Пятая годовщина Майдана. Эпилог

Вечером 20 февраля, когда мы смотрели фильм о Майдане, меня начала расспрашивать моя младшая дочка Аэлита, что это было: Почему убежал Янукович? Где там наши? Почему на нас напала Россия? Вопросы от нее сыпались градом и я подумал, что сегодня эти вопросы одолевают наших соотечественников. Ведь спустя 5 лет очень мало людей понимают, что происходило реально. Поэтому я решил написать свою сжатую версию тех событий.

На мой взгляд, базовый сценарий под Майдан была операция АТО на Западной Украине, которая должна была привести к федерализации Украины.  Тему федерализации Виктор Медведчук и близкие к нему структуры начали разворачивать в политическом дискурсе с 2011-2012 гг. Вот вам Сашко Чаленко в помощь, обратите внимание на тезисы, которые он раскручивает в этой статье  2012 года. Сам он активно крутился в компании Владимира Корнилова, руководителя филиала Института стран СНГ, который в 2011 году выпустил книгу «Донецко-Криворожская республика: Расстрелянная мечта», которую можно считать идеологической платформой для ДНР и ЛНР. Примечательно, когда и куда уехал Корнилов из Украины — летом 2013 года отбыл в Нидерланды, где возглавлял  Центр евразийских исследований.  Федерализация, которую так старательно проталкивали посредством «Украинского выбора» и структур завязанных на Суркова, должна была быть приемлемой формой выхода из тяжелейшего кризиса, который развязался позже.

Представим альтернативную историю Майдана. После расстрела Майдана Янукович не бежит позорно в Ростов, а обращается к России за военной помощью. Возможно, тоже  из Харьков или Донецка. Россия такую помощь дает и быстро возвращает Януковича в Киев. Майдан уходит на западную Украину и начинается парад суверенитетов, под аккомпанемент автоматной стрельбы. Россия выступает в роли миротворца и предлагает Януковичу провести федерализацию, чтобы «спасти Европы от ужаса украинского хаоса». Конечно же, для многих в этой ситуации федерализация с самой широкой автономией регионов могла бы показаться приемлемым вариантом. Лучше пойти на федерализацию под угрозой оккупации Украины Россией, чем получить просто оккупацию. Вот такая логика была бы.  Все эти заготовки выстреливали потом («Путин введи войска», «я легитимный президент», «на Украине переворот»). Ой, еще забыл, что в таком сценарии на начальном этапе, когда Янукович бежит куда-то на восток, Крым просит Россию забрать его под свое крыло, потому что «бандеровцы наступают». Конечно же, Россия пошла бы на встречу трудящимся, а благодарный Янукович признал бы аннексию, заявив, что «ну раз народ в Крыму проголосовал, то это демократия. Спасибо России за братскую помощь». Такая себе вишенка на тортике. При этом к вишенке остается сухопутный коридор, а федерализация Украины гарантировала, что Россия будет иметь доступ в Крым.

Я уверен, что именно этот сценарий и реализовывался Москвой.  Россия взяла курс на уничтожение Украины после 2004 года, когда Москва вдруг осознала, что Киев может ускользнуть из «братских объятий», а Украина окажется в орбите влияния США.

Для этого России был нужен конфликт внутри Украины и над этим она долго и упорно работала. Например, регионалы накачивали медийно и организационно «Свободу» ( Манафорт рассказывал уже об этом и не только он). Телеканал «Интер» с утра до вечера показывал как «Свобода» мучит ветеранов на 9 мая (тем более, что известный регионал Марков специально свозил этих ветеранов во Львов). Картинка была зашибись. Тем более, что каждый эфир у Савика Шустера держал всю страну в тонусе.  Нужен был Голем, который бы создавал дискурс как «бацилла национализма поглощает Украину». Впрочем, вы его и сами видели, этот дискурс. Его активно использовали и до Майдана, и во время, и после. Используют и до сих пор. Эту схему подъема правых Россия активно использовала и использует по всей Европе, так что не удивительно, что они ее разворачивали в Украине. Кстати, это отнюдь не отрицает, что тысячи членов той же «Свободы» были и есть патриотами. Это так. Просто патриотов тоже можно использовать втемную. И их использовали. Вы думаете я фантазирую?

