Слабка й нікчемна та вже остаточно неавторитетна влада ні на що більше вплинути не зможе. Те, що проросійські ради розташовані в зоні військової та агентурної досяжності Рашистану, нарощує також безпекові загрози. Ми дожилися до того, що ряд проросійських партій і мерів у частині областей можуть бути на цих територіях чи не єдиною перешкодою аж надто стрімкій російській експансії. І то виключно з мафіозних мотивів, бо ні Кернес, ні Труханов, ні ряд інших персонажів ресурсами й можливостями ділитися не захочуть не лише з Києвом, але й з Москвою. Але це дуже слабка втіха й не надто надійна перспектива.

2. Центральна влада фактично розвалюється на очах, а сам Зеленський відтепер – уже посміховище та непотрібний рудимент навіть для своєї команди. Учорашня поведінка Разумкова була дуже показовою, але це лише те, що на поверхні. Заява зєпрізьдєнта, як він буде контролювати місцеву владу і впливати на неї, нікого більше не схвилювала. Він втратив залишки авторитету в своєму середовищі після ганебної авантюри та повного провалу свого так званого “опитування”. Своїх підставив під кримінал, собі нічого не здобув, а мовчазна більшість населення продемонструвала повне відторгнення цієї авантюри та її автора. Для місцевих еліт будь-які вказівки з центру більше не аргумент. Часто це буде приводити до катастрофічних наслідків, зокрема в умовах поширення епідемії.

Але Зеленський перестає існувати й для своїх. Йому зараз буде потрібно на когось зіпхнути відповідальність за програш. А ставати офірними цапами більше ніхто не захоче, навіть слухняний Шмигаль. Зелені мажоритарники почнуть кучкуватися навколо впливових мерів та регіональних лідерів, списочна частина фракції виставить себе на відкриті торги: хто запропонує кращі перспективи або банально більше заплатить. Готових перекупити на якийсь час частину парламенту стає все більше. І мова вже й не про людей на зразок Ахметова. Розчарований у цілковито маргінальному “Голосі” той же Пінчук запросто може прихопити значно більше нардепів під свій контроль серед слуг, якщо визначиться, що це йому потрібно. Але основними центрами притяжіння й тут будуть лідери місцевих еліт. І навіть уряд тепер більше заглядатиме в рота новим господарям життя, а не керівництву офісу на Банковій. І коли їм запропонують узяти на себе відповідальність за стан у країні, який призвів до провалу Зеленського на виборах, Шмигаль може, замість слухняно схилити голівку, піти за підтримкою до різних депутатських груп, які, цілком імовірно, просто саботуватимуть вимоги Банкової. Звісно, за відповідні бонуси за рахунок бюджету й ресурсів держави. Питання лише в тому, чи цих ресурсів вистачить надовго. Навіть позбувшись уряду, Зеленський уже не зможе зіпхнути на нього відповідальність, а новий уряд (його ще обрати треба!) уже буде йому майже непідконтрольним.

І останнє. Питання політичної легітимності. Ці місцеві вибори були не виборами партії Слуг, це були персональні вибори Зеленського. Він усе зробив для того, щоб тріумф на них (він на це розраховував!!!) став його персональним тріумфом. Але не врахував, що поразка – це його особистий програш. А ще він запустив дуже небезпечний для стабільності влади тренд підтримки населенням як легітимності влади. Не політичної, а саме юридичної легітимності! Саме під такі лозунги він розпускав попередню Раду. А бумеранг узяв і повернувся… Тепер усе більше ставатиме тих, хто прямо заявлятимуть: після такого падіння довіри пора на вихід. Не сумніваюся, що тема про дочасні вибори не Ради, а саме президента активно вирине із його політичного середовища. Поки це видається чимось геть нереальним, але за якийсь час у Раді можуть раптом появитися голоси, необхідні для імпічменту. Проста арифметика свідчить, звідки буде більша їх частина. Як би технічно не розвивалися події, але для Зеленського це вже початок кінця. От лише головним вигодонабувачем можуть стати якраз антиукраїнські сили.

