Війна з собою (гімн напіврозпаду)

Гліб Бабіч

Я писав цей текст два роки тому як зле попередження. Я не знав, що його використають як покрокову інструкцію.

«Гризіться між собою, хто ж заборонить?

У нас демократія вищого левела. Війна з собою. При ній гризня між вчорашніми своїми – цілком собі «здобута» норма. З розстрільними списками, обіцянкою ліхтарів і мотузок, і з дружньою різаниною, і стріляниною в перспективі.

Роздеріть все вже, до дрібних клаптиків. Ностальгуйте кожен про свій (єдино вірний) Майдан. Або про свою війну – справжнісіньку, не як у інших (на яку ви (правда-правда) повернетеся, раптом що – рюкзакстоїтьнаготові). Діліться на табори і групи, а потім ще раз, а потім ще. І не забувайте звинувачувати, зневажати і насміхатися над тими, хто вчора був поруч.

Називайте друг друга «порохоботами», «зрадофілами», «мусорами», «поцреотами» і всім нескінченним набором ярликів і бирок. Відстоюйте своє фанатично і закривайте очі навіть на правильне чуже.
Діліть правду. Виокремлюйте її до кристального стану, коли вона буде у вас єдино вірною. Мільйони правд, кожному – своя!

Займайтеся захоплюючим полюванням за помилками один одного. Витягуйте їх назовні, переходьте межі розумного, перебільшуй, множте, розтягуйте в часі. Не допомагайте – бийте і добивайте. Робіть з кожної чужої мухи слона. А своїх слонів фарбуйте в необхідний праведний камуфляж і втуляйте як основу світобудови.

Знаходьте будь-який привід для ворожнечі. Найменшу дрібницю оголошуйте смертельним гріхом. Будь-яку, відмінну від вашої думку – єрессю. Діліться за допомогою одної з ознак, які відрізняють вас від інших. Ніколи не визнавайте помилок і власної провини. Доводьте будь-яке сперечання до абсурдної бійки.

Обов’язково упивайтеся всім цим. Будьте нарцисом – на вас всі дивляться, вам потрібне визнання в будь яку ціну. Час згуртованих лав пройшов. Нескінченне поле нарцисів – наш сучасний стан. «Кожному нарцису окреме поле» – наш наступний етап.

Вербуйте союзників і адептів – завтра, коли «розмежування» відбудеться в черговий раз, з них вийдуть відмінні вороги і мішені.

Звинувачуйте один одного в роботі на ворога. Це – свята правда. Воюючи один з одним, ви, один хрін, працюєте на нього так чи інакше.

Розірвіть вже, нарешті, все, за що ви так напружено б’єтеся.

Вам не подобається влада? В такому стані вас буде грати і мати будь-яка влада. Будь яка. Особливо та, яка прийде з лозунгом “все для всіх”.
Тому що при такому розкладі наверх обов’язково спливе те, що повинно спливати за законами фізики, при будь-яких гаслах і програмах.

У перервах між бійкою не забувайте поскаржитися на те, що «в цій країні не буде нічого доброго». І тонко (або товсто) натякніть на думки про від’їзд. Причому і ті, хто може це зробити, і ті, хто там нахрін не потрібний. Покажіть, як ви тяжко втомилися (боротися). І готові плюнути на всіх і піти.

Під шум міжусобної бійки з вами можна робити все, що завгодно. Зовні та зсередини.
Ні, не так. З вами роблять все, що завгодно. Кожен день. І, найголовніше, ви це бачите. Тільки не в дзеркалі, а в діях ваших чисельних опонентів і ворогів (колишніх друзів).
І спільними зусиллями вилазить з нір вгору те, проти чого, власне, і йде боротьба.

До недобитого старого лайна додаються нові осміліли шматки і липнуть на всі органи управління механізмом країни. Повзучий реванш переходить в стадію бадьорого кроку. ТОВ «Правосуддя» і пов’язані структури продовжують повертатися до ситого старого формату. Слово «корупція» стає смішним і непристойним. Тому що “брати” починають всі, у кого з’являється можливість. Учорашні «ми». Бо спосіб життя такий. І ВСЯ існуюча нині боротьба за владу – боротьба за те, щоб стати головою цього моторошного, але цілком собі дійного монстра.
Ви їм потрібні. Щоб допомогти передавити один одного.
Під хрускіт попкорну біля телевізорів «байдужих». І під дзвін келихів «з того боку».

Продовжуйте процес. Ви на вірному шляху. Розподіл – наше все. Тільки не забувайте, поділ клітин – це зростання. Розподіл цілого – розпад. Крапка.

І про погоду. Коли дивишся на все це з війни (АТО, ООС – потрібне підкреслити), в душі завжди грьобаний дощ.
Ми давно винесені за дужки вашого життя, хоча багато хто з вас чіпляють нас на свої прапори, коли це необхідно. Ви намагаєтеся вкласти тисячі своїх правд в наші голови, щоб роздерти і цей останній моноліт, але довести свою правоту.
Благо, наше життя і голови зайняті іншим, і ваші спроби, в основному, марні (хоча і не завжди).
У нас, як і раніше, крім тисяч своїх варіантів ставлення до подій є головне – смертельна загроза для всіх, що знаходиться по той бік фронту і по той бік кордону з ордою.

Ви знаходите нам все нових і нових ворогів реальних або тих, хто існує лише в вашій голові. Перш за все, ви апелюєте до нас, закликаєте до участі в ваших «внутрішніх війнах», а після гидливо махаєте рукою в бік фронту і йдете виносити мозок ветеранам.

А ми вже втомилися дивуватися, просто зі злим подивом спостерігаємо за процесом захоплюючої (для вас) війни на внутрішніх фронтах, які множаться як сьорбнувші віагри хом’яки.

Війна, яка доведе вас же до виснаження. Війна, яка призведе до втрати об’єкта захисту.
Гаразд, ви б пиляли власний сук, на якому сидите особисто. Ви захоплено пиляєте все дерево з різних сторін.

Я не беруся прогнозувати, що буде, якщо все дійде до поділу на атоми і розлетиться нахрін. Я всі ці роки, на жаль, дивлюся через призму армії та війни. З глибини, мабуть, єдиного моноліту, що залишився в цій країні (нехай і далеко не ідеального).
Але в цьому є і свій плюс. Цінність цілого, заради чого я разом з іншими продовжую впиратися, безальтернативна. Хоча б заради всіх, хто за нього загинув.
Функціонування, дії і втрати армії мають сенс при існуванні країни цієї армії.
Позбавити армію сенсу існування шляхом стрімкого поділу суспільства на дрібні частини – зрада.

В історії світу вже було все.
Коли армію зраджувала влада, це часто та просто закінчувалося військовим переворотом і військовим диктатом. Або розпадом.
А ось коли армію, волею чи неволею, зрадять ті, кого вона захищає (народ – у звичній термінології), – це вже поле для версій фантастів в стилі «постапокаліпсис» і «кіберпанк».
Це коли вже кінець, і те, що після нього.

Я не буду впадати в наївність і закликати вас до єдності. Просто до самозбереження. Відірвіться від захоплюючих «міжусобних» воєн. Уважно подивіться на своїх «командирів».
А потім озирніться навколо. І подивіться через голови тих, що б’ються, на обрій.
Над нами як і раніше грозовий фронт.

Розгребіть завалені ходи між окопами. Киньте натикані тут і там барикади і блокпости. Вони дивляться не в ту сторону.

І перестаньте один на одного кричати, закривши очі. Разом у вас виходить гімн напіврозпаду».

Автор