Вот немного хронологии и фактов из истории Майдана 2013/2014:

«На установчих зборах 22 січня Народної ради України затвердили Декларацію про проголошення Народної ради України.

Народна Рада України є органом представництва народних депутатів із захисту Конституції, повідомив депутат «Батьківщини» Андрій Пишний.

До об’єднання входять народні депутати-опозиціонери та позафракційні, які залишаються на позиції захисту Конституції, конституційного ладу, демократії, парламентаризму і виступають проти диктатури і узурпації влади режимом Януковича». (источник)

«Сьогодні, 23 січня, близько двох тисяч львів’ян опівдні прийшли під стіни Львівської облдержадміністрації на акцію в межах загальноукраїнського страйку. Згодом вони масово почали заходити у будівлю ЛОДА, аби поспілкуватися з головою адміністрації Олегом Салом, і оголосили, що «беруть владу в свої руки» і блокуватимуть будівлю». (источник)

«Сьогодні, 25 січня, на позачерговому засіданні XXVII сесії Львівської обласної ради було ухвалено рішення Про визнання Народної Ради України колегіальним органом, уповноваженим представляти інтереси народу України.

За це рішення проголосували 69 із 73 присутніх депутатів Львівської обласної ради. Один депутат «утримався».

Зачитав проект рішення голова фракції ВО «Свобода» у Львівській обласній раді Андрій Холявка.

Він, зокрема, зазначив: «Керуючись статтею 5 розділу І та розділом ХІ Конституції України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», реалізуючи право народу України на самовизначення та безпосереднє здійснення влади, у зв’язку з узурпацією влади президентом та Верховною Радою України через прийняття 16 січня 2014 року в неконституційний спосіб ряду законів, які ведуть до встановлення диктатури  в державі та звужують зміст і обсяг існуючих конституційних прав і свободгромадян, що суперечить частині третій статті 22 Конституції України, Львівська обласна рада виршила:

1. Визнати Народну Раду України колегіальним органом, уповноваженим представляти інтереси народу України, повноваження на створення якого надані рішенням Всенародних зборів громадян, які відбулися 19 січня 2014 року на Майдані Незалежності в місті Києві.  
2. Рекомендувати сільським, селищним, районним, міським, районним у містах радам Львівської області невідкладно скликати позачергові сесії відповідних рад для розгляду та прийняття рішення щодо визнання Народної Ради України колегіальним органом, уповноваженим представляти інтереси народу України, а також для самостійного виконання делегованих повноважень місцевих органів державної влади.
3. Звернутися до Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ та міжнародного співтовариства з проханням допомогти Українському народові зберегти демократичний устрій і не допустити остаточного встановлення в Україні диктатури та узурпації влади Президентом України.
4. 4.    Встановити, що на території Львівської області не можуть проводитися  заходи за участю особового складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, інших правоохоронних органів з використанням спеціальних засобів, зброї та військової техніки спрямовані на обмеження прав громадян на проведення мирних зібрань.
5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на голову обласної ради».

Також на позачерговому засіданні сесії Львівської обласної ради ухвалили рішення Про утворення виконавчого комітету Львівської обласної ради.

Згідно з рішенням, відкликати усі повноваження Львівської обласної ради, які  делеговані Львівській обласній державній адміністрації згідно із статтею 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

„Обов’язки голови виконавчого комітету Львівської обласної ради тимчасово покласти на голову обласної ради. Обов’язки першого заступника та заступників голови виконавчого комітету покласти відповідно на першого заступника, заступників голови обласної ради, згідно розподілу обов’язків… Контроль за виконанням цього рішення покласти на голову обласної ради”, — йшлося у рішенні.» (источник)

Наконец, 19 февраля 2014 года Народная рада во Львове берет власть. (источник). Просто вчитайтесь в это заявление и подумайте, что оно вам напоминает:

«Відозва виконавчого комітету Львівської обласної ради – Народної Ради – до жителів Львівщини

Брати і сестри українці! Режим розпочав відкриті бойові дії проти народу. На розправу з активістами Майдану кинуті силові підрозділи та озброєні «тітушки». Кількість убитих у Києві йде на десятки, поранених – на сотні.

У цей визначальний час ми повинні бути зорганізованими, відповідальними та єдиними, бо лише так захистимо свої родини, свою країну, свій народ.

Виконуючи волю громади Львівщини, виконавчий комітет Львівської обласної ради – Народна Рада бере на себе всю повноту відповідальності за долю краю та громадян.

До складу виконавчого комітету Львівської обласної ради – Народної Ради на чолі з головою Ради, керівником Штабу Національного Спротиву Львівщини Петром Колодієм, увійшли представники депутатського корпусу, Самооборони Майдану, інших об’єднань активістів, громадські діячі, відомі вчені.

Головним завданням виконавчого комітету Львівської обласної ради – Народної ради є підтримання життєзабезпечення та правопорядку на території області, сприяння у відправці активістів до Києва, забезпечення Київського Майдану всім необхідним.

Легітимними органами влади на Львівщині залишаються всенародно обрані місцеві ради та створені ними виконавчі комітети.

Більшість районних відділів міліції на Львівщині вже оголосили про перехід на бік українського народу та підпорядкування виконавчому комітету Львівської обласної ради – Народній Раді.

Виконавчий комітет Львівської обласної ради – Народна Рада підпорядковує собі всі органи виконавчої влади, що знаходяться на території області та звертається до всіх державних службовців і громадян із закликом виконувати рішення та розпорядження, підписані головою Народної Ради Петром Колодієм.

Виконавчий комітет Львівської обласної ради – Народна Рада розміщується в адмінбудинку Львівської обласної ради за адресою: вул. В. Винниченка, 18, м. Львів; телефон гарячої лінії: 0 800 501 727. Слава Україні!»

Ну как? Переведите на русский язык, поменяйте реквизиты Львовского областного совета на Донецкий и Луганский и …. вуаля!

Стоит ли удивляться, что во Львове ночью 19 февраля появились вот такие ребята. Приведу весь кусок воспоминаний журналистки Віка Балицька на пятую годовщиину Майдана, потому что он дает крайне любопытные и интересные факты ( советую почитать комментарии на ее и моей странице под постом, собственно они и заставили меня написать этот текст):

Ми почали знімати ніч гніву з частини внутрішніх військ на Стрийській. Там ми пробули мабуть найдовше. З моменту коли горіло величезне багаття лише на в’їзді в частину. До моменту коли горіла будівля. Так от, ще коло ВВ я побачила, що процес дуже багатогранний і неоднозначний.
Спочатку ВВ блокували активісти з метою не випустити Нацгвардійців на Київ. Власне горіли шини на в’їзді, ворота були заблоковані. Було багато людей, які просто спостерігали, нічого не роблячи. Вони з’їжджалися з всього міста на заклики блокувати виїзд силовиків на Київ.
Вже біля ВВ я виділила для себе щонайменше два типи протестуючих. Спершу біля ВВ було багато активної студентської молоді. Вони були в балаклавах, шоломах з битами/палками або без, говорили відносно інтелегентно, переважно українською, притомно і зрозуміло пояснювали свої діі і мету дій. Було видно, що це студенти, або просто свідомі львів’яни, яких деморалізували і обурили подііі в столиці. Але була й інша категорія. Справжня сутність якої і походження досі мені (і багатьом) не відоме. Так от,на якомусь етапі біля ВВ з’явилися дуже добре зорганізовані хлопці, які дуже вправно просувалися крізь досить густий вже натовп «змійкою» — тримаючи руку один в одного на плечі. Таким чином вони підбігали до паркану перед будівлею і закидували коктейлі у вікна. Не відразу влучали. Але дуже скоро будівля горіла зсередини. Я стояла неподалік коло паркану і чула розмову студентів вони говорили один до одного «нащо це робити!? Нащо палити?!» Я підійшла до них і запитала чому вони не зупинянь тих, що палять і взагалі хто це такі. А вони відповіли що не знають хто це і «як їх зупиниш?! Ви ж бачте які вони?!» І я бачила. Цього неможливо було не побачити. Ті пацани діяли дуже технічно. Злагоджено, впевнено, швидко. Вони змійкою підбігали, кадали коктейлі. Так само змійкою відбігали, і через короткий час у таки ж спосіб з’являлися і знову закидували у вікна джерело вогню. ВВ запалало дуже швидко. Щоб так діяти — до цього потрібно було тренуватися. 100%.