3. Демократична альтернатива. Тут також є свої позитиви й негативи. Перше – така успішна альтернатива є. У плані партій і місцевих рад єдиною повноцінною альтернативою виявилася ЄС Петра Порошенка. Вона закріпилася навіть у цілком ворожих для її ідеології й лідера регіонах. Там, де інші не змогли отримати нічого, хіба палиці в колеса успішно вставляли.

Але не треба звужувати все лише до цих партійних рамок. Я б з більшою втіхою вітав у Дніпрі Тетяну Ричкову від ЄС, але, на жаль, в нинішніх реаліях це було нереально. Однак колись такий небажаний мер Філатов, отримавши повноту відповідальності за місто, виростає до рівня людини з державницьким мисленням. Моє ставлення до лідерів партії “Свобода” відоме. Але вважаю переконливі перемоги Надала й Марцінківа успіхом усіх нас. Мені симпатичні кандидати від ЄС, але в чомусь саме такий результат може бути вигіднішим для регіонів. Бо ці люди давно переросли рівень своїх партій і стали лідерами громад, а не партійних осередків. Цілий ряд місцевих лідерів на місцях показують реальність саме цієї демократичної альтернативи силам реваншу.

Однак лідерська персоніфікація відіграла значиму роль на мерських виборах і є виявом індивідуальної аномалії, як і доволі хороші результати мерських партій. А для загальноукраїнського політичного простору така сила тільки одна. І добре, що вона наростила свої впливи. Я б дуже хотів, щоб так, як я радію успіху окремих мерів від “Свободи” чи “Пропозиції”, їхні прихильники зуміли оцінити й підтримати добрим словом значне зростання результатів ЄС. Бо після ошалілої кампанії дискредитації та ударів з усіх боків ці результати дійсно надихають. Надіюся, що всі ті, хто добре усвідомлюють значення децентралізації, започаткованої Порошенком і в його (а не в збоченій позеленілій) редакції, саме так це й сприймають. Все ще сподіваюся, що до другого туру у Львові вдасться знайти порозуміння з місцевою “Свободою” й не дати Зеленському святкувати перемогу в “Українському П’ємонті”. Тут процес лише починається, але є надії на його успіх. Але центром процесу для всієї країни все ж є ЄС. І дуже сумно, що всі ці продажні пінчуківські голосята, усілякі орди та інші маргінали так і не зрозуміли, для чого їх насправді винаймали…

І на фоні трьох суб’єктивних оцінок, одна аж надто об’єктивна – це вкрай низька пофігістська явка на виборах. Куплені, мотивовані телестрашилками чи рашистською пропагандою виборці на дільниці прийшли. А “щирі українці” доволі часто продовжували гратися в своє “розчарування”. Та ж навіть у таких складних містах як Одеса можна було б боротися за перемогу (і підсумки це показали), якби свої завчасу не склали ручки й не змирилися з “завідомо неминучою” поразкою.

От десь такі перші аспірації від результатів учорашнього судного дня.

* * *

Вибори в моєму рідному Львові.

Сумно за надто низьку явку. Розчаруватися й не прийти на дільниці мали всі підстави класичні зелені виборці, але їх у Львові значно менше, ніж будь де в Україні. Львів’яни мали б усвідомити моральний вплив їхнього голосування. Навіть поза самим результатом висока активність у Львові додала б натхнення патріотичним громадянам в інших, складніших регіонах. А їхня байдужість до свого власного майбутнього деморалізує багатьох нормальних, але не пасіонарних громадян хоч в Одесі, хоч у Харкові. Колись львів’яни дуже чітко усвідомлювали свою місію перед усією Україною, а за ці роки гнилуватої місцевої влади той дух якось вивітрився. Садовому, на жаль, бодай у цій частині вдалося виконати деякі завдання того напів-міфологізованого, напівреального московського “Плану Лемберг”.

Те, що у Львові не мали жодних шансів ні відверто проросійська ОПЗЖ, ні брутальна й руйнівна команда зелених слуг, – не привід так розслаблюватися. І мене зараз тривожить навіть не настільки результат другого туру, до якого пан Андрій Садовий виходить із кращими результатами, ніж його демократичний опонент Олег Синютка. Хоча це теж дуже важливо. У Зеленського саме Львів сприймають як свій чи не останній форпост, бо принизлива лояльність Садового – це вже притча во язиціх… Тут буде все доволі складно. З одного боку, львів’яни поважають і підтримують Петра Порошенка, а його участь перед другим туром буде максимальною саме у Львові. Це колосальна й ефективна підтримка. Усі ймовірні зовнішні та внутрішні агітатори за Садового можуть хіба мінусувати. Ну що доброго для нього, якщо місцеві високопоставлені лизоблюди, які поспішили підписати заклик про підтримку партії Зеленського, раптом підпишуть таке саме звернення на користь Андрія Івановича? Нічого окрім огиди це не викличе.

