Є речі, вчинки які викликають повагу. Для мене це один з них.

Історія яку я вам вчора пообіцяв і яку не хотів розповідати з очевидних причин до кінця виборів:
В кінці інтерв’ю яке Порошенко дав нам на борту літака, між Берліном і Парижем він згадав про нашого колегу Тараса Процюка і про те що коли він, будучи секретарем РНБО відвідува Ірак в 2005 р, то поїхав на місце загибелі Тараса, в готель Палестина.
Про деталі цієї поїздки мені колись розповідав один з тих хто займався безпекою Порошенка в цій поїздці.
В 2005 в Багдаді було дуже погано. Підриви авто на фугасах і атаки на кортежі котрі пересувались містом були досить частими. В основному все керівництво Іраку й коаліційних сил знаходились в одному укріпленому кварталі, під охороною американських військових, т. зв. «Зеленій зоні».
За її межі без потреби старались не виїжджати. Готель Палестина де в квітні 2003 загинув Тарас знаходився поза межами Зеленої зони, і туди треба було їхати не дуже безпечними вулицями Багдада. Американські секьюриті були геть не в захваті від такої ідеї, але погодились. По дорозі Порошенко попросив заїхати кудись купити квіти щоб покласти на балконі готелю де загинув український журналіст.
Поіхати шукати квіти. В Багдаді.
Коли переїзд з точки А в точку Б сам по собі є досить ризикованою операцією.
Є речі, вчинки які викликають повагу. Для мене це один з них.
Був і ще один. Після повернення з Іраку Порошенко зустрівся з батьками Тараса і передав їм досить значну суму грошей. Своїх. Не бюджетних. Без камер і піару. При цьому були присутні двоє людей які приїхали з ним і троє близьких друзів Тараса, через яких було організовано зустріч.
Ось така історія. Чомусь захотілось поділитись після вчорашнього виступу президента в його штабі.

Sergiy Karazy

 

і