 

Коли частина ВВ вже горіла ми з оператором поїхали в центр. В обласну поліцію на Григоренка. Ми не знімали сам штурм і я вирішила, що треба зняти хоча б що там відбувається після штурму всередині. Коли ми з’явилися з камерою нас буквально пропхали на другий поверх. Протестувальники дуже хотіли щоб ми зняли те що відбувається. Але на другому поверсі я побачила що хаосу нема. На виходах з коридорів стоять вартові із протестуючих, а ними успішно командує генерал Рудяк. І вони його слухалися, виконували його команди. Я собі подумала «ото харизма в мужика» або ж я чогось не розумію. Процес був спрямований на, так би мовити, нерозповсюдження хаосу і деструкції. До того ж молодь то вдерлася, але що робити далі, схоже, толком не знала. Але не уся. Не всі, що вдерлися, не знали чого вдерлися! Так от, поки оператор щось там знімав, я стояла коло вартового в балаклаві. Ну, і він питає: «а що там по місту робиться? Де ви вже були?» Я розказала про ВВ і про людей, які палили будівлю. І тоді той хлопчина каже « ви не уявляєте що тут було. Вони як забігли, то відразу кинулися шукати приміщення зі зброєю, вони цікавилися тільки зброєю…»

 

Вони… які вони? Я питаю: «а ви — то хіба не вони? Про кого ви розказуєте???». Хлопець тоді розповів, що від памятника Шевченка з ними на штурм пішло багато людей. І серед тих людей була якась окрема категорія — гопота особливо агресивна і некерована. От вона і шукала зброю в головному управлінні. Там зброї не знайшла — їх якось ті притомні активісти разом з міліцією витіснили з приміщення. Подробиць не знаю. Але від окремих поліцейських знаю, що частина з тих хто вдерся, оті загадкові «вони», дуже добре знали планування приміщення, і що де знаходиться. Навіть самі таємні приміщення, про які не усі співробітники знали.

 

Потім ми поїхали під прокуратуру. Там все горіло і з вікон викидували стоси паперів. Ох, скільки кримінальних справ тоді пішло в небуття?! Така послуга кримінальному світові сумарно мільйонів вартує… Під прокуратурою я чула і бачила гопоту. Типова постава, одяг, манери, поведінка… Специфічна російська мова. Але не просто російська мова. Ні! То була якась нетипова для Західної України говірка. Так говорить блатна шушера. Так от, люди стояли і витріщилися. А з прокуратури оті «вони» чи «другіє» виносили оргтехніку, а з вікон викидали в вогонь кримінальні справи. До одного я підійшла біля виходу з камерою і мікрофоном і запитала «що у вас в кульку» , він сказав що то кримінальні справи злочинного режиму чи щось в тому дусі, якусь таку муть штучною неграмотною мовою. Я сказала «покажіть» і він почав втікати. За ним тут же побігли якісь активісти і він викинув кульок із принтером у вогонь і побіг далі. Мародерство було страшне! Не можливо визначити соціальну струкруту того мародерства, але велику частину становили ті «другіє».

