Останніми днями інтернет переповнений суперечками мешканців м. Кропивницького стосовно перейменування у місті площі Дружби народів. Тема не нова, затяжна, як і все, що стосується топонімічного оновлення об’єктів обласного центру. Прихильникам «історичних» та іменних назв та тим, кому какаяразица, хочу розповісти справжню історію назви площі Дружби народів та одного з проспектів.
На початку 1962 року за південно-західною околицею Кіровограда, де колосилися хліба приміського колгоспу ім. Димитрова («Україна») і лежав пустир колишнього Глинища, розпочалася забудова нового житлового мікрорайону – Черемушки. Подібні назви появилися чи не у всіх містах СРСР – адже новий район у Москві називався саме так. Московськими архітекторами були розроблені проєкти типових п’ятиповерхівок (опісля одержали назву хрущовок – за прізвищем керівника держави Микити Хрущова, який велів тісними, незручними, карикатурними зовні будинками усіяли територію «от Москви до самых до окраин»). На місця розсилалися лиш копії креслень, відступати від яких суворо не рекомендувалося. Кіровоград, ясна річ, пошесть не минула. Швидкими темпами у степу виросла будівля першого у місті автовокзалу, за кілька сотень метрів від нього, за пустирем (тепер муніципальний ринок) будівельники (серед них був і автор цих рядків), спорудили перший житловий будинок. Перш, ніж видати ордери на квартири щасливчикам, треба було дати назву вулиці.
Квітневого дня 1962 року до нас на будмайданчик прибули представники міськкому партії та комсомолу. Зібрали мітинг трудящих. На порядку денному стояло одне питання: назва вулиці. Її повинні були запропонувати ми, будівельники. Пропозиції вилітали, мов горобці з гнізд нового будинку. Наші молодецькі поривання зупинив один з прибулих. «Ми задоволені вашими патріотичними почуттями, – мовив він. – Але ви забули, певне, що через кілька днів ми відзначатимемо 50-літній ювілей головної газети країни – «Правда», заснованої великим Леніним» … Далі один з товаришів дістав з портфеля біленьку металеву табличку з написом «Проспект «Правды» 1» і під оплески присутніх прикріпив її на цегляній стіні. Все демократично, з ініціативи і за підтримки трудящих. (Чомусь пригадався прояв подібної демократії у наші дні, коли перейменовували вулицю Леніна. Тоді такі ж чиновники, тільки вже на словах не комуняки з виконкому, організували на телевізійному шоу «Ми» громадське обговорення нової назви, а у цей час відповідні майстри закріплювали на будинках вулиці художньо оформлені назви: Вулиця Двірцева). Зауважу, питання перейменування проспекту «Правды» неодноразово виносилося на розгляд новоствореної топонімічної комісії при міськвиконкомі ще на початку 1990-х років. Але дві третини членів комісії (про їхню партійність промовчу) кожного разу з’ясовували – слово правда написано у лапках чи без? Більшість з них заявляли – без. У такому разі перейменуванню назва проспекту не підлягає, бо назва дана не від комуністичної газети. Як відомо, нову назву проспекту, поділивши його пополам, дали через десятки років згідно із Законом про декомунізацію і агресією Москви на Донбасі.
Площа Дружби народів – з того самого репертуару. До середини 1960-х років східна частина міста закінчувалася на вулиці Новій. (Пізніше її перейменували на Василини, чотири роки тому назвали імені Леоніда Куценка. У номері першому розміщена філія Донецького медичного університету). За Новою до самої залізниці була безлюдна стара Ярмаркова площа, від якої залишилися окремі будівлі Петропавлівської церкви, рештки складів, діяв неофіційний базар. Там частенько зупинявся мандрівний цирк Шапіто. З 1965-го ландшафт колишньої Ярмаркової, заразом Кінної площ різко змінився. Була збудована перша у місті 9-поверхівка з магазином «Океан» на першому поверсі, за нею будівельний технікум, швейна фабрика, Ленінський райком партії (тепер музучилище), відбувалася реконструкція вулиці Полтавської, прилеглих до неї територій разом з Петропавлівським цвинтарем. У результаті кардинальних будівельних змін утворилася чимала площа. 1967 року у місті запущено тролейбус, кінцева зупинка на одній з ліній закінчувалася саме на ній. (До речі, контактні троси, встановлені на площі, і сьогодні використовуються у разі потреби).
1967 рік був незвичайним для Країни Рад – вона відзначала 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. А це на ті часи – грандіозне свято «усієї дружної сім’ї народів СРСР». Аби ще більше зріднити їх, Москва запровадила дружбу міст-побратимів. (У столиці Союзу саме того року одна з вулиць була названа Кіровоградською). Нашому обласному центру визначили побратимом столицю Башкирії Уфу. Кіровоградська делегація, очолювана депутатом Верховної Ради СРСР, двічі Героєм Соцпраці, бригадиром механізаторів з Новоукраїнського району Олександром Гіталовим відвідала далеку республіку, ми приймали у себе посланців братньої Башкирії. Щоб брати почували себе як вдома, новоствореним вулицям на колишній Ярмарковій дали назви Уфимська та Башкирська (тепер відповідно Євгена Маланюка та Матвієнка). Колишній тролейбусний розворот, звичайно ж, на прохання трудящих, у 1972 році назвали площею Дружби народів – адже того року гучно відзначався черговий радянський ювілей – 50-річчя утворення Союзу РСР. Оскільки з такої нагоди Москвою був заснований орден Дружби народів, місцеві архітектори вліпили бетонний орден на постамент, встановлений на округленій квітковій клумбі з в’юнким плющем і кольоровими лампами, які надають фігурі святкового вигляду.
То чи потрібні цьому затишному і велелюдному куточку міста той постамент з орденом неіснуючої країни і назва фіктивної дружби народів колишньої російсько-радянської імперії? Народів, які їдуть заробляти на крові українського народу на Донбасі, які із зброєю у руках окупували Крим, закликають кремлівських агресорів Путіна приборкати бандерівську хунту і взагалі знищити саму Україну разом з її народом? Щодо справжньої дружби народів України, які споконвіку живуть на її території, ніякої ворожнечі не існує, ми справді всі рівноцінні та рівноправні. Навіщо нам та нікчемна показуха, яка нічого не дає ні душі, ні розуму? Чому б не назвати площу Квітковою або Народною – адже вона утопає у квітах, поблизу неї розташовано багато житлових будинків, закладів освіти, культури, торгівлі. Така назва постійно привертатиме увагу людей. Вона проста у вимові, легко сприймається дітьми і дорослими. Буде подобатися і об’єднувати усіх.
Юрій Матівос
