Проституція вікторіанської Англії: фотографії британських куртизанок та їх історії

Лондон у другій половині ХІХ століття – мегаполіс, втричі більший за сучасний Київ, з населенням 7 мільйонів. Це Вікторіанська епоха – на перший погляд консервативний, чистоплотний і акуратний період британської історії. Проте, за лаштунками англійського спокою та кокетства – справжній треш та бідність промислових кварталів. А там де бідність, там і проституція. Семимільйонне місто налічувало більше 80 тисяч куртизанок та куртизанів. Про них і поговоримо.

---

 

Чому жінки йшли в куртизанство

 

У той час британські жінки не завжди мали право працювати. Звісно ж, ходили і на заводи, і стояли за прилавками, проте чоловіки із середнім рівнем достатку вже могли легко заборонити жінці десь працювати.

Британські леді середнього класу все ж ішли на роботу стенографістками чи покоївками, проте грошей така праця давала мало. Тож деякі лондонські леді йшли на ризикований крок – ігли працювати у сферу інтимних послуг.  

 

 

Але і в цій сфері були свої правила, привілеї та рівні доступу.

 

Клієнти та заробітки

 

Найменше заробляли дівчата й жінки, що працювали у борделі. Половину заробітку овни віддавали власницям публічного дому. Та й клієнти заходили туди не найбагатші – працівники фабрик, залізничники, лоцмани.

 

Працювати самостійно можна було, але треба десь приймати більш заможних клієнтів, орендувати кімнату в готелі чи квартиру.

 

Найбільше щастило жінкам, які працювали із багатим контингентом – аристократія, торговці, політики. Там і гроші врази більші, й контингент пристойніший. Але і одягатися вони мали пристойніше. Ну, і роздягатися – теж. 

 

Вік входження у професію

 

Йти у бордель можна було з 13 років. Таким тоді був вік статевої згоди. Клієнти були готові платити за цнотливих дівчаток більші тарифи, якщо ті наочно доводили свою незайманість. Однак з часом дитячу проституцію заборонили.

Лондонський журналіст Вільям Томас Стед ровів розслідування і детально описав роботу неповнолітніх коханок. У мерії прочитали статтю та видали постанову, яка забороняла займатися дітям таки ремеслом.

Журналістське розслідування Вільяма Стеда змінило закон Британії – вік статевої згоди підвищили до 16 років. Стеда хотіли номінувати на нобелівську премію миру, але процес відкладали, бо журналіст мав кримінальне минуле: починаючи розслідування він сам платив за малолітніх повій.

У результаті – Стед загинув на борту сумнозвісного корабля “Титанік”, так і не отримавши Нобеля.

 

Нагадаю: мертві бджоли не гудуть, мертвим Нобель не дають.

 

Правила

 

Згодом влада Лондона ввела обов’язкове правило – медичний огляд дам легкої поведінки. А все тому, що місто накрила епідемія венеричних захворювань.

Хворим куртизанкам на 3 місяці забороняли виконувати професійні обов’язки.

Чарльз Діккенс – рятівник юних повій

 

Письменник Чарльз Діккенс співчував юним куртизанками, розуміючи, що вони пішли на таку пекельну роботу через бідність та безгрошів’я. Тому літератор заснував реабілітаційний центр  – “Уранія Котедж”, де жінкам, які хотіли почати нове життя давали чистий одяг, їжу, нічліг та допомагали знайти роботу.

Діккенс ще й використав цей притулок для свого ж балага – він спілкувався з колишніми куртизанками, запам’ятовував їх історії, які потім лягали на сторінки його романів та оповідань.

Роман Коржик, Артефакт