 

Потім ми пішли пішки під Галицький ВП…. там був ще кіпіш, але то вже був не розпал. Далі поїхали під СБУ. Там теж були «другіє» але притомна частина протесту зорієнтувалася і якось то безчинство і поширення сатанинського хаосу мінімізувала. Під СБУ до нас вийшов навіть якийсь зблідлий офіцер СБУ і коментар на камери наговорив. До речі, за деякий час до ночі гніву в подвір’ї СБУ знищували документи. Чого очікували і остерігалися ? Знали про майбутні захоплення і погроми? І які саме доки знищили? Що було в тих паперах?

 

Десь вже глибоко по третій ночі було як ми поїхали в офіс і те, що я бачила на вулицях на віддалі від «епіцентрів гніву» було більш деморалізуючим ніж самі ті пожежі і штурми. Вулицями люди тащили меблі, оргтехніку…. ми не знімали того. Ми з колегами тоді домовилися по можливості не висвітлювати мародерство. То було небажаним пазлом до певної картини ситуації на Західній Україні. До речі, мав бути яскравий акт мародерства в Епіцентрі на Б.Хмельницького. Там навіть автобуси стояли без номерів для погрузки награбованого. Але львів’яни, ті що краща частина спільноти, не допустили мародерства! Це був великий і важливий колективний вчинок львівян! Можливо, доленосний для Західної України.

 

Мало хто звернув увагу, що наступного дня на сайті СБУ зявилася коротенька але потенційно фатальна інформація про початок АТО по усій Украіні. І підставою вказувалося захоплення адмінбудівель, міліції, прокуратури, судів і тд.
Через кілька годин цю інформацію на сайті СБУ видалили. Щось пішло не так і якісь невидимі вершителі доль змінили плани. 
Так хто ті «чужі»? Звідки вони тут взялися? А вони були. Є різні версії у різних середовищах але ми досі не знаємо істини». 

Да, спустя 5 лет мы не знаем официальной истины, что произошло на Майдане. Потому что многие из тех, кто играли и за Майдан, и против Майдана вели двойные игры.

Потому я схематично набросаю, что произошло на Майдане. Естественно, как я вижу. В эфире программы Евгения Киселева я давал развернуто эту логику, можете посмотреть ниже.

В Майдан играли две противоборствующие группировки (газовики Фирташ-Левочкин-Бойко-Наливайченко и плюс, возможно, барражирующий где-то рядом Хорошковский (которые разворачивали Кличко как свой проект на президентские выборы 2015) против Семьи Януковича. Газовики пытались остаться в схемах, поскольку усиление позиций младореформаторов в лице «друзей» Александра Януковича в 2012 году создало угрозу  для Фирташа-Левочкина, что их выкинут из игры.  Потери власти вела к потери доли в денежных схемах — это мотив, который определил столкновение самых влиятельных ФПГ Украины.

Россия включила эти игры в готовую схему, которую они начали разворачивать с 2005 года. Эта схема включала в себя создание политической инфраструктуры (начиная от лояльных партий-тяжеловесов до радикальных правых проектов и движений), скупку ликвидных экономических активов, создание дискурса радикализации ( бандеровцы против людей «Русского мира»), создание долговой кабалы, разрушение силовых институтов (что было сделано при Януковиче, когда Минобороны и СБУ возглавляли россияне).

На мой взгляд, форсированная евроинтеграция была использована как катализатор процессов, которые постоянно получали нужный информационный фон на протяжении 2013 года (столкновения на акции оппозиции 18 мая, когда появился феномен «титушек», Врадиевка, «торговая война Украины с Россией», которую в июле-августе оперативно раскручивали медиа-структуры Фирташа, уничтожение украинских браконьеров в Азовском море российским погранкатером, видео было выложено российской стороной и т.д.), который создавал растяжку между антагонистичными социальными группами. Проевропейская часть украинского общества завелась перспективой получения ассоциации, которая воспринималась чуть ли не как пролог интеграции в ЕС, а пророссийская часть, ориентированная на Януковича и Партию регионов, молча наблюдала за этим непонятным маневром. Который закончился известными событиями на Майдане.

