Якою ціною прийде прозріння…

Ці вибори президента були скоріше схожі на спецоперацію і частково навіть на війну проти громадянського суспільства.

А війна це “путь обмана”, і тепер риси майбутнього багато в чому залежатимуть від того, наскільки швидко суспільство і населення зрозуміє справжній стан речей.

Що не було ніякого “режиму”.
Що не було “підкупу” і “договорняків з Кернесом”.
Що “мародьори” і “свінарчуки” несумісні з появою “излишнего имущества” в армії.
Що ЗСУ насправді зробили ривок і тому попали під хвилю дискредитації.
Що війна з РФ не була “вигідна Порошенку”, і він не міг її “закончіть”, бо не починав.
Що корупція цвіте навіть серед антикорупціонерів, а нові незалежні органи виявилися неефективними.
Що Мінські угоди – це найкраще на цьому етапі рішення, і що вони насправді допомогли “остановить стрельбу”.
Що велика частина “еліти” не зацікавлена в змінах і тому виступила проти Президента, який і був найбільшим реформатором.
Що врешті-решт син Порошенка таки дійсно служив в армії.

І що телебачення роками брехало про все це та багато іншого.

Що не може одна людина вплинути одразу на рішення всіх проблем, навіть якщо це слуга народу Зєлєнский.
Що він насправді мільйонер з офшорними рахунками.
Що на нього працювала ворожа пропаганда, сумнівні вуличні “націоналісти” та їхні міліцейські покровителі.
Що в новій команді немає жодної сильної професійної фігури, крім Ігоря Коломойського.
Що у нового президента немає кваліфікації по багатьом напрямкам його функціональних обов’язків.
Що він буде вчитися на нас.
Що він не зупинить війну, не зменшить тарифи, не посадить Оніщєнка з Портновим.
Що Путін нікуди не дінеться.
Що мало бути “просто порядочним человеком, всьо”.

Питання лише одне – якою ціною прийде прозріння.

На заставці «Притча про сліпих» (нідерл. De parabel der blinden) – картина Пітера Брейгеля Старшого. Інші назви – «Сліпі», «Сліпий веде незрячого».