Жодна дія не має сенсу, якщо з неї не зроблено висновків

Довкола відбору на Євробачення-2019 розгорнулася просто скандальна дискусія. Вірніше, істерика. Тим цінніші спокійні, осмислені думки людей, які намагаються розібратися у ситуації, замінивши обурення здивуванням. Отже, слово Анатолію Матвійчуку з ФБ.

Жодна дія не має сенсу, якщо з неї не зроблено висновків.
Тому підсумую свої спостереження з приводу теми, яка викликала на мою адресу такий шквал емоцій:

Перше.
– Чого досягла путінська пропагандистська машина. Вона зробила українців дзеркальним відображенням росіян – в соціумі такий же градус ненависті, нетерпимості, стадності, неповаги до іншої думки. Україна у відповідь на інформаційну агресію Росії виховала своїх Кисельових, Соловйових і Шейніних, які підігрівають і провокують суспільство.
– Більшість людей під дією пропагандистських штампів втрачає здатність мислити, аналізувати і робити об”єктивні висновки. А також виділяти в складному пості кілька проблем – проблему політики, шоу-бізнесу і просто людських якостей. Маркером емоційного вибуху може бути єдина фраза, яка викликає незгоду – і це включає агресію.
Люди, нас штовхають до громадянської війни, не купуйтесь!

Друге.
У людей хибне уявлення про “Євробачення”, як про конкурс, який ніби то представляє Україну на міжнародному рівні. Насправді, попри декларовані принцпи це нині просто комерційний проект, який просувають глобалісти з метою європейської уніфікації і розширення єдиного культурного ринку. Не випадково більшість на цьому конкурсі співає англійською. Але у нас на Україні Біля цього конкурсу завжди буде душок політичної кон”юктури, корупції і смаківщини. Варто це зрозуміти і не тішити себе ілюзіями.

Третє.
Щодо самого Криму і його мешканців. З великого особистого досвіду знаю, що Крим завжди був специфічним регіоном, недостатньо інтегрованим в Україну, де наша культура і мова були представлені дуже слабо. Вся просвітницька діяльність трималася на десятці справжніх ентузіастів, яких держава підтримувала дуже мляво. Честь їм і хвала. Але на цій землі історично пересіклися політичні інтереси як мінімум чотирьох народів. Ця тема вимагає окремої, дуже обережної розмови

Четверте.
Із дівчатами з дуету “Анна-Марія”, я близько не знайомий. Але я точно впевнений, що вони не заслуговують тієї злоби і ненависті, яка на них нині виливається. Так, у них в голові вата і вони діти своїх батьків. Але вони точно не ті вороги, які загрожують нашій Свободі і Незалежності. Вони не становлять ніякої небезпеки для України. Між злобою і здивуванням, які викликало їх інтерв”ю, я вибрав саме здивування, бо як культурна людина – намагаюсь блокувати в собі низькі агресивні емоції. У мене свої погляди на все – я не люблю колективного цькування і стадних інстинктів, мене вивертає від цієї невиправданої істерії. Мені хочеться кричати: люди – не перетворюйтесь на стадо диких звірів. Щось подібне відчував у Росії Андрій Макаревич… Коли вляжуться емоції вам має стати соромно за ваші необдумані слова і вирази, за образи і несправедливі звинувачення. Ця істерія не має жодного стосунку до справжнього, глибокого, непоказного патріотизму, який притаманний більшості українців.

П”яте і останнє. Мої висновки засмутили мене, але вони не зроблять мене іншим. Моя суть у моїх віршах і піснях. Моя Душа на стороні Доброти і Справедливості. Я не збираюсь ні з ким загравати і комусь подобатись. Я – українець: вірою і кров”ю. І залишусь собою за будь-яких обставин.

Слава Україні!

Анатолій Матвійчук

і