Віктор Трепак: Венедіктова була вкрай незадоволена моєю позицією у справі Стерненка
Віктор Трепак – кадровий співробітник СБУ, який у жовтні 2019 року став одним із заступників Руслана Рябошапки. Тому не дивно, що зоною його відповідальності стала співпраця із спецслужбами.
Від команди Рябошапки очікували і розкриття резонансних злочинів, зокрема вбивства херсонської активістки Катерини Гандзюк, і саме під процесуальним керівництвом Трепака ця справа зрушила з місця.
Так, у січні 2020 року у Болгарії був затриманий один із ключових фігурантів цієї справи Олексій Левін. Саме він, на думку слідства, мав дати важливі свідчення на ймовірного замовника нападу на активістку, голову Херсонської облради Владислава Мангера.
Українській стороні навіть вдалося у короткі терміни домовитися про екстрадицію Левіна до України.
Літак із підозрюваним у справі приземлився в Україні 16 березня. А вже наступного дня Верховна Рада 269 голосами призначила новим генеральним прокурором в.о. голови ДБР Ірину Венедіктову.
Зміни у роботі Офісу генерального прокурора не змусили чекати довго. Під час представлення двох нових заступників, Андрія Любовича та Олексія Симоненка, Віктор Трепак несподівано дізнався, що він більше не курує роботу департаменту нагляду за СБУ, який займався розслідуванням справ вбивства Катерини Гандзюк та нападу на Сергія Стерненка.
Трепак впевнений, що нова очільниця прокуратури зробила це свідомо, тож того дня він написав заяву на звільнення, яку Венедіктова підписала за кілька днів.
В інтерв'ю "Українській правді" Віктор Трепак розповідає про відносини з Венедіктовою, а також про те, що відбувалося зі справами Гандзюк, Шеремета та Стерненка.
– Пане Вікторе, ви не звільнялись після відставки Руслана Рябошапки, очікуючи заміни. Коли на посаду генпрокурора прийшла Ірина Венедіктова, чому ви вирішили залишитись?
– Десь у лютому стало остаточно зрозуміло, що Рябошапка не задовольняє тих осіб, які сьогодні приймають рішення у державі.
Ми розуміли, що його будуть усувати з посади генпрокурора і це станеться найближчим часом. Однак не очікували, що це буде зроблено у пожежному порядку і в досить брутальний спосіб.
Ми, звісно, знали, хто зайде замість Рябошапки – основним кандидатом була Венедіктова.
Можна, безперечно, було піти разом з Рябошапкою. Не зробив я цього з двох причин.
По-перше, було невелике сподівання, що стратегічний курс на реформування прокуратури, на її очищення, на запровадження нових принципів роботи залишиться незмінним.
Все ж вони – і Рябошапка, і Венедіктова – формально з однієї політичної команди. Хоча, як виявилося, немає там ніякої команди – є лише інтереси певних осіб і певних груп.
По-друге, у мене був моральний і професійний обов'язок завершити кілька важливих справ, передусім справу про вбивство Катерини Гандзюк.
Я сподівався, що мені дадуть таку можливість, виходячи з її суспільної резонансності і публічних обіцянок президента Зеленського про те, що всіх замовників убивства активістки буде знайдено і покарано. Ми істотно просунулись у розслідуванні цієї справи і фактично вийшли на фінішну пряму – на основного замовника.
– Коли змінився генпрокурор, як на початку відбувалась ваша комунікація?
– З самого початку – дуже, я б сказав, оптимістично і навіть показово обнадійливо. У день свого призначення Ірина Валентинівна зателефонувала мені, запитала, чи ми чекаємо на неї, сказала, що їде на Різницьку і попросила її зустріти. Відверто кажучи, я навіть здивувався такому дзвінку і такому проханню.
При першій же розмові Венедіктова сказала, що ми – команда, працюємо разом. Вона повідомила, що ми – я і Гюндуз Мамедов – залишаємося на посадах заступників генпрокурора. І, що важливо, наголосила, що кожен залишається на своїй ділянці роботи і з тією сферою відповідальності, яку кожен з нас мав до цього.
Дещо пізніше вона повідомила, що у неї будуть нові заступники, але наша сфера компетенції залишиться незмінною.
У наступні дні я неодноразово мав робочі зустрічі з новим генпрокурором, доповідав Венедіктовій про стан розслідування найбільш резонансних справ, про перспективні реалізації. Вона була задоволена. Жодних претензій до моєї роботи не висловлювала.