Россия очень оперативно включилась в события в Украине после провала саммита в Вильнюсе. 2 декабря в Украину приехала группа российских политиков и бизнесменов во главе с Дмитрием Рогозиным, которая ездила по юго-востоку, делая аудит стратегических предприятий. После этого Украина быстро заключила Московские соглашения, которые предоставляли ей 15 млрд. долларов для покрытия дыры в бюджете, которая не могла покрыть стратегический импорт. Прежде всего, газа и нефтепродуктов. Однако, важно, что Россия уже в это время начала подготовку к вторжению в Украину, когда было далеко не очевидно, что Виктор Янукович проиграет. Более того, в декабре 2013 года вообще для многих не было очевидно, что Майдан победит. Некоторые военные, что были в Крыму и вышли в Украину, говорили мне, что к ним уже в декабре 2013-го начали подходить командиры и говорить о том, что скоро придется делать тяжелый, но важный выбор. Замначальника генерального штаба генерал Владимир Замана заявил, что Россия начала переброску войск в Крым уже в середине января 2014 года (источник) и обратил на это внимание министра обороны Павла Лебедева, который ее проигнорировал.

На мой взгляд, россияне выждали, когда закончится Олимпиада, чтобы насладиться пафосом, потому сдерживали эскалацию на Майдане, а как только шоу в Сочи закончилось, то дальше начали играть на обострение. Судя по всему, это понимали и непосредственные участники переговоров по урегулированию украинского кризиса – глава МИД Польши Радослав Сикорский и министр иностранных дел Франк Вальтер Штайнмайер. Народный депутат Виктория Сюмар поделилась интересным воспоминанием в октябре 2014 года:

«Ніколи не забуду 20 лютого цього року. Рада Майдану, на яку приїхали західні міністри Сікорський та Штайнмайєр. Мені доручили оголосити позицію, чому Україна не сприйме угоду з Януковичем і вибори в грудні, як до того домовилися із росіянами.

Сікорський слухав ці аргументи у піввуха і різко відповів:

— Ви нічого не розумієте. Ви не можете зігнорувати цю угоду, бо буде війна, і вас тут нікого вже не буде.

Доводилося розводити руками і казати, що угода після розстрілів на Майдані просто не працюватиме…

Але було стійке враження, що Сікорський знав на порядок більше, ніж говорив»

Думаю, что сценарий превращения Украины в Боснию и Герцеговины Восточной Украины тогда сорвался из-за нескольких факторов.

Первый, и ключевой фактор – Виктор Янукович банально струсил и сбежал из Украины вместо того, чтобы играть роль легитимного президента, который призывает Россию на помощь. Поэтому заготовки о том, что «хунта захватила власть на Украине» не пошли дальше Крыма, где Россия имела развернутую группировку армии и флота. На Донбассе Россия очень быстро убедилась, что нарисованная социология и фейковые пророссийские организации не могут переломить ситуацию, потому пришлось «вводить войска». Апогеем стал Иловайск.

Во-вторых, когда очень много людей вовлечены в процессы, то резкое возрастают шансы инвариантного развития ситуации. Миллионы украинцев поддержали Майдан. Поддержали и олигархи, например, тот же Игорь Коломойский, который понимал, чем может закончится победа Януковича, который явственно брал курс на «деолигархизацию по-донецки». Мотивации олигархов и крупного бизнеса, наложенные на взорвавшуюся энергию масс привели «слабую сцену Майдана» во власть. При этом произошли существенные подвижки за 3 месяца. Так Арсений Яценюк выглядел слабым, Виталий Кличко сгорел за три месяца, а Олега Тягнибока не воспринимали как лидера нации. «Сцена Майдана» не могла вести и была ведомой, как массами, которые хотели больше инициативы, так и кукловодами,  что стояли в тени. Если бы не постоянные провокации, что происходили с периодичностью в 7-10 дней, то Майдан затух бы из-за падения интереса людей к слабым вождям. Но провокации происходили, а власть шла на повышение ставок. Например, 16 января, когда приняли известные «диктаторские законы».

Петр Порошенко вовремя ушел в тень на фоне троицы и вовремя вернулся на свет. И стал стал компромиссной фигурой.  Хотя реально он вел президентскую кампанию с лета 2013 года и она четко проссматривалась. 10 июля 2013 года я написал статью о президентских перспективах Петра Алексеевича в контексте выборов 2015 года. Приведу отрывок:

«Какие задачи необходимо решить Порошенко в контексте 2015 года?

Задача №1. Не допустить такой ситуации, когда нужно будет бежать из Украины. В этом случае теряется контроль над базовыми активами.

Задача №2. Не допустить ослабления текущих позиций.

Задача №3. После 2015 получить инструменты власти, которые позволят удовлетворить политические амбиции и расширить экономическое влияние.

Первые две задачи — минимум, последняя максимум. Поскольку ключевыми приоритетами является предотвращение рисков, то стратегия Порошенко должна быть осторожной, чтобы победа любого лагеря в 2015 его не ослабляла. Это означает, что он будет играть на противоречиях противостоящих лагерей, пока не определиться победитель с которым он постарается иметь ровные позитивные отношения.

Учитывая оппозиционную риторику и его участие в продвижении «возвращенного» из тюрьмы Луценко, все выглядит так, как будто Петр Порошенко скорее допускает победу оппозиционного лагеря, чем Януковича. Или же рассчитывает использовать оппозиционные настроения для укрепления своих позиций. Скорее всего, верно последнее».

И вывод: «По мотивам описанным выше, я сомневаюсь, что Ахметов или Фирташ позарятся на перспективы Порошенко стать президентом. Тем более, что у них есть уже политические инструменты в лице подконтрольных политических фигур. Все зависит в кого (Янукович, Яценюк, Кличко, Тягнибок и т.д.) будет играть тот или иной пул олигархов. Чем более он будет консолидирован, тем меньше шансов у Порошенко на самостоятельную игру, соответственно, тем выше будет вероятность, что он будет принимать участие как технический кандидат, если вообще будет участвовать в избирательной кампании. Наоборот, рост конкуренции между олигархами увеличивает шансы (пусть сегодня и очень призрачные) Порошенко. Можно определенно сказать, что кто бы не победил в 2015 году в лагере победителей, в худшем случае, где-то не очень далеко, будет Петр Порошенко».

Напомню, это я писал 10 июля 2013 года. Если мы посмотрим на дальнейшие ходы, то мы видим, что Порошенко четко разыграл эту логику. Он использовал конфликт олигархами и ослабление их политических фигур вроде Яценюка и Кличко. Фактически этот конфликт создал ему тот шанс, который летом 2013 года казался очень маленьким. И само появление Порошенко на бульдозере 1 декабря под АП было очень четким технологичным ходом. Ситуация под АП была очень постановочной (милиция без щитов, характерные провокаторы с цепями из среды ультрас (есть и свидетельства о том, что был нетипичный для украинцев русский акцент), там же люди Корчинского, там же люди Петрова, там же бульдозер, что проходит без проблем через правительственный квартал в момент обострения ситуации после силового разгона студентов на Майдане 30 ноября, наконец, сама Банковая, которая была идеальной «сосиской» — ловушкой для зевак, которые потом получили от набежавшего «Беркута». Вместе мы получили ту эффектную и страшную картину, которая потом вновь и вновь «случайно» воспроизводилась с завидной системной и регулярностью. И вокруг Петра Алексеевича эти случайности были все время. То «случайный бульдозер», то «случайно» слит разговор с Новинским «сука православная», «случайная встреча в Вене с Фирташем» и т.д. И в сумме президентский пост.

И здесь ключевой вопрос — с кем изначально был в схеме Петр Порошенко. И какая схема или схемы были. По уму, конечно же, ответ на этот вопросы давно должны были дать правоохранительные органы, чтобы мы не занимались конспирологическими бреднями чем был Майдан. Но правоохранительные органы заняты более важными вещами. Например, только что видел сюжет по ТВ, как полиция раскрыла порностудию и организатору светит аж 7 лет за деятельность, которая во всем развитом мире зарабатывает миллиарды долларов. Поэтому мы можем получить только косвенный ответ, поставив вопрос о том, кто и где оказался спустя пять лет после трагического расстрела Майдана.

Эпилог

Бывший президент Виктор Янукович находится в бегах и открыто признает, что его «развели как лоха». С этим с ним можно 100% согласиться, потому что гедонизм и самонадеянность вместе с алчностью завели Януковича на Майдан и выкинули на свалку истории. Очевидно, что с какого-то момента (как говорил мне в беседе Борис Колесников, в 2012 году Партия регионов перестала существовать, об этом же говорила Инна Богословская в интервью – прим. Ю.Р.) Янукович просто перестал чувствовать процессы и реально управлять страной. В этом его главная вина  — как гарант При этом многие его партнеры чувствуют себя очень даже неплохо себя в постмайданной Украине. Аресты  с имущества снимаются, собственность продается, бизнес работает. Хотя Виктора Януковича нет, но дело его живет. При чем в таких масштабах и схемах, что даже ушлые донецкие произносят сакраментальную фразу «разве так можно было?».

Олигарх Дмитрий Фирташ стремительно скатывается на маргинес из-за того, что подвис в Австрии и становится просто не нужен России из-за того, что изменилась ситуация и старые схемы стали неактуальны.

Сергей Левочкин и Юрий Бойко также пошли по наклонной, превратившись в сателлитов Медведчука, который, впрочем, потерял к ним интерес из-за того, что рейтинг Бойко не взлетает. Потому Левочкин-Бойко явно могут улететь во вторую, а то и в третью лигу украинскую политики. Поэтому объединяются с Виктором Медведчуком, хотя это странно выглядит внешне, учитывая, что в 2013 году «газовики» пошли против Семьи, а Медведчук на заключительном этапе Майдан был рядом с  Януковичем и Клюевым.

Ринат Ахметов и близкая к нему часть Оппозиционного блока отказались создавать совместную политическую силу с Медведчуком-Рабиновичем, и чувствуют себя вполне неплохо. Риски диверсифицированы посредством игры несколькими политическими картами, а системный бизнес вполне процветает благодаря системным связям с Банковой.

Олигарха Игоря Коломойского выдавили из Украины, «Приватбанк» забрали, хотя он все же сохранил контроль на рядом своих ключевых активов. Сейчас Коломойский все шансы вернуться в большую игру благодаря взлету рейтинга Владимира Зеленского, ныне лидирующего в избирательной гонке.

А вот Виктор Медведчук сегодня в шоколаде, стал настоящей звездой экрана, где излучает неподдельный оптимизм. Более того – экс-глава, «серый кардинал» АП времен Кучмы ныне чувствует себя более чем вольготно, один за другим скупает рейтинговые телеканалы, создает и объединяет партии, оказывает серьезное влияние на рынок нефтепродуктов, львиная доля которых приходится на экспорт из РФ. И все это на фоне президентской кампании Петра Порошенко, который лепит горбатого о засилье 43 российских агентов влияния, которые не мешают создавать европейскую Украину, если народ Украины вновь не выберет его.

Опять совпадение? Не думаю.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, канал Юрия Романенко на Youtube, канал Юрия Романенко в Telegram, страницу в Facebook.