Але Олегові Синютці ще треба порозумітися й знайти підтримку в інших учасників першого туру та в їхніх партій, щоб максимально мобілізувати їхніх прихильників. Той же “Голос” я б відразу списував. І не має значення, хто в них працює на місцях. З Києва прийде жорстка директива: “Аби не Порошенко”. Це не означає, що не слід апелювати до їхніх виборців. Але зі “Свободою” працювати треба. Тут вони мають серйозний пласт підтримки. Зоряний їхній час пройшов, підтримка Садового лише прискорила б повну маргіналізацію партії, але якою ціною для міста? І на Львівщині в них є вдосталь притомних людей. Та сама історія з Українською Галицькою Партією. Я пригадую, як напередодні президентських виборів її лідер спеціально приїхав до Києва, щоб на телебаченні дуже чітко виступити з підтримкою Порошенка. Місцеві мезальянси не повинні затуманити зір. Об’єднання такого неймовірного потенціалу, яким є участь Петра Порошенка, підтримка хоч когось із учорашніх опонентів та мобілізація тих львів’ян, які все ж хочуть змін, дають надію на позитивний результат. Тим більше що в Синютки явна тенденція до зростання, а в Садового такого людського ресурсу не бачу. Тільки пасивність звичайних, не заангажованих у комунальній сфері львів’ян може допомогти чинному меру.

Ну й ще один момент. Те, що мене якраз тривожить. Це вже завершені вибори до міської ради. Тут перевага ЄС безумовна. Але високі результати партії комунальних служб (а саме такою бачу “Самопоміч” у Львові) шокують. Там же давно не залишилося жодної ідеології, тільки її симулякри… Усі голоси за “Самопоміч” – це відповідь на питання: чи задоволені ви тим, як вас обслуговують, як забезпечують якість вашого життя. Знаю ж, що незадоволені… Але: “краще нічого не міняти, до цього бардаку ми вже звикли”? А у випадку перемоги не Синютки, а Садового, при такому розподілі голосів у раді чинному меру вдасться не лише зберегти навколо себе депутатську більшість, але й на 5 років усе законсервувати в місті. Це буде час цілковитої стагнації. Так само, при перемозі Синютки без проблем більшість сформується навколо Європейської Солідарності та буде поштовхом до суттєвих змін.

Тому дуже вболіваю за вибір громади свого рідного міста. На жаль, долучитися не можу, буду лише стежити й переживати.


Николай Ильинов

Кто на очереди?

Итоги выборов еще не подведены, но первые выводы уже сделать можно.

Из плохого.
Президентом, по-прежнему, остается Зеленский, и это может продлиться 3,5 года. В Верховной Раде пока еще монобольшинство Слуг, а Кабмин всё так же «зёленый», а это значит, что ожидать изменений в лучшую сторону во внешней политике и экономике пока не приходится.

Из хорошего.
Вы заметили, что все действующие мэры так называемых пророссийских городов: Харьков, Одесса, Мариуполь, Кривой Рог провели в городские советы своих депутатов не от ОПЗЖ, а создав свои партии, т.к. путинско-медведчуковская франшиза уже никому не интересна. Проведя децентрализацию власти, Порошенко показал местным воротилам, что гораздо уютнее и сытнее жить в самостоятельной Украине, чем быть очередной губернией московии. И это хорошо. Да, они будут говорить про русский язык и про дружбу народов, играя на эрогенных зонах своего избирателя, но при этом в самом страшном сне они не хотели бы видеть тут россиян. Поверьте, эти люди более осведомленные, чем их избиратели, и точно знают, чем такая дружба заканчивается. Для них не секрет, кто порезал на металлолом или вывез на расию предприятия с оккупированных территорий, и там никто не смотрел на политические пристрастия и дружбу с расией владельцев этих предприятий, ибо нет у расиян никакой сентиментальности, только бизнес, точнее сказать, только бандитизм.

