Слуги народу чи обслуга малоросів? "Зеленські" на шляху до "русского мира"

За тридцять років тупцювання на одному місці, мало хто із сорока мільйонів тутешнього народонаселення усвідомлює, який сенс його існування і куди прямує наша юрба під синьо-жовтим прапором.

Тільки от президент Володимир Зеленський, коли питав, теж відповіді не знав. Бо ідентифікація, де в основі лежить "Олів’є" з радянським душком і "какаяразніца" — це не про національний успіх, а про нове поневолення, де українці витратний матеріал для нових соціальних експериментів, які закінчуються завжди однаково — братніми могилами під бузком.

Володимир Зеленський так довго торгував серіалами "95 Кварталу" з культом безрідності і замовчування будь-якої ідентифікації на російський ринок, що має стійку ілюзію і зараз — що держава без ознак окремої нації зможе вижити і тішитись миротворчими потугами клоуна Сивохо і екс-помічника Тадеєва - Єрмака.

Тільки от, кожна поступка особисто Зеленського — це надгробки навіть тими звершеннями, що були зроблені у муках у протистоянні із "совками", які синхронно підіймають голови і сичать по-зміїному на усе, що доводить, що Україна — не Росія.

Взяти хоча б закон про мову. У перші дні каденції близьке оточення Зеленського в особі Бориса Шефіра не приховувало, що квоти на державну мову - то є повна нісенітниця. А відміна закону про мову — це "перший крок для того, щоб відмінити війну". Друга ластівка прилетіла від 25-річної зірки "Слуги народу" Олексія Устенка, що Крим начебто захопили через мовний закон — хоча він був ухвалений аж навесні 2019 року.

Ні у першому, ні у другому випадку Володимир Зеленський не засудив дії соратників і це стало сигналом для активізації іншої "обслуги малоросів" у складі "Слуги народу" — треба відмінити закон про мову. Тільки от раніше про це активно говорила людина з золотою цепурою Макс Бужанський, а нині цілий голова комітету з гуманітарних питань, досвідчений медійник Олександр Ткаченко натякає, що той самий закон "створив багато ризиків для суспільства в цілому і для нових депутатів". Хто винен депутатам, народженим уже в незалежній Україні, що вони не осилили бодай розмовний рівень на рівні "тіндера" — невідомо.

Тільки от є важлива засторога.

У 2012 році через схожі тілорухи почався Мовний Майдан, а в 12 регіонах обласні ради як божевільні почали надавати статус регіонального російській мові. Утім ці акції не врятували Януковича від кровопролиття і ганебної утечі вже наступного року — при чому заруби в Одесі і Харкові були ще ті.

Якщо нейтралізація мовної ідентичності — це щось із виконання плану "12 кроків до миру", де Україні пропонують відмовитись від історії, ідентифікації і усього, що дратує РФ — то варто чесно сказати — ми малороси і нам краще бути "ізнасілованими, чем українізірованими". По-друге, що наступне запропонують, щоб догодити Росії?

Не так давно Сергій Сивохо — головний миротворець за версією Зеленського анонсував діалогову платформу "Мир Донбасу". Через бої в Золотому-4 її перенесли на деякий час, однак проросійські елементи та блогери уже активно розповідають, яка погана і жорстока Україна і як нам потрібно умаслювати перспективне ОРДЛО.

Не так давно нова українська влада остаточно зламала іномовлення UATV — його частоти хвацько зайняли то RT, то 112 Україна. А діалог про те, яким має бути телебачення для окупованих територій дійшов до того, що радниками там виступають відбірні пропагандисти того ж 112 Україна.

Дивина та і годі, Володимир Зеленський зумів зробити цілу імперію в галузі розваг на телебаченні, але абсолютно не розуміє, як робити контент для ОРДЛО і що руйнування іномовлення — робить гірше йому самому. Початкове враження "хто цей дивак Зеленський" змінюється на "знову ці незрозумілі очільники країни другого світу".

Президент Зеленський з кожним скандалом втрачає свою сакральність, надто багато серед 73% покладали на нього сподівання як на сильного лідера, а не флюгера, який не витримує першого пориву вітру.

Серед 73% не усі є малоросами і дурнями, які обійматимуться із російськими бойовиками. Власне тому, не усіх влаштовують посередники примирення на кшталт Анатолія Шарія чи Тетяни Монтян, Олени Лукаш чи Андрія Портнова, чиїми послугами щедро і сліпо користується влада в питанням примирення і діалогу, як бути із війною на Донбасі далі — воювати до перемоги України чи здатися, щоби вернути все назад до Росії — від концертів Валерії до просякнення усіх органів влади особами з російськими паспортами.

Так само нічим іншим, як фліртом з "русским миром" було нещодавнє запевнення Зеленського у Мюнхені, що Україна готова патрулювати кордон із проросійськими бойовиками. По-перше, хто дозволить Україні привезти наряд озброєних людей після боїв у Золотому-4, де наші ЗСУ всипали росіянам?

По-друге, щоби щось патрулювати разом, треба провести діалоги з очільниками ОРДЛО і десь зафіксувати їх статус. Публічно Зеленський каже, що не буде говорити з Пушиліним, лишається лише думати, що Путін запропонує якісь компроміси про газ, Крим або законодавстві — та ж мова, виникнути із Конституції НАТО і ЄС, тощо, щоб була ілюзія, що Україна контролює кордон. Тому по суті Зеленський своїм виступом перед європейцями показав, що він не проти поступатися "русскому миру", щоби довести в першу чергу самому собі, що він старається, хоч і абсолютно некомпетентний на своїй посаді і викликам, які стоять перед державою.

У Зеленского насправді не так багато часу на остаточне визначення, хто він є сам. Президент України чи тимчасовий менеджер з підготовки України у федеративний округ РФ.

Президенту простять помилки, а менеджер може лишитися біля розбитого корита. У Росії є свої коміки, стендап-шоу і творці серіалів. Лояльного колись Януковича випускають раз на рік із прес-конференціями, як фріка. Дуже не хочеться побачити в такій ролі і Зеленского. Але і решті українців потрібна нарешті своя запізніла самоідентифікація — хто ми? Народ з чіткими цілями, чи юрба з синього-жовтим прапором, яка намотує кола в пустелі. Перші тридцять років були втрачені, наступних тридцяти може не бути лиш через власне небажання думати і працювати.