Принципово різні підходи у мене з генпрокурором виявилися лише стосовно одного кримінального провадження, яким вона відразу неприховано зацікавилась.
– Поясніть все ж, у чому саме полягали кадрові зміни? Венедіктова сказала, що за вами залишились старі справи. Чи відбуваються зміни у прокурорських групах?
– Генпрокурор Венедіктова своїм наказом змінила функціональні обов'язки заступників. У мене було забрано курування діяльністю двох департаментів, які здійснюють процесуальне керівництво у "справах Майдану" та у справах, що розслідуються слідчими СБУ. Другий департамент здійснював процесуальне керівництво у справі про напад на Катерину Гандзюк.
Як можуть за мною залишатися "старі" справи, якщо підрозділи, які займаються розслідуванням цих справ, виведені зі сфери моєї компетенції і передані у відання іншому заступнику генпрокурора?
Тому, публічно заявляючи, що усі "старі" справи залишаться за мною, Венедіктова, м'яко кажучи, покривила душею. Бо вона добре знала, що це не так.
Що стосується складу прокурорських груп, у тому числі по суспільно резонансних справах, то певні зміни у них вже відбулися.
Практично одночасно зі мною заяву про відставку з посади начальника департаменту нагляду за спеціальними органами правопорядку подав Олег Денега. Саме цей департамент під його керівництвом займався розслідуванням "справи Гандзюк" і справи про діяльність злочинної організації, що діяла на території Херсонської області.
Денега був однією з ключових фігур в організації розслідування цих справ, бачив картину в цілому, знав куди і які сили спрямовувати.
Він керував спецоперацією у Херсоні, коли одночасно було проведено понад 30 обшуків та інші слідчі дії. Мені Олег Петрович пояснив своє рішення неможливістю довести ці справи до логічного завершення без тієї командної роботи і самовіддачі прокурорів, яка у нас була.
Новому керівництву Офісу генпрокурора, якщо воно дійсно бажає досягти прогресу у розслідуванні цих справ, важливо зберегти цю групу прокурорів – вона фахова, мотивована на повне розкриття вказаних злочинів. Залишається сподіватися, що новий керівник департаменту зможе так же вміло спрямовувати її на результативну роботу.
– Розкажіть про заступників – Любовича та Симоненка. За що вони відповідають сьогодні? Хто з них сьогодні займається резонансними справами?
– Любовича я до цього не знав, а Симоненка пам'ятаю по службі в СБУ.
Генпрокурор віднесла до сфери відповідальності Любовича ДБР і справи Майдану (наразі вони розслідуються ДБР), а Симоненка – слідство Нацполіції і СБУ.
Справами про вбивство Шеремета і про напад на Гандзюк тепер безпосередньо займається Симоненко. Наскільки я знаю, він уже як один з процесуальних керівників увійшов до групи прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у справі Гандзюк.
Безперечно, у цю групу новим керівникам можна входити, бо нею ще до них досягнуто відчутного прогресу у розслідуванні, у неї є серйозні наробки. Про що, до речі, Офіс генпрокурора поспішив публічно відрапортувати у контексті вже начебто роботи нового керівництва.
Але я хотів би, щоб вони це також зробили і по справі Шеремета – повідомили суспільству про свої успіхи у її розслідуванні, а новий заступник генпрокурора став процесуальним керівником у цій справі. Бо рапортувати і досягати реального результату – це різні речі.
– У чому саме причина вашого відсторонення? Чия це була ініціатива, лише генпрокурора?
– Істинну причину знає генпрокурор і ті, хто прагнув усунення мене від певних справ. Думаю, це пов'язано з моєю незалежністю як прокурора, з моєю самостійністю як керівника і відповідального за певну ділянку роботи, з моєю непоступливістю у принципових питаннях.
На мене не можна натиснути. Венедіктова це відчула відразу.
Можливо причина ще й в тому, що навіть за цей короткий час ми далеко просунулися у низці важливих справ. Ми готували кілька дуже серйозних реалізацій, які зачіпали інтереси певних олігархів і недружньої Україні держави. За певними ознаками особи, яких це стосувалося, могли відчувати, що ми "йдемо" у їхню сторону, і спрацювали на випередження.
Не знаю, чиєю була ініціатива про моє усунення від розслідування ключових справ, але рішення прийняла генпрокурор Венедіктова – без будь-якого попередження і пояснення.
Свій наказ генпрокурор оголосила на нараді, на якій представляла своїх нових заступників – Любовича і Симоненка – і на якій були присутні усі керівники підрозділів Офісу генпрокурора.
