Саша Лабуда. Як і чому німецький художник живе в Україні

19 лютого, 2019
Німецький художник Саша Лабуда / Фото: artslooker.com

Німецький художник Саша Лабуда / Фото: artslooker.com

Традиція культурного обміну між Україною та Європою зародилася давно, проте довгий час існувала лише в односторонньому порядку, доводячи суттєві переваги європейської системи мистецтва. Сьогодні все більше представників європейської арт-спільноти відкривають Україну як місце сили, цікавих особистостей й анархічного міксу захоплюючих ідей. Так, німецький художник зі слов’янськими коренями Саша Лабуда шукав натхнення всюди: від Америки до Бельгії та Мальти, а знайшов його у Києві. Чому з усіх міст світу митець обрав саме його, якою є місія мистецтва сьогодні та чого не вистачає вітчизняним художнім практикам, далі в ArtsLooker.        

З чого почалося ваше знайомство з мистецтвом?  

Ще дев’ятирічним хлопчиком я зацікався мистецтвом. У будинку моїх батьків певний час жив художник, який створював скульптури для місцевої церкви. Його приклад справив на мене серйозне враження і допоміг визначитися з подальшим вибором творчого й життєвого шляху.

Які художники вплинули на вас під час навчання в Парижі?  

Я досить рано поїхав навчатися живопису і гравюрі до Парижу. Найбільшого впливу зазнав від художників Френсіса Бекона та Роберто Матта. Моїми вчителями були не тільки теоретики, а й найдосвідченіші практики. Поселившись у всесвітньовідомій типографії Фернана Маурло «Atelier Mourlot», я на довгий час залишився там працювати.

IMG_0437

Мені пощастило познайомитися особисто з відомими авторами: Марком Шагалом, Френсісом Беконом, Роберто Маттою, Антоні Тапіесом. Згодом я залишив Париж й розпочав свій власний творчий пошук: жив в Німеччині, Бельгії, Британії, США, шукаючи цікаве «незаплямоване» місце, де молодь хоче експериментувати, творячи мистецтво нової доби.

Чому у своїй творчості ви надаєте перевагу саме абстракції?

Спочатку я, як і всі молоді митці, працював у площині предметного живопису, надихаючись творчістю Роберто Матта, але  дуже скоро зрозумів, що мій погляд на мистецтво близький до консервативних класиків, й час віднайти свій індивідуальний стиль. Ми живемо в епоху технічних інновацій, більше немає потреби в гіперреалістичній ілюстрації. З цим якнайкраще впорається фото, відео, тому ми повинні зосередитися і піти набагато далі, аніж може заглибитися камера.

IMG_0377

Мої портрети – абстрактні, адже коли ти зустрічаєш людину, знайомишся і спілкуєшся з нею, то керуєшся виключно відчуттями. Ти не аналізуєш, чим саме вона привертає погляд. Художника не повинна цікавити специфіка суто зовнішніх рис, він має концентруватися на тому, що сховано за гранню, заглиблюватися у сам образ, усвідомлюючи його унікальність. Я умисно уникаю будь-якої деталізації, адже людське серце – це абстракція. Талановитим є те мистецтво, від якого ти отримуєш щиру емоцію.

Що зазвичай стає об’єктом вашого художнього дослідження? 

Людина, її почуття, саме тому мене так цікавлять портрети. Я довожу їх до тої ступені бездоганності, що вони вражають глядача, як щире почуття кохання, яке величезною силою збиває з ніг. У своїй практиці я не керуюсь раціональним чи інтелектуальним, а лише чуттєвим сприйняттям світу. Портрет народжується так: спочатку митець переживає шок від зустрічі з певною людиною, і згодом його виплескує на полотно. Я пишу маслом по дереву і кожен шар фарби все точніше визначає досліджуваний образ.

IMG_0414

Чому ви не поділяєте своє мистецтво на естетично-художні періоди?               

Як митець я сформувався у Парижі, і де б не був після (у США, Німеччині чи навіть якщо я опинюся у в’язниці), працюю у тому ж вибраному напрямі (посміхається).  Можна сказати, що я все життя працюю над проектами «вглиб». З портретами часом навіть важче, адже вони вимагають більшої зосередженості, в той час як мої абстрактні, майже кубістичні, фігури, – це своєрідна релаксація.  Мені важливо досягти інтенсивності й багатозначності, як це було, скажімо, у Дієго Веласкеса.                

Ви декларуєте колір як головний засіб художньої виразності. Чому?               

Я щодня працював з кольором під час навчання у академії і в майстерні типографії. Колір був всюди, я поглинав його з робіт класиків, вчився змішувати фарби, довершено копіювати природні кольори. В своїх роботах я використовую яскраву палітру.

IMG_0396

Яку мету ставите собі, починаючи роботу?  

