ГЕТЬМАН БРЮХОВЕЦЬКИЙ – ГЕРОЙ ВІЙНИ З МОСКОВИТАМИ!

мах

Гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький рішуче виступив проти Андрусівського договору 1667 року про поділ козацької України між Москвою та Варшавою та розпочав війну з московитами.
Протягом першої половини 1668 року з багатьох українських було вигнано російські військові гарнізони. При цьому неоднаразово відбувалися бойові дії. Так під час витіснення з Чернігова ратників воєводи Толстого місцеві козаки на чолі з полковником Іваном Самойловичем “…в малом городке… осадили накрепко, и покопали кругом шанцы, и из пушек и из мелкого ружья стреляют безпрестанно». Гадяцькі козаки на чолі з самим Брюховецьким убили 70 московських стрільців з гарнізону Гадяча і лише 30 росіянам вдалося втекти. Під час цих подій були арештовані Сосницький і Батуринський воєводи, а російських урядовців у Глухові та Новгород-Сіверському було вбито.
10 лютого 1668 року Іван Брюховецький у листі до жителів Новгород-Сіверська підписався як “гетман с вірним Військом Запорозьким”, але вже без згадування про належність “царській величності”. Тут він виклав причини своєї відмови від зверхності монарха Московської держави: “Коли посли Московські с Польськими комісарами мир, між собою домовившись, учинили і присягою підтвердили, що з обох сторін, тобто з Московської і Польської, Україну Вітчизну нашу милую розоряти, пустошити, і ні у що всіх великих і малих на ній жителів вигубивши обернути…”. З огляду на вищевикладене лівобережний гетьман вирішив відновити єдність України та запропонувати російським військам залишити її: “…від якої на нас задуманої погибелі ми з Військом Запорозьким відійшовши, захотіли з своєю братією давню любов, від якої ми за неприятельською війною відлучені були (тобто російсько-польською війною), і в братолюбний союз знову прийти (об’єднатися з Правобережною Україною), ніж би з Москвою внутрішніми, справді злістю повними ворогами нашими перебувати, яких однак не захотіли єсьми з городів Українських шаблею вигнати, але без кровопролиття задумали єсьми до Московського рубежа в цілості провадити…”. Так кардинально, порівнюючи хоча б з 1667 роком, змінилися погляди Брюховецького. Але, як видається, з його боку це було всього-на-всього черговим політичним ходом задля збереження загальноукраїнської гетьманської булави перед загрозою її переходу до П. Дорошенка. У даному випадку Іван Брюховецький переймав радикальні положення політичної програми правобережного гетьмана, які той намагався впроваджувати ще з 1666 року.
У другому листі до жителів Новгород-Сіверської сотні, який був датований 15 березнем 1668 роком Іван Брюховецький збагатив арсенал власної аргументації щодо відмови від “високої руки” московського царя. Він писав, що “за особливим Божим захистом, ми взнали і побачили, що Москалі з нами хитро поводяться, а з Ляхами помирившись, з двох рук, се є Московське і Лядське, нас Військо Запорозьке і весь народ християнський Український вигубляти і Україну Вітчизну нашу до основи розорювати постановили…”. 
Гетьман повідомляв новгород-сіверців про з’єднання з правобережним козацтвом та намагання населення Слобідської України звільнитися від московської влади й закликав до об‘єднання всіх українців: “у багатьох містах і селах деякі проживаючі люди таким нашим старанням про цілість України вітчизни не бажаючи… чи зручна та справа неприятеля у вітчизні маючи і його єдинодушно не виганяючи, між собою один другого воювати і свою єдиноутробну братію, як неприятелів, виганяти…”.
Листи подібного змісту також були направлені на Слобідську Україну, зокрема до населення Сумської, Колонтаївської та Суровської сотень. “…На комісії, як на Москві з послами Лядськими колишніми, поприсягалися вічним покоєм, оголосивши і обманувши християн, щоб Україну Вітчизну милу і усіх християн, у слобідських містах проживаючих, однаковим звичаєм, під меч віддати…” – говорилося у гетьманському зверненні до жителів Колонтаївської сотні, яке було відправлене 11 лютого.
Отже, проаналізувавши тексти вищеназваних листів гетьмана Івана Брюховецького можемо відзначити, що основним мотивом, який штовхав його до розриву з Москвою було укладення російським царем невигідного для України договору з Річчю Посполитою. До цієї аргументації додавалася ще й інша, а саме – “свавільна” поведінка в українських містах російських воєвод
Також у лютому 1668 року Брюховецький направив листи до усіх царських воєвод, які перебували у багатьох містах Лівобережжя. Московським урядовцям пропонувалося вивести свої гарнізони за кордони України, залишивши гармати і рушниці. “…Понєваж великі людям кривди і незабутні образи вчинили” – писав у цей час Брюховецький до московського воєводи А. Толстого і наказував звільнити Чернігів. У відповідь на такі дії свого колишнього підданого, “холопа Івашки”, цар Олексій Михайлович наказував своїм воєводам збирати й негайно відправляти до Москви інформацію щодо причин поширення антиросійських настроїв серед українців, а також не підкорятися гетьманським універсалам і протидіяти різними засобами намірам Брюховецького. Знаючи про фактичне об’єднання правобережного і лівобережного козацтва, московський монарх вирішив зберігти під своєю протекцією хоча б запорожців. Для цього він посилає до кошового отамана І.Білковського та всього товариства спеціальну грамоту в якій всіляко хвалить низовиків за вірну службу та відмовляє їх від союзу з Брюховецьким. “И нам Великому Государю ведомо учинилося, что гетман Брюховетцкой богоотступную свою нехрістиянскую мысль всчав, без всякіе причины, невинное над московскими служилыми людьми, кторые в Гадяче его же богоотступника оберегали, кроворазлітие учинил и смертоносной свой яд всем явно излил, которым смрадом невинное заповетривает в Малоросійских городех христіянство и горши бусурманского гонит, Восточную нашу христіянскую церковь хотя в запустеніе предати, а в злых своих отступных делах хочет бусурманов себе на оборону взяти…» – у грамоті від 8 березня 1669 року страхав запорожців володар Московського царства, який перед тим, згідно з положеннями Андрусівського перемиря домовився з польским королем про спільну протекцію над Запорожжям. Січовикам посилалося велике «жалування» й наказувалося протидіяти усім «свавільникам» та «бусурманам».
Худ. Н. Павлусенко.
Автор: доктор наук Тарас Чухліб

і