Щоб провести вибори в “узаконених республіках”, з ними будуть проводити попередні переговори

Для того, щоб ми не мали Мінських угод потрібна була інша Україна, інше населення, інші політичні сили і, як наслідок, інший президент.
В обставинах літа 2014-го і осені-зими 2015 Мінські угоди були підписані.
Не відомо як би розвивалися військово-політичні події надалі, якби Порошенко угод не підписав. Як би при тодішньому стані армії, озброєнь, фінансів оголосив війну з Росією, воєнний стан, мобілізацію, якби продовжувалися паралельно і воєнні дії на Донбасі й, можливо, російська інвазія (вторгнення військ на терени України по всьому фронту).
Це вже позаду і говорити про варіанти розвитку подій без сенсу.

Електоральна більшість хоче миру і обраному нею Зеленському “фахівці” розказують на яких умовах буде мир.

Розведення військ (щоб припинити смерті і каліцтва військових) можна перевести при добрій волі сторін і за три місяці. Але Росія буде розтягувати цей процес десь на рік.

Оскільки Конституція України не передбачає таких формувань як ДНР-ЛНР, а самі “республіки” не збираються себе самоліквідовувати, то Слуги народу разом із За життя й купленими будуть змінювати Конституцію, щоб надати “республікам” “особливого статусу” і легітимізувати їх окремим законом.

Щоб провести вибори в “узаконених республіках”, з ними будуть проводити попередні переговори про унормування всіх ділянок військово-безпекового, суспільно-політичного і економічного, гуманітарного життя як у цих “статусних” формуваннях так і в Україні в цілому. Тобто не тільки Україна їх буде приймати до себе, а й вони будуть “приймати” нас, давати згоду на Україну яка їх влаштовує.
Це буде свого роду альянс двох субєктів для “перезаснування України”.

Щоб провести вибори на нелегітимних сьогодні, непідконтрольних Україні теренах за українським законодавством і під контролем ЦВК та правоохоронних органів, потрібно буде, окрім “окремого статусу”, прийняти окремий для цього випадку закон про вибори на теренах “окремого статусу”. Лугандонб вимагатиме, щоб закон влаштовував їх і вибори проводилися під контролем створених ними комісій, кандидати були тільки від “громадян окремого статусу” із спостерігачами й від Росії.
Оскільки діючі в Україні більше 300 партій в Лугандонбі не діють, то й брати участь їм і виборах не доцільно, скаже, наприклад, Пушілін.

Потім вони сформують суди, прокуратури, філії сбу-мгб, поліцію і національну гвардію із діючих адміністрацій-судів-прокуратур, а нацгвардію з двох діючих армійських корпусів, які є фактично підрозділами армії РФ. Вони захочуть мати у себе під контролем частину армії.
На кордоні стоятиму прикордонники з “особого статусу” Лугандонбу як, начебто, від України.

Школи чи виші навчатимуть далі за “особливими” програмами й підручниками, свобода слова і антиукраїнської пропаганди для нинішніх колаборантів буде забезпечена державою Україна (працюють же 112, НьюзВан і ЗІК).

Будуть відкриті КПП, залізничне і автобусне, автомобільне сполучення із “материковою” Україною (чи стане Лугандонб “чорною дірою” для контрабанди, тіньових торгівлі і фінансів?).
З бюджету України й міжнародних організацій підуть гроші на відновлення інфраструктури пограбованого Росією і криміналом Донбасу, зарплати й пенсії “блудним синам-громадянам” України.

Десь так бачить процес Москва.
У неї завжди буде й резервний варіант – новообрана влада у “статусному” регіоні завжди може проголосити приєднання до Росії. І, якщо треба, розпочати воєнні дії по захисту русскозичного “донбаського народу”.

Що вдасться Зеленському-Богдану-Єрмаку – побачимо.
Скоріше провести відведення українських військ і зупинитися перед путінськими проектами.

Сергій Жижко

і