Якомога точніше й глибше представити глядачу героя, уникаючи його  реалістичного опису. Щодо проблематики моїх творів, мене цікавлять виключно вічні теми: кохання, стосунки, що проходять крізь всю історію людства і залишаються у ній закарбованими навіки.

Яким є ваше ставлення до політичної заангажованості сучасного мистецтва? 

Мені здається, що художник і політика – речі несумісні. Всі політики, диктатори колись зникнуть, а мистецтво залишиться назавжди. Якщо хтось хоче висловитися на політичну тему, він повинен писати книгу.

IMG_0403

Що надихнуло вас переїхати до України декілька років тому?                

Перебуваючи на Мальті, звідки от-от збирався поїхати, мені зателефонував друг і сказав, що знаходиться в Києві, і в захваті від цього міста! Тоді я мало знав про Україну і думав, що  всюди тут проходять бойові дії, але, побачивши затишні вулиці з камери свого приятеля, вже за декілька тижнів був у Києві. Я народився в Німеччині, мої предки – з Польщі, Грузії та України. Певно, ще й тому мені так сподобалося у вас, як то кажуть, то є поклик серця. Отже, я зачинив майстерню на Мальті і перевіз всі речі сюди. В Києві я одразу відчув себе дуже невимушено, закохавшись в нього, як колись у Париж. І хоч українці наразі й не мають так багато, як заслуговують, вони значно більш щасливі за європейців, адже вміють отримувати насолоду від життя. Своїм прикладом я хочу продемонструвати своїм західним колегам, що Україна може бути цікавою і їм, сюди варто приїздити частіше за новими враженнями й натхненням. Я дійсно вважаю її однією з найкрасивіших  країн світу, яку можна порівняти хіба що з Францією.

IMG_0430

Чим саме Київ нагадує вам Париж 80-х?               

Київ – стильний, молодий, анархічний, повний нових трендів та свіжого повітря. Разом з тим,  це місто з багатовіковою історією, яку важливо відчувати. Тут живе найфантастичніша й найактивніша молодь, яка сьогодні створює нове мистецтво. У 80-ті в Парижі було так само. Вважалося, що він є центром сучасного світового мистецтва. Рушійною силою була молодь – вона відкривала театри, камерні галереї, неймовірні інноваційні виставкові проекти. Тоді все тільки починалося, як сьогодні в Україні.

1

До речі, на той час в Парижі також була нестабільна соціально-політична ситуація, відсутність ринку у сьогоднішньому розумінні, але залишалася зона вільного експерименту, обумовлена величезною енергією й ентузіазмом нових поколінь. Тепер у Києві відбувається те ж саме. Незважаючи на напружену обстановку, культурний простір створюють молоді: вони сміються, діляться ідеями, працюють, розвиваються та рухаються вперед.

IMG_0423

Якою є глобальна місія сучасного мистецтва, на ваш погляд?

Класичне мистецтво не створювало вау-ефекту, в той час як домінантою сучасного мистецтва є саме шоу. Тому більшість авторів намагаються привернути увагу провокаційними темами чи технічними інноваціями, що звісно не підвищує художню цінність робіт. З цим пов’язана одна з найбільших проблем європейського мистецтва – гроші. Мистецтво стає об’єктом декорування або інвестицією, втрачаючи своє справжнє призначення.  

Картина німецького художника Саша Лубуда

І на останок, які проблеми ви вбачаєте в системі українського мистецтва?

В українському мистецтві, на мій погляд, забагато націоналізму, тому його складно перевести на інтернаціональний рівень, адже в Парижі, Берліні, Нью-Йорку його ніхто не зрозуміє. Якщо ти використовуєш у роботах елементи традиційного мистецтва, фольклору і постійно звертаєш увагу на висвітлення національної ідеї, то маєш усвідомлювати, що продукуєш твори виключно для своєї країни, замість того, щоб представляти їх світу. Я проти «фольклору» в мистецтві. Єдиний, хто по-справжньому якісно інтегрував його у свій доробок, був Марк Шагал, та це радше виключення, аніж правило. Для міжнародного успіху ви маєте бути політично, ідеологічно та національно вільними.

IMG_0436

Важливою проблемою є також відсутність професійної критики, яка б могла чітко сформувати відповідь митцю: «так» чи «ні». Аналітики та сміливої критики наразі в Україні майже не існує, адже всі дуже бояться образити й зіпсувати дружні стосунки один з одним. Професійна діяльність не повинна впливати на особисте життя. Без критики складно розуміти, чи правильний шлях обрав автор і чи не обманює публіку неякісними вторинними творами.

Portrait 4 gut

Виставкові проекти також мають бути музейного рівня, аби самі художники могли дивитися Бекона, Пікассо, Далі, не виїжджаючи за межі своєї країни. Важливо дати дорогу молодим, не зациклюючись  на мистецтві минулих десятиліть, відстоювати інтереси майбутнього, надаючи авторам можливість формувати ринок якісного конкурентоспроможного арту.

Автор: Роксана Рублевська

Share: