5f01945158929.jpg

Про що б ми не дискутували – завжди приходимо до нашої основної біди: професійного рівня у всьому спектрі посад та спеціальностей. Професіонали – царина університетів. Та, на жаль, у нас університети стають заручниками слабкості гуманітарної політики, де вище керівництво не здатне зрозуміти згубність академічного плагіату, і в угоду поточній доцільності відкрито маніпулює його визначенням. І от саме до такої системи університетів Зеленський урочисто перерізає стрічку перед донецьким абітурієнтом, чим дещо тюнінгує вже втілену ідею Порошенка, створюючи чергову алюзію плагіату. Медійний гевелт вщухне. Гіркота від нашої неспроможності залишиться.

Великого галасу наробив закон про вступ юних абітурієнтів з ОРДЛО (ТОТ) до українських університетів поза ЗНО за іспитами у межах квот. Попри палкі зрадо-переможні дискурси, коли пил усядеться, буде видно, що (як і часто буває) списи ламаються не там, де треба. То ж спробуємо розкласти все по поличкам та сказати неприємну правду як прихильникам, так і противникам такого кроку.

Найперше, зауважимо, попри правильні слова Зеленського, що там наші громадяни, і за них варто боротися, ця ініціатива зовсім не нова. Ще у 2017 році «шоколадний барига» вже втілив цю ідею. Сьогоднішні ж нововведення стосуються лише розширення переліку внз, які будуть приймати абітуру з ТОТ, та спрощення супутніх процедур. Тобто, маємо ситуацію, подібну до «великого дорожнього будівництва», анонсованого Зеленським. Заява красива, і вона вартує краси картинок з чек-іну на коротких фінальних ділянках будівництва, розпочатого у … 2018 році. Тому відкопана та підфарбована стюардеса залишається підфарбованою стюардесою, і в розряд піддутих сосен не переходить ніяк. І тому і зрада, і перемога тут є підробками як груди нової зірки політики – пані Клітіної.

А основну частину почнемо з правоти прихильників. Коли Зеленський не хоче, щоб молодь з ТОТ не поповнювала лави гібридних корпусів та не вступала в російські вузи і не піднімала потім ВВП молодої держави сонцеликого ВВХ з піддутою конституцією – він абсолютно правий. Ефемерна вартість бюджетних місць в універах – пил у порівнянні з матеріальними витратами та життями наших вояків, які потрібно покласти на вівтар боротьби з вічно молодими арміями вічно молодих республік. Також будьмо відверті: толерувати виплату пенсій в ТОТ і не намагатись забрати звідти молодь та прилаштувати її тут – це вже не недалекість. Це неповносправність. Врешті-решт, люди з українським громадянством мають право на освіту. І якщо процедурно, через окупацію, ми не можемо дати всім рівні умови, то це означає, що варто використовувати інші механізми, «щоб хоть тушкой, хоть чучелом». Бо за повагу до законів та конституційних прав громадян нам треба чіплятися будь-що. Поки своєю реальністю не знищимо московську мантру «Україна – failed state» – діла не буде.

Але коли вже зайшла мова про законність та права – не обійти й зворотну сторону медалі. Як пояснити пересічним батькам з пересічного райцентру, що їх дитина не вступить на бюджет, бо не змогла підготуватись до ЗНО через некомпетентність вчителів та чиновників в карантинних умовах, а діти тих, хто підняв зброю на Незалежність держави, вступить без ЗНО? Ця правда також неприємна. Потім, ми не уникнемо шпигунських історій і побутових конфліктів, які також не завжди будуть вирішуватись з позицій верховенства права. Клікбейтні заголовки про злих бойовиків, чи укропів після сьогоднішнього медійного галасу будуть з'являтися у пресі регулярно. Ми готові до цього? Точно це про об'єднання України, а не про ще більше роз'єднання? Далі, на скільки іспити будуть іспитами, а квоти між університетами розподіляться прозоро? Як бути з мертвими душами та прописаними в Алчевську дітьми житомирських копачів бурштину або херсонських сірих аграріїв на позакадастровій землі? Чи не ми ж власноруч додаємо дріжджів в бродильний корупційний чан країни черговим рагульним регуляторним рішенням?

Та головна правда, як на мене, у тому, що наші універи не здатні зробити конкурентоспроможної пропозиції там, де гуманітарна політика диктується з Москви. Будьмо відверті: РФ-ські універи сильніші від наших. За тим же рейтингом QS 6 наших проти 24 їхніх на більш високих позиціях. Не забуваємо: і державний апарат, і економіка РФ більш модернізовані, ніж наші. З цих позицій їм легко робити профорієнтацію. За 2018 рік в українські універи вступило близько 2500 абітурієнтів з ТОТ з понад 30 тис. випускників. Тобто, ми вже програли, і щоб наздогнати, перебити пропозицію, треба пропонувати дійсно щось. А ми однією рукою кличемо до нас молодь, а іншою – призначаємо т.в.о. міністра освіти і науки особу-фігуранта найгучнішого за останні роки плагіатного скандалу. Потім задля виправдання забаганки президента під ректорським впливом, топ менеджмент країни несе публічно абсолютну дічь, що факт академічного плагіату має встановлювати … суд! Я розумію, що у такий спосіб намагаються перехопити тему презумпції невинуватості, яку зараз експлуатують адепти Стерненка та Порошенка. (І тут нездари сплагіатили, ага). Та навіть не дуже толковому абітурієнту поданих порівняльних таблиць достатньо, щоб побачити однаковість тексту. Наявності ж Інтернету достатньо, щоб побачити, що питання академічної доброчесності відповідно до законів «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову та науково-технічну діяльність» не регулюються у судовому порядку. Думати, що в таких умовах толкова абітура з ТОТ поїде до нас – це вже не брак професійності, це – ментальне каліцтво.

Так, ефективність цього кроку покаже лише час. Та підтверджена недієздатність минулих рішень дає підстави вважати, що не злетить і тут. Неможливо досягти миру розведенням військ в окремих пунктах. У такий спосіб можна лише інтенсифікувати конфлікт там, де диспозиції змінилися. Так само неможливо вирішити комплекс гуманітарних питань сумнівною халявою під час вступу у не найкращі за світовими стандартами університети.

Бо університети у формуванні гуманітарної політики мають геть іншу роль. «Кожна ефективна сучасна бюрократія … була пов'язана з великим освітнім проектом, за яким освітню систему оновили так, аби вона забезпечила цілий клас людей, які б могли ввійти в ряди чиновників, прийти в політику та бути здатними керувати країною» – каже нам Френсіс Фукуяма. Мудра людина, шкода в нас би міністром не стала.