Поэтому не переживайте, в расию они нас точно не приведут, но и в Европу они особенно не торопятся, так как обратная сторона европейского вектора – это диктатура закона, к которой они еще не готовы.

И еще я положительно воспринимаю информацию, когда узнаю, что дети чиновников и бизнесменов уезжают учиться за границу. Даже вернувшись, они вряд ли смогут вести бизнес «по-нашему», или говоря словами одной знакомой бизнесвумэн: «Когда я сказала дочери, чтобы она поскорее заканчивала учебу в Великобритании и приезжала управлять моим бизнесом, то после 3-х дней пребывания дома дочь ответила: «Вы тут, в Украине, никогда не будете жить нормально, если все будут работать так, как ты, мне проще в Лондоне работать менеджером среднего звена на зарплату 3 тыс фунтов, чем тут заниматься бизнесом за 20 тыс долларов».

Пройдут годы, лет 15-20, и все эти Ахметовы, Коломойские, Пинчуки уйдут в небытие, а их дети распродадут, проиграют в карты, просрут, прокурят все их бизнеса «оптом или в розницу». Вот так и закончится эпоха ху@вого олигархата, и только тогда появится реальная возможность что-то изменить.

А пока… радуемся малым победам, время клоунов уходит. Кто на очереди?


Тамара Горіха Зерня

День після виборів – це як ранок після Нового року. Ближче до обіду всі виповзають на кухню, п’ють воду прямо з крана, під ногами шарудять лушпайки від мандаринів і конфеті, на люстрі чомусь теліпаються червоні труси.

Насправді ми з вами тільки починаємо гру, яка називається «демократія здорової людини», і ми далеко не в першій лізі. Пам’ятаєте анекдот про роботу піарника – коли ти їдеш через прірву на велосипеді, і канат під тобою горить, і все навкруги горить, і ти теж гориш.

Так і у нас: тридцять років уже горить, а ми навіть не маємо чітких і постійнодіючих відповідей на прості запитання. То що ж українському виборцю треба? Чого хоче українське суспільство? Яким має бути політик твоєї мрії, українцю?

Жодна зі складових успіху у чистому вигляді не працює.
Віджили своє партії вождистського типу. Пролітають чисто ідеологічні проекти. Не працює вкачування грошей у борди і рекламу.
Політики щоразу намагаються виграти минулі вибори, а виборець щоразу підкидає новий сюрприз.

Дуже потішив програш Пальчевського і Коломойського. Хочеться вірити, що це не разова акція, а тренд.
Приємний післясмак лишився після розгрому Зеленського. Просто від розуміння, що слуги не зможуть зафіксувати втрати і не знайдуть опору, від якої зможуть відштовхнутися до наступного зростання. Ні, там шлях в один кінець, до повного колапсу.
Насторожив, але не здивував результат регіоналів. От у чому можна не сумніватися, так це у тому, що нам з ними доведеться зійтися у бою. І щоразу це буде бійка на смерть. Нічого, поборемося.
Боляче різонула перемога персонально Лозинського. Я розумію, це дрібниця, маленька піщинка епізоду на тлі загальної картини. Але як же так, люди? Він ганяв по полю вашого сусіда, давив машиною, розстріляв людину як кабана, а ви знову за нього проголосували. Невже не знайшлося не-убивці, невже все так безальтернативно у ваших головах? Страшно від думки, що ця зараза може бути невиліковною.

Результат ЄС скоріше аграрний. Це коли ти виходиш на город і бачиш перед собою безкінечні ряди картоплі. Або буряка. І така думка – боже мій, я тут здохну. Але нічого, береш потихеньку і робиш, по рядочку за раз.

Голова паморочиться від того, скільки попереду роботи. І як насправді мало часу на її виконання. Але досвід останніх років показав, що ми з вами, друзі, на правильному шляху.

Просто доведеться забути про відпустку. Не буде у нас паузи між виборами. Розбудовувати структуру, підтягувати людей, працювати, працювати і у праці сконати і долупати сю скалу до задовільного стану.

Ми іще всіх задовбемо, от побачите.