Скарби бувають різними. Це можуть бути і скрині з коштовностями, а можуть – інструменти з кременю чи бронзи. Можуть – зібрання стародруків або ж особисті речі видатних людей. А можна скарбами назвати уламки старовинних монет чи будь чого. А от чи можна назвати скарбами нації унікальні зібрання відомого українського дослідника Віктора Векленка? Давайте дивитися.

Нещодавно в Національному заповіднику «Софія Київська» зустріла своїх перших відвідувачів виставка, присвячена хрестам українського центру – Полтавській, Черкаській і Кіровоградській (доки що) областям. Майже 1650 експонатів. 638 знахідок з Черкащини, 207 – з Кіровоградщини (використовується сучасна юридична назва області), 804 – з Полтавщини. Багато предметів не просто унікальних, а взагалі не мають аналогів.

Хрести України: Центр. Національний заповідник «Софія Київська»
Хрести України: Центр. Національний заповідник «Софія Київська»

В минулому році пан Віктор представив два виставкових концепти, які охоплювали Дніпропетровщину (майже 1170 експонатів) і схід України (Донецьку і Луганську області, майже 800 експонатів). А раніше – Північ (Київська, Чернігівська і Житомирська області, понад 1200 експонатів) і Південь (Запорозька, Херсонська, Одеська, Миколаївська області і АР Крим, майже 400 експонатів). Тобто понад 5000 свідчень етнічної історії українських земель.

Саморобні гуцульські хрести
Саморобні гуцульські хрести

Хрести запорозьких козаків і поліські, південнокиївські і слобожанські, жіночі прикраси і виключно натільні, традиція етнічних українських земель від Русі і Візантії через Литву і козацьку добу аж до майже середини ХХ століття. І все це – близько половини зібраного дослідником, який разом із однодумцями створив єдиний в Україні і Східній Європі Музей Хреста, експонати якого, крім всього іншого, показують і московітів, які йшли через українські землі або билися на ній, і вояків Російської імперії XVIII століття, і переселенців з Європи, і ще багато чого іншого.

Запорозькі хрести Присамар*я

І десятки публікацій науковця, які аргументовано показують розмаїття української культової традиції, яка часто змінювалася під впливами народного світобачення…

Засноаники Музею Хреста — Віктор Векленко і Володимир Виборний, 2013 рік

 

Виявляється, що є наука, яка досліджує хрести і має назву «ставрографія», тобто хрестоописування. І є ще одна менш відома назва – «хрестологія», тобто вже вивчення, знання про хрести. Так от, завдяки праці Векленка, ставрографія перетворюється на хрестологію, при цьому основний напрямок наукових розвідок дослідника спрямований, передусім, на пошук і вивчення української традиції різних регіонів. Скільки може зробити одна людина? Виявляється – багато, і перелік наукових публікацій пана Віктора останніх років вражає. Крім того, йому пощастило з однодумцями, які і власною волонтерською діяльністю і грантовими підтримками керівника міської влади м. Дніпро змогли зорганізувати впродовж 2017–2020 років понад 30 виїзних виставок рівня національних заповідників, обласних, міських і районних музеїв, а ще – міських програм у м. Дніпро.

Тільки це – просвітницька і наукова діяльність, при чому поза межами вивчення знаходяться величезні пласти культової традиції українських земель, серед яких – штамповані хрести і паломницькі медальйони межі ХІХ–ХХ віків і багато чого іншого. І навряд чи за життя людина встигне це опрацювати. Потрібні люди, які це робитимуть систематично, а ще описувати, малювати, досліджувати предмети. І це робота навіть не на роки.

Крім того, в зібранні Віктора Олексійовича зараз понад 600 дукачів із «прив’язкою» до регіонів, які теж потрібно досліджувати і які взимку цього року почнуть готуватися до нових виставкових проектів.

Зародження колекції дукачів
Зародження колекції дукачів

 

Але люди смертні. Ніхто від цього не застрахований. Що ж буде далі із зібраним. Безумовно – можна передати до якогось музею. І що далі? Щось потрапить до вітрин, решта ляже у сховища, іноді розірвана за матеріалом виготовлення. І хто зможе це дослідити, описати та інтерпретувати? Бо в середньому, за всіма параметрами один предмет описується один день. Фахівців-ставрографів в Україні майже немає. І не факт, що навіть у такому випадку все збережеться – прецеденти існують.

Дослідник неодноразово пропонував владі передати свої колекції під створення міського музею або обласного чи державного заповідника. Влада міста Дніпро навіть вирішила створити міський етнографічний музей, але далі паперового рішення справа не пішла.

Обласній владі пропонувалося створення заповідника біля фортеці Старий Кодак або на території колишньої Протовчанської паланки Війська Запорозького низового у Приоріллі. Але …

Ідея реальна, але потрібні земля, гроші і люди. Людей знайти можна, та багаторічний досвід показує, що у будь-якого ентузіазму є межі, після чого він згасає. Тим більше, що для підготовки фахівця бодай на мінімальному фаховому рівні потрібно, щонайменше, 4-5 років і в темі хрестів це може зробити виключно Віктор Олексійович.

Щодо приміщень. Для експонування  одного виставкового концепту потрібне приміщення квадратів на 150-200, для дукачів – ще стільки ж. А ще – нормальні фондосховища, майстерні і багато чого іншого…

Будь яка колекція живе доти, доки живий її засновник. Наскільки готова нація до того, що колись свідчення її етнічної історії будуть втрачені? Куди підуть потім скарби нації після того, як Віктор Векленко зробить все, що встигне?

Віктор Векленко

Владі це не потрібно, особливо – такій. Церковним ієрархам – десь також. Тільки нам. Якщо це так.

Потрібне спільне рішення. Думаймо.

 

Дмитро Подорожний

Від admin