Це було несподівано, оскільки напередодні ми з нею обговорювали перспективу розслідування певних справ, намічали плани. Але для мене одразу все стало зрозуміло. За півгодини я був у генпрокурора Венедіктової і поклав їй на стіл заяву про звільнення.
За таких обставин залишатися не було жодного сенсу. Сенс посади у тому, що вона дає можливість професійної реалізації, дає можливість досягати результату. Мене такої можливості умисно позбавили, і вибору у мене не було.
Але проблема не в мені особисто. Боляче за конкретні справи, розслідування яких можна було реально просунути вперед, за діяльність прокуратури загалом.
Наразі я не маю жодних ілюзій щодо того, куди буде спрямовано діяльність прокуратури і якими методами це буде робитися.
Переконаний, що зі звільненням Рябошапки і призначенням Венедіктової президент Зеленський допустив чергову величезну кадрову помилку. Глава держави, якщо він насправді прагне забезпечити правопорядок, має бути зацікавлений у тому, щоб генпрокурор був "правильним" (принциповим і компетентним), а не стовідсотково "своїм" (вірним).
У Януковича був "триставідсотково свій" Пшонка. Де тепер Янукович і його Пшонка? Усі генпрокурори при Порошенку були, образно кажучи, продовженням рук Петра Олексійовича. І що Україна має в результаті?
– Ви заявляли, що слідство у справі про вбивство Каті Гандзюк вийшло на фінішну пряму. Як ви вважаєте, після вашого звільнення, які перспективи у справи?
– Насправді за кілька місяців у "справі Гандзюк" був зроблений прорив – ми змінили стратегію і тактику розслідування. Ми фактично пішли шляхом Катерини Гандзюк – "підняли" усі справи про злочини, які вона викривала як громадський активіст. Побачили, що, а точніше хто об'єднує ці злочини.
І коли склали штучно розкидану юридичну конструкцію в одне ціле, то чітко вималювалася злочинна організація, яка діяла на території Херсонської області. 13 членам цієї організації було повідомлено про підозри, деяким підозрюваним було змінено запобіжний захід на тримання під вартою.
Було затримано і екстрадовано до України Олексія Левіна. Впритул "підійшли" до замовника нападу на Катерину Гандзюк. За нашим клопотанням суд продовжив строки розслідування у цій справі до кінця липня, бо попередня група прокурорів і слідчих залишила нам у "спадок" усього 17 днів на розслідування.
Найоптимістичніша перспектива подальшого розслідування, на мій погляд, це утримати ті позиції, на які ми вийшли. Якщо прокурорам не будуть заважати, то вони належно їх процесуально закріплять і приймуть відповідні процесуальні рішення.
А ось на рахунок подальшого ривка у цій справі – у мене великі сумніви.
Успіх у розслідуванні складних справ забезпечується поєднанням кількох моментів: вмінням скласти і тримати цілісну картину розслідування, професіоналізмом і наполегливістю оперативників, слідчих і прокурорів.
У будь-якому разі замовники і організатори нападу на Катерину Гандзюк можуть уже "накривати стіл" тим, хто домігся таких змін в організації розслідування цієї справи.
– Що буде з іншою справою, про ОЗУ в Херсонській області? Чи були там останнім часом зрушення?
– Ми активно працювали по цій справі, бо вона безпосередньо пов'язана зі справою про напад на Гандзюк. Посягання на Гандзюк відбулося у контексті вчинення тих злочинів, які інкримінуються членам цієї злочинної організації.
Ця справа дала розуміння того, що у Херсонській області діяв клан, який мав серйозні позиції у владі, був пов'язаний з кримінальними структурами і здійснював злочинну діяльність.
Тому, на моє глибоке переконання, стратегію розслідування цієї справи змінювати не можна. Бо йдеться про національну безпеку, про можливу втрату контролю за цим регіоном з боку держави. З усіма наслідками, які можуть бути в умовах війни і посилення реваншистського руху.
– Чи відомо вам про будь-які домовленості або спроби домовитись між керівництвом прокуратури та підозрюваним у справі?
– Про це мені не відомо. Хоча інтернетом "гуляє" різна інформація. Те, що такі спроби матимуть місце, не сумніваюсь.
– Що відбувається зі справою Стерненка? Чи справді у керівництва прокуратури є бажання покарати Стерненка за нібито вбивство? Чия це ініціатива, хто саме педалює питання?
