Від військових до експрезидентів. Що в Україні не так зі звинуваченням у держзраді
Після окупації Криму та початку війни на Донбасі українські правоохоронці порушили сотні кримінальних проваджень щодо державної зради як високопосадовців та військового командування, так і рядових солдатів та громадян.
Проте, незважаючи на гучні заяви про перехід на бік ворога, шпигунство або підривну діяльність, за шість років збройної агресії до суду потрапили лише кілька десятків справ, а у законну силу вступили 24 вироки.
З одного боку – обвинувачення у зраді звучать голосно та переконливо, тому можуть бути не тільки покаранням за порушення закону, а й політичним переслідуванням або виконанням суспільного запиту.
Принаймні про це не раз доводилось чути у справах експрезидентів, депутатів чи політиків. У такому випадку правоохоронні органи можуть розпочинати провадження, але не поспішати з ним до суду.
З іншого – цей злочин складний, треба беззаперечно доводити, що людина діяла на користь іноземних держав, тому сторона обвинувачення інколи сама затягує розслідування через недостатність та непереконливість доказів.
УП вирішила розібратися, за що отримав вирок Віктор Янукович, чи є держзрада у діях Петра Порошенка або Віктора Медведчука, та й взагалі, кого та за що в Україні засуджують за статтею 111 ККУ, і чи можливі при цьому зловживання.
Історія держзради
До 2014 року статтю про держзраду в Україні застосовували вкрай рідко. Скільки вироків було до 2003 року, достеменно не відомо. Проте можна знайти історії окремих шпигунів.
Найвідоміший з них – кадровий військовий, колишній афганець з Івано-Франківська Тарас Бублик. 2002-го суд покарав його 7 роками ув’язнення за співпрацю з розвідкою Німеччини.
Того ж року до 8 років ув'язнення з конфіскацією майна був засуджений старший оперуповноважений з особливо важливих справ СБУ капітан Віталій Білоган. За версією слідства він зголосився співпрацювати з польською спецслужбою і протягом тривалого часу продавав їй цілком таємну інформацію.
За період з 2003 по 2013 рік у законну силу вступили 4 вироки за держзраду, зокрема було засуджено двох військових.
Ними виявилися подружжя з Волинської області – старший офіцер ЗСУ Олег Гриженко та його дружина Людмила. СБУ стверджувало: обидва працювали на розвідку Польщі – правоохоронці перехопили дискету з даними.
Обмежену кількість інформації про зрадників фахівці пояснюють тим, що подібні історії засекречені, адже їх фігуранти намагалися здобути та передати інформацію під грифом "цілком таємно".
Якщо поглянути на відомі справи, можна помітити, що більшість кейсів до 2014 року об’єднувала одна риса – ніхто з підозрюваних або засуджених не працювали на РФ. Тобто Україна не вважала північного сусіда ворогом.
З початком агресії Росії справи про держзраду стали елементом гібридної війни: Україна та РФ весь час заявляють про затримання шпигунів, при чому часто своїх же громадян. Поступово у списку так званих "зрадників" з’явилися як прізвища президентів і топ-чиновників, так і рядових громадян.
Що таке державна зрада
Державна зрада – це діяння, вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Так визначено у статті 111 Кримінального кодексу.
Державна зрада може проявлятися у трьох формах.
Перша – перехід на бік ворога. Але лише у двох випадках: в умовах воєнного стану або у період збройного конфлікту.
Друга – шпигунство, передача іншій державі або іноземній організації державної таємниці.
Третя – допомога в проведенні підривної діяльності проти України. Йдеться про заклики до зміни влади, зрив важливих міжнародних переговорів, розпалювання сепаратистських настроїв.
За держзраду передбачене покарання від 12 до 15 років ув’язнення.
Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко наголошує: держзрада – це винятково умисні дії. Тобто громадянин має повністю усвідомлювати, що діє на шкоду національним інтересам. Якщо цей факт не встановлено, то немає і складу злочину, передбаченого цією статтею.
Шкода, завдана особою, може бути не обов’язково реальною, приміром, виміряна у гривнях чи кількості загиблих, а й потенційною.
Нерівна відповідальність
Першим і єдиним офіційним зрадником у 2014 році суд назвав директора школи з Херсонської області.
Його засудили до 12 років за те, що навесні 2014-го він отримав завдання від свого товариша, представника Чорноморського флоту РФ, збирати інформацію про військових ЗСУ в Херсонській області і потенційних перебіжчиків. Згодом цю людину обміняли. Нині він живе на території анексованого Криму.
Наразі більшість справ щодо держзради пов’язані з окупацією Криму. Часто слідство відбувалося заочно, а їх фігуранти, як то нинішній "глава" Криму Сергій Аксьонов, "голова Держради" Володимир Константинов, "екс-прокурор півострова" Наталія Поклонська досі у розшуку. Як і колишній головнокомандувач Військово-морських сил України Денис Березовський.
Затриманих або реально засуджених кримчан – одиниці.
Серед них – екс-депутат кримського парламенту Василь Ганиш та колишній голова Апеляційного суду АР Крим Валерій Чорнобук. Обох затримали на території материкової України.
Першого Дніпровський райсуд Києва у 2018 році визнав винним у держзраді та призначив покарання 12 років тюрми. На початку 2020-го апеляційна інстанція підтвердила вирок.
Сторона обвинувачення стверджувала: Ганиш був присутній на засіданні кримського парламенту в день призначення незаконного референдуму та голосування за "конституцію Криму". Сам Ганиш наполягав, що був єдиним депутатом, який проголосував проти організації "референдуму".
Щодо другого нещодавно розпочався процес у Печерському районному суді столиці, на останньому засіданні йому змінили запобіжний захід та звільнили з-під варти. За даними СБУ, з 2014 року суддя сприяв країні-агресору в забезпеченні функціонування судових органів в окупованому Криму.
З військових до рук української Феміди потрапив Тарас Синичак – колишній кримський військовий, підполковник Центру медичної реабілітації "Судак". Його затримали українські прикордонники при перетині пункту пропуску "Каланчак" за підозрою у дезертирстві, згодом додали й держзраду.
Адвокат Синичака Ярослав Зейкан пояснює: військовослужбовець після анексії планував виїхати на материк, але коли родина не погодилась, поїхав до Києва писати рапорт на звільнення.
Спочатку суд засудив Синичака до 8 років позбавлення волі, проте згодом апеляційна інстанція відправила справу на новий розгляд. Зейкан упевнений, що називати Синичака зрадником – помилка.
"Система вирішила назвати усіх людей, які опинилися в окупації, зрадниками. Звісно, ті, хто працював на РФ, присягнув на вірність, злочинці, – уточнює адвокат та стверджує, що його підзахисний не давав присягу, а працював на території Криму як цивільна особа.
Читайте також: Рябошапка пообіцяв Україні Римський статут і перехідне правосуддя. Що це таке
На відміну від Синичака, прапорщик Максим Одинцов та молодший сержант Олександр Баранов у суді себе називали російськими військовослужбовцями та громадянами РФ. Після анексії Криму вони не просто відмовилися їхати на материк, а перейшли на службу в російську армію.
Затримали їх 20 листопада 2016 року поблизу адміністративного кордону з півостровом.
Міністерство оборони Росії розцінило це затримання як "викрадення" своїх військовослужбовців. У СБУ вважали, що військовослужбовці зрадили присязі та дезертирували.
Згодом суд визнав їх винними, засудивши на 13 і 14 років тюрми відповідно. Вирок пролунав у лютому 2018 року. У вересні 2019-го обидва були передані до РФ під час обміну. До речі, Синичаку також пропонували визнати провину та поїхати у Росію, але той відмовився.
"У діях Одинцова та Баранова є ознаки державної зради – вони переходили на бік ворога. Але застосована до них санкція – 13 та 14 років позбавлення волі – явно не пропорційна і не відповідає принципам перехідного правосуддя", – говорить Максим Тимочко. Адже таких людей у Криму – тисячі.
Він звертає увагу, що однаковий рівень відповідальності рядового складу та старших начальників – полковників, генералів, офіцерів – нівелює відповідальність останніх.
Керівництво також може отримати максимум 15 років ув’язнення, хоча рівень їх відповідальності набагато вищий. Тобто згаданий генерал Березовський міг тиснути на підлеглих для переходу на службу до війська РФ, але понесе таку ж відповідальність як і солдати.
Якщо така практика покарання рядових триватиме, то після деокупації Криму тисячі колишніх військових ЗСУ мають отримати 12-15 років ув’язнення.
"Так ми не зможемо стимулювати військових, які припустилися помилки у Криму та навіть на Донбасі, віддати себе в руки правоохоронців України для застосування амністії. Україна має бути готовою після звільнення територій відправити за грати тисячі людей", – продовжує Тимочко.
Юрист пояснює: законодавець не розраховував, що державна зрада колись буде застосовуватися масово. Ця стаття ККУ не зовсім відповідає умовам війни, коли багато людей на окупованих та анексованих територіях підтримують окупацію. Державі необхідно відпрацьовувати іншу політику щодо таких людей, наприклад, вводити відповідальність за колабораціонізм.
Складність доведення
Довести державну зраду, зокрема, по кримських військових складно. Потрібно в обвинувачення покласти докази, що українець уклав контракт зі збройними силами РФ в умовах окупації. Тому все-таки найчастіше таких осіб кваліфікують за статтями 407 та 408 – самовільне залишення військової частини або дезертирство.
Що стосується процесів над Одинцовим, Барановим, Синичаком чи директором херсонської школи з Херсонської області, то вони були, скоріше, показовими. Важливо було продемонструвати ворогу та світу, що за подібні вчинки буде суворе покарання, а про вибір на користь Росії доведеться пожалкувати.
У деяких випадках обвинуваченню вдається вмовити підозрюваного піти на угоду зі слідством та визнати свою провину. Тоді прокуратура отримує результат – вирок, а людина – порівняно невеликий термін ув’язнення.
Так сталося в історії з перекладачем прем’єр-міністра Володимира Гройсмана Станіславом Єжовим, затримання якого тодішній глава СБУ Василь Грицак назвав найбільшою "рибою" за весь час незалежності України.
Єжов, на переконання прокуратури, був завербований російськими спецслужбами 16 червня 2017 року у Санкт-Петербурзі, коли поїхав до родичів своєї дружини, громадянки РФ.
Після повернення до Києва зібрав і відправив іноземній розвідці понад 700 документів про візити прем’єра до Польщі, США, Бельгії, Ізраїлю та інших країн. Згодом такі листи стали регулярними.
Надсилав їх Єжов на адресу з іменем "Елена Прекрасная", якою користувалися російські спецслужби. Проте кінцевого адресата слідству встановити так і не вдалося. Цим фактом користувався захист: стверджував, що надіслана інформація не мала обмеженого доступу, а її отримували багато працівників Кабміну.
Прокурор Ігор Кринін, який представляв обвинувачення в суді, не наполягав, що інформація була таємна, але вважав, що її розповсюдження шкодило Україні. Зрештою Єжов пішов на угоду зі слідством, визнав провину у держзраді, а вже за кілька днів поїхав до Росії у рамках обміну.
Юристка-міжнародниця, директорка "Української правової консультативної групи" Надія Волкова припускає: велика кількість проваджень щодо держзради і одиниці вироків свідчить про те, що українські правоохоронці готують недостатньо обґрунтовані звинувачення.
Вона нагадує, що держзрада – серйозний злочин, і аргументи мають бути переконливими. Цю статтю вкрай рідко використовують у демократичних країнах. Приміром, у США, аби не було зловживань, держзраду описали у Конституції. Там нікого не можна засудити за зраду, доки такий вчинок не засвідчать два свідки або сам обвинувачений не визнає вину на відкритому засіданні суду.
Така вимогливість проявляється в статистиці. Історія країни знає лише чотири десятки звинувачень, а останній вирок прозвучав у 1952 році.
Наприклад, дії колишнього співробітника Агентства національної безпеки Едварда Сноудена, який 2013 року передав журналістам секретні документи про таємне стеження американських спецслужб, у США розцінюються не як держзраду, а як крадіжку держмайна, незаконне використанні інформації про нацоборону та навмисне розголошенні секретних даних.
"Стаття держзрада має дуже вузьке застосування, і швидше є політичною, тому у країнах, де серйозно ставляться до верховенства права і зокрема до забезпечення права на справедливий суд, дуже рідко вона застосовуються. Якщо ж застосовувати широко – відкриваються можливості для зловживань", – говорить Волкова.
Метод залякування
Адвокат полковника Івана Без’язикова Віталій Титич, стверджує, що підозру у держзраді його підзахисному висунули, щоб тиснути та залякувати. Про що він та свідки заявляли у суді.
Колишній начальник розвідки 8-го армійського корпусу з Житомиру потрапив у полон до бойовиків у серпні 2014 року, і був звільнений лише за два роки. Після повернення з’ясувалося, що Без’язиков деякий час перебував у приміщенні "розвідуправління ДНР" та особисто спілкувався з колишнім полковником ГРУ РФ, одним з підозрюваних у збитті МН17.
Про те, що бачив і чув, український полковник розповів представникам міжнародної слідчої групи восени 2016 року, а вже за кілька місяців СБУ звинуватила Без’язикова в участі у терористичній організації, а згодом і в державній зраді.
"Статтю 111 прокуратура додала після того, як мій чоловік відмовився вигадувати неіснуючі факти про діяльність бойовиків, – говорить дружина військовослужбовця Маргарита Без’язикова. – Вже після затримання до мене підходили слідчі СБУ та говорили, аби я повпливала на чоловіка, і Іван розповів про фінансові потоки бойовиків. Коли я сказала, якщо мовчить – не знає, один зі слідчих запропонував "включити політ фантазії".
Проте у квітні 2020 року Шевченківський районний суд Києва визнав полковника винним у державній зраді та засудив до 13,5 років ув’язнення. У тексті вироку зазначено: Без’язиков восени 2014 році вступив до лав терористичної організації "ДНР", став заступником начальника одного з відділів розвідуправління бойовиків та вчинив державну зраду.
Захист вже подав апеляцію: у ній просить скасувати вирок цілком, адже вважає, що весь цей час Без’язиков перебував у полоні і не з власної волі мав спілкуватися з терористами та не вчиняв дій на шкоду національним інтересам.
Зрада високопосадовців
Після 2014 року звинувачення у державній зраді час від часу лунають на адресу топ-чиновників різних років.
Найвідоміший кейс – щодо експрезидента Віктора Януковича. Взимку 2019 року Оболонський районний суд Києва заочно засудив його до 13 років ув’язнення за державну зраду та пособництво у веденні агресивної війни. Це вирок був важливим, адже суспільство вимагало покарання для Януковича, а сторона обвинувачення та суд виконали цю вимогу. Нині триває розгляд апеляції.
Правознавці вважають політичними провадження щодо можливої держзради Петра Порошенка. Приміром, одне з них стосується подій у Керченській протоці у листопаді 2018 року, коли після атаки російських військових у полон потрапили 24 українських моряка. Юристи говорять, що у цьому епізоді ознаки держзради побачити важко.
"Як можна про це говорити, коли Міжнародний трибунал з морського права видав наказ про звільнення моряків, оскільки Росія порушила норми міжнародного права? Росія протягом шести років не визнає наявність збройного конфлікту, а українські човни мають повне право проходити через Керченську протоку", – стверджує Максим Тимочко.
Припускаємо, у рамках Кримінального кодексу для Петра Олексійовича можна знайти іншу статтю за цей епізод. Приміром, статтю 426 – бездіяльність військової влади, коли не було передбачено, що моряки можуть захоплені у полон і не були про це попереджені.
Складно довести держзраду, на думку експертів, і у діях лідерів ОПЗЖ, які їздять до Москви та зустрічаються з високопосадовцями Кремля.
"Можна розцінити ці дії як допомогу іноземній державі у проведенні підривної діяльності. Але навряд їх можна буде довести у суді, а надто, коли, приміром, Медведчук приведе в суд звільнених з ОРДЛО заручників. І виглядатиме миротворцем.
До того ж перетин кордону з РФ – не злочин, як і спілкування з російськими політиками. "Русский мир" у суд не принесеш. Інколи здається, що політтехнологи Медведчука радіють звинуваченням у держзраді, бо це йому на користь. Вони роблять з нього більше жертву, ніж злочинця", – додає юрист.
***
Відсутність системного підходу до розгляду державної зради та намагання використати кримінальну статтю як засіб політичного тиску, може бути загрозою.
Через таку практику люди, які справді умисно шкодили суверенітету та обороноздатності України, можуть уникнути покарання.
Медійна ініціатива за права людини
