5bc27dc0e6552.jpg

Це – тактичний вареник. Він відрізняється від цивільного не тільки розміром, а й тим, що перетворює цивільного лушпая у сформованого військовослужбовця, який може тактично прилягти на тахту, тактично закурити тактичну сігарєту і тактично сказати нетактовному сержанту, — «та січас, ну, йоханий, нах! Щас піду та зроблю!» Після вживання тактичного вареника десь між Пісками та Водяним, навіть, стратегічний довбойоб може стати нормальною людиною. Біда в тому, що стратегічні довбойоби туди не доїжджають..

Тактичні вареники ліпить «Йо-йо».

5bc27e330152f.jpg

«Йо-йо»має на ім'я Антон і він живе у «бунгало». Йо-йо доброволець і воює з 14-го року. Зараз на контракті в ЗСУ. Я не можу тут назвати бригаду, бо Йо-йо не хотів би цього. Бо йому нема куди вернутись. Бо його обличчя знають по обидва боки «нуля». І там, в «мінусі», Йо-йо, не раді бачити. Він там приречений на смерть. А тут – у нього «бунгало». У ньому перекриття з колод і бетонні балки… Йо-йо знає, що вони не врятують, якщо «замєс». Але Йо-йо не готовий умерти, він готовий убити. І не просто так, а за Україну. Бо Йо-йо знає, що Україна – одна. А іншої Вітчизни йому не треба.

5bc27fda52186.jpg

Це – манікюр. Він на руках Мальви. Мальва втратила на цій війні сина. Мальва пішла на війну, щоб діти більше не вмирали. Медрота. Недавно Мальва та інші дівчата – не тільки з медроти! – а й «фініки» (фінансова служба, бухгалтерія, а ви думали на війні не потрібна бухгалтерія?! Тю, ви дурні!...) викопали «щілину».

5bc28025c81f2.jpg

Це місце, де можна сховатись. Сховатись не просто так, а від обстрілу. Щілина викопана дівчатами за всіма правилами інженерного мистецтва. Коли «прилетіло» від «братів», там змогли врятуватись не тільки «медики», «фініки» та кухарі – туди прийшли всі, хто добіг. І могутні та пузаті, знічено сиділи в ногах тих, хто грудьми закриває цей світ і рятує дещо більше, ніж рятують чоловіки – самих чоловіків….

Ах так! Манікюр… Його робить дівчинка, яка воювала більше, ніж більшість чоловіків у цій країні. Зараз вона демобілізована. У неї важка хвороба – розсіяний склероз. Їй важко. Вона бореться за своє життя. Бореться так, як не боролись епічні герої. Вона – Лицар вищої посвяти. Її зброя – Віра. Її обладунок – Надія. Її шолом – Любов. На цивілці вона має професію – манікюрниця. Дівчата батальйону отримали дозвіл комбата на манікюр. Кожна. Усі дівчата ходять до Неї на манікюр. Так сталось, що у них немає дрібних купюр і платять за манікюр вони тільки п'ятсотками. А решти – не беруть. Не треба решти в батальйоні, який накривають чи не щоночі артвогнем. Не треба решти в батальйоні, де отримують плату з ворога сповна. Вони платять за свій манікюр. Вони – дівчатка. Ажурні і витончені. Ті, хто вирве серце московському молоху з його гнилих грудей. І допоможе їм в тому манікюр. Бо це, навіть, не манікюр, а леза. А одна ампула на курс лікування Героїні – 190 тисяч гривень. І леза гостритимуть, поки буде кому рубати гнилі кацапські груди…. Дівчатка. Я за ними – як за стіною.

5bc281a7b8d2c.jpg

Його позивний «Кот». Це його третя війна. Коли за ним прийшли специ з Росії і запропонували йти до них, вони були дуже переконливі. Там було все. І гроші і влада і сила. Він відмовився. Далі – принизлива втеча з рідного дому. Вслід йому – батьків вигнали з хати і викинули на вулицю. Добре, що не вбили. Він «Кот» у нього – тисяча життів. І генерал Кульчицький не мав би кращої кандидатури, кому доручити створити розвідвзвод і зробити з лікарів, будівельників і селян спеців, які в капусту крошили спецуру ГРУ. Він воює з 14-го. Він не зупиниться. Він має забрати своє. Свій дім у Широкиному. Там залишились тільки руїни. Але то, навіть, не попіл Клааса, що стукає в груди. То попіл його життя. Я радий, що на одній стороні з ним. Бо я знаю, що Він – страшний. І я буду страшним і безжальним поруч з Ним. Я не хочу вмирати за Україну. Я знаю, хто за неї уб'є. Я буду поруч. І моя рука не здригнеться.

5bc28273c779d.jpg

Тут небо стало стіною. І його підперла ця стела. Закітне. 19 червня 2014 року. Вони більше не бачили неба. Вони там живуть. Найстарший – мій ровесник. Наймолодший – ніби дитина. Вдивіться в мармур. «Солдат Шайнога Микола Романович 26.09.1995 – 19.06.2014рр.» Це не дитина. Це – Чоловік. Воїн. Він не стане старшим. Солдат Шайнога ліг в піщаний грунт біля Закітного, щоб хтось в Дрогобичі сказав через чотири роки після його Подвигу, що він втомився від війни.

Втомився.

Від.

Війни.

Сука.

Втомився.

Від війни.

Ненависть, яку я відчуваю до скота, який втомився від війни з бокалом «Льоф» у руці за тисячу кілометрів від неї, надихає мене. Я знаю, що я робитиму з тими, хто під час чергової мобілізації вирішить посидіти вдома або з'їздити на заробітки. Я буду це робити методично і виважено. І я не пожалію БК. Я помітив, що чим далі від війни – тим більше від неї втомлюються. Я не бачив втомлених під Пісками. І не бачив їх в Водяному. Я бачив там завзяття в очах. Я цим хлопцям душу віддам. А тут- втомились від війни. Що ж, думаю, я допоможу їм відпочити, коли буде чергова хвиля мобілізації.

5bc2829e2bb3d.jpg

Підійміть очі до неба, ви, хто втомились від війни. Підійміть очі до неба ,ви, розумом зубожілі. Бачите ту безмежну блакить? Чуєте спів вітру? Те Небо тримають для вас ті, хто не знає втоми. Мальва, Йо-йо і Кот. Богородиця скинула їм Покров. Вони його й тримають.

Уклін і шана Воїнам моєї Країни.

На коліна перед Воїнами, втомлені! Ви ж стояти не можете….

Героям слава!