– Взагалі є три кримінальні провадження про напади на Сергія Стерненка. Коли ми говоримо про "справу Стерненка", то маємо на увазі кримінальне провадження щодо останнього нападу на Стерненка, коли одному з нападаючих на нього було заподіяно смерть.
Саме через цю справу у мене стався серйозний конфлікт з новим генпрокурором. Венедіктова виявила величезну зацікавленість до цієї справи і при першій же розмові про неї сказала мені, що потрібно негайно повідомити Стерненку про підозру у вчиненні ним злочину.
Я не те, що був здивований такій постановці питання – я був просто вражений. Як можна говорити про підозру, не вивчивши справу і достеменно не знаючи її обставин?
– Ви знаєте більше про цю справу. Яка ваша позиція? Чи є підстави для підозри?
– Моя позиція ґрунтується на тих матеріалах, які є у справі. Я доповів про неї Венедіктовій, сказавши, що, виходячи з матеріалів справи, підстав для такого процесуального рішення немає.
Тобто така підозра буде безпідставно, а отже – незаконною. У справі нез'ясованими залишаються істотні обставини події нападу і захисту. Призначено комплексну експертизу у зв'язку з тим, що по двох попередніх експертизах дано суперечливі висновки. Ця експертиза не завершена, а тому без її результатів говорити про підозру – це юридичний нонсенс.
Генпрокурор була вкрай незадоволена моєю позицією.
Повернувшись від генпрокурора, я зібрав керівництво відповідного департаменту і прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво розслідуванням цієї справи. Ми ще раз ретельно проаналізували матеріали справи.
Висновок був одностайний і однозначний – за матеріалами справи підстав для повідомлення Стерненку про підозру у вчиненні будь-якого злочину немає.
Генпрокурору Венедіктовій був направлений рапорт, підписаний усіма причетними до цього розслідування прокурорами, у якому аргументовано доведено відсутність підстав для виконання її вказівки щодо повідомлення про підозру Стерненку.
– Крім справи Гандзюк та Стерненка, чи є інші резонансні справи, де ваше бачення розійшлось з керівництвом?
– По інших справах наше бачення розійтись не встигло – часу просто не було.
– Ви якийсь час курували розслідування справи Шеремета. Як ви можете оцінити докази? Чи вважаєте їх достатніми, а підозри обґрунтованими? Чи встигли прийняти за цей час якісь важливі рішення у справі?
– Відповідальним за організацію розслідування справи Шеремета був перший заступник генпрокурора Касько. Коли він на початку березня звільнився з посади, ця справа тимчасово "перейшла" до мене.
Перше, що я зробив, провів нараду-заслуховування по цій справі – за участю керівництва Нацполіції, оперативних працівників, слідчих, прокурорів. Мені важливо було зрозуміти, на якому етапі знаходиться розслідування, як воно організовано, над якими ключовими питаннями наразі йде робота.
Після цього були дані відповідні доручення. У робочому порядку вирішувались інші питання організаційного, оперативного та процесуального характеру.
Більшого, на жаль, за цей короткий проміжок часу зробити не вдалося. Але було зрозуміло, що у цій справі є над чим серйозно працювати. Для себе вже визначив основні напрямки і заходи.
І навіть став думати, про те, щоб переговорити з новим генеральним прокурором про передачу цієї справи у моє відання. Поділився цією думкою з підлеглими прокурорами і вони підтримали її – я бачив, як у них загорілися очі, їхнє бажання разом взятися за цю справу. Але все, як бачите, склалося по-іншому.
– Ви говорили, що керівництво Офісу генпрокурора може зупинити реформу прокуратури. Що ви маєте на увазі, в яких конкретно діях це може реалізуватися?
– Нове керівництво прокуратури виношує ідею утворення апеляційної атестаційної комісії, яка б переглянула рішення атестаційних комісій, якими були звільнені працівники ГПУ з підстав професійної некомпетентності чи недоброчесності.
Це може нанівець звести усю попередню роботу нашої команди щодо оновлення кадрового складу прокуратури. Крім того, наразі "завис" другий етап цього процесу, який стосується регіональних прокуратур.
І на сьогодні я б не виключав в цьому питанні повернення до попередньої негативної практики кадрового формування прокуратури та принципів її діяльності.
– Що було після того, як ви подали у відставку? Чи переконувало керівництво вас залишитись?
– Коли я заніс заяву генпрокурору Венедіктовій, вона сказала, щоб я подумав, що, можливо, цього робити не варто. Я відповів, що це моє тверде рішення.
Більше ми не бачились і не спілкувались.
Соня Лукашова, УП
