Іспит

Коли ніч настає,
Темрява звідусіль,
І лиш місяць на небі сія,
Ні не сумно мені,
Ні не страшно мені,
Поки поруч люба моя.

7 років тому, навесні, здавалось би, холоди позаду, нас накрило снігом. Доби в заметілях. Ночі взаємодопомоги. Встигнути. Зігріти. Заправити. Витягнути. Апокаліптично білий і мертвий ранковий Хрещатик. Стихія вдарила, але ми якось разом і тролейбуси виштовхували, і 4Х4 заливали пальним, і гарячим цілодобових рятувальників напоювали, ну і те, що вхурделило, розгрібли…

6 років тому нас накрило цунамі авторитаризму і війни. Але знов ми розпасували задачі. Нагодували. Вдягнули. Заправили. Вистояли. Навіть міцнішати почали.

1 рік тому нас збив з ніг буревій Клоун. Фатальний результат політичного цинізму, змови, маніпуляцій – бридке і смертельно небезпечне явище. Багатьох окрутило. Усіх добряче трусонуло. А скільки досі в запамороченні? Але найстійкіші ж втрималися? Так. Плече – другові. Опір – ворогові. Презирство – недомірку. Діємо.

Зараз нас от-от накриє стихія недуги. Краєм вже зачепило. Багатьох настрашило і збило з пантелику.

Але хіба трапилося щось нове? Природа стихії змінилася, а суть лишилася незмінною – хаос, страх, паніка, руйнація.
Як захиститися?

Якою б не була суть стихії, перед загрозою лиха і під ударом його найціннішою є єдність. Витримка і єдність. Не втратити людяність і державність. Цінувати справжніх, тримати дистанцію від зомбаків різного ґатунку і сприймати це як іспит. Який ми обов’язково складемо.

І коли небо враз
Майже впаде на нас,
І заваляться гори як сніг,
Не заплачу я, ні,
Не побачиш ти сліз,
Поки поруч зі мною є ти…

Stand by me

P.S. … відео про те, як єдність долає наслідки стихії. ДумайТЕ.