ArtsLooker поцікавився у експертів, що вони думають про київську «Синю руку» Богдана Раца

3 жовтня, 2018
Скульптура Богдана Раца, "Middle Way" у Києві / Фото: artslooker.com

Скульптура Богдана Раца, «Middle Way» у Києві / Фото: artslooker.com

Один із найбільш інтригуючих художників свого покоління румин Богдан Раца встановив тимчасово у центрі Києва скульптуру «Middle Way». Її поява викликала неоднозначну реакцію в української публіки. Це може свідчити, що у Києві дуже рідко щось неординарне з’являється і глядач не підготовлений до сприйняття некласичного пластичного витвору у міському просторі.

«Синя рука», як її охрестили у народі є подорожуючою скульптурою автора і являється частиною проекту «Пам’ятники, що рухаються». Робота час від часу з’являється в різних європейських містах, зокрема у 2014 році її можна було побачити у рамках Бієнале у Ліверпулі. Щоправда, мистецький витвір можна було зустріти у червоному забарвленні. За словами Богдана Раца, його арт-об’єкт є гібридним реалізмом і символізує «Символ дружби і спілкування». Дві руки зливаються в одне ціле, створюючи гармонію і цілісність.

Скульптруа Богдана Раца у Порту (Португалiя) / Фото: Ronald C. Flores-Gunkle

Скульптура Богдана Раца у Порту (Португалiя) / Фото: Ronald C. Flores-Gunkle

Бурхлива реакція серед людей в українській столиці, це перш за все, нерозуміння ними концепції роботи, яку автор заклав у свій мистецький витвір. Відсутність більш детальнішої інформативності на місці встановленні об’єкту та не роз’яснення кураторами поставленої мети — викликало шквал критики, яка супроводжувалася саркастичними висловами та мемами в сторону очільників міста. Але тішить той факт, що чимало людей приходять, розглядають та роблять селфі на фоні скульптури. Це означає, що не все так і погано, серед людей є запит на вітчизняне та іноземне сучасне мистецтво, яке так рідко можна зараз зустріти в українських містах.

ArtsLooker поцікавився у провідних українських арт-менеджерів та політичних експертів, що вони думають про скульптуру «Middle Way» Богдана Раца у Києві.

Директор галереї сучасного мистецтва ArtUkraineGallery та президент Фонду гуманітарного розвитку України, Наталя Заболотна:

«Мені скульптура дуже сподобалася. Можливо її розташування не дуже підходяще. Але мистецтво саме тому і створине, щоб породжувати дискусії у суспільстві. Воно не повинне бути зрозумілим і всім подобатися. Якщо ця робота і викликала таку реакцію — це означає, що своєї мети автор досягнув, змусивши людей заговорити про його твір та дізнатися, що означає його концепція.»

Співвласник аукціонного будинку «Золотое Сечение», Михайло Василенко:

«Ця скульптура цікава для Києва насамперед сміливістю і сучасним підходом до інтеграції мистецтва в просторі. У всьому світі сучасні скульптури органічно вписують в класичну архітектуру, у нас же в цьому плані ще застаріле бачення, за яким підбирають проект скульптури виходячи з навколишньої архітектури.

Гадаю, скульптор надихнувся синім півнем Катаріни Фрітш на Трафальгарській площі в Лондоні, який символізує відродження і силу. Подібні «руки» Богдана Раца, тільки червоного кольору, стоять в Португалії і Румунії, вони були представлені на Бієнале в Ліверпулі (Англія). Не бачу нічого поганого у встановленні її у нас. Критикувати сміливі дії наші люди дуже полюбляють, замість того, щоб побачити в цьому сучасний і новаторський підхід.

Я ж бачу в появі цієї скульптури замість монумента Леніна деякий міст в Європу, через який йде діалог української і західноєвропейської культур.»

Співзасновник галереї сучасного мистецтва «Voloshyn Gallery», Максим Волошин:

«Резонанс, який викликало встановлення у Києві на колишньому місці пам’ятника Леніна скульптури «Middle Way» Богдана Раца, демонструє, по-перше, те, що пафос жесту т.з. ленінопаду ще досі не набув належного критичного осмислення. По-друге, що порожнеча у ментальній карті жителів міста, вочевидь, потребує заповнення. Встановлення згаданого арт-об’єкта є не першою спробою мистецького пере-освоєння місця пам’яті, на яке перетворив відповідну ділянку бульвару Тараса Шевченка колись пам’ятник Леніна: наприклад, минулого року тут було проведено перформанс румунського художника Мануеля Пелмуша «Пам’ятник для Києва». В цілому, до такого мистецького експериментування варто ставитись позитивно чи, принаймні, поблажливо, адже саме завдяки йому відбувається переосмислення українцями своєї історичної реальності.»

IMG_9784

Економіст у сфері мистецтва, Денис Белькевич:

«Мені було дивно почути, що скульптура закордонного автора викликала невдоволення. Зазвичай ми шукаємо недоліки в українських скульпторів, а все закордонне — обожнюємо. Можливо, вся справа в кольорі: блакитна рука, ніби простягнута Європою, суперечить свідомості тих, хто не готовий прийняти сучасні європейські ліберальні цінності. У мене особисто викликає тривогу саме місце, знакове для Києва: дуже складно вибрати для установки постійного пам’ятника особистість, яку безапеляційно позитивно сприйняла б вся Україна. Сподіваюся, незабаром така фігура або подія знайдеться або здійсниться. Але зараз головне — не перетворити початок красивого бульвару в постійний майданчик для тимчасових експозицій.»

Президент благодійної організації «Фонд культурних ініціатив ArtHuss», Костянтин Кожемяка:

«Хочу прокоментувати не саму скульптуру, а подію — експонування об’єкта вуличної скульптури в публічному просторі. Тут я бачу деякі аналогії з нещодавнім «непорозумінням», що трапилося з графіті Гамлета Зіньковського в Харкові. Учасники проекту — митці / куратори / медіа-менеджери — повинні бути заздалегідь готові, як прийнято говорити в бізнес-продажах, до роботи з запереченнями. А вони є і будуть. І не потрібно ображатися, адже показ відбувається не в галереї, а в ПУБЛІЧНОМУ просторі. Подібні проекти — це хороші маркери для столиці європейської держави і туристичного міста. Питання якості та вибору — це окрема розмова. Реакція публіки — це свідчення того, на скільки суспільство консервативне, толерантне та відповідальне.»

Арт-директор форуму Kyiv Photo Week та засновник Tuzov Gallery, Влад Тузов:

«Мабуть в КМДА вирішили, що нам необхідна «рука» саме такого кольору. Хоча, на мій погляд, червона або блакитна рука, має свій політично-концептуальний підтекст. Також не зрозуміло, чому столичні представники культури в КМДА не змогли представити в центрі Києва скульптуру українського автора? Водночас, на мою думку, обране місце для такого роду скульптури не саме краще, оскільки там вже був один арт-об’єкт та це місце має свій асоціативний підтекст, наслідками якого може бути знищення мистецького об’єкту.»

Директор Центру сучасного мистецтва М17, Наталя Шпитковська:

«Я гадаю насамперед – це незвична робота, яскравий «ріжучий» колір та сам жест або положення долоні теж викликає різні думки. Але впевнена робота стане місцем паломництва для селфі.»

Політтехнолог Петро Охотін:

«Мистецтво має провокувати. Скульптурі на Бульварі Шевченка це вдалося. Одновимірний обиватель не може зрозуміти монументу, де немає ідеології. На місці Леніна свідомість пострадянської людини шукає науковий націоналізм, наукове православ’я, науковий марксизм. А тут глядач має сам витрактувати витвір мистецтва. Мало того, усі варіанти є правильними! Така свобода думки натирає мозолі заснулого розуму – звідти і несприйняття.»

Політолог Микола Давидюк:  

«Проблема цієї «Руки» , на Бесарабці не в тому добра вона чи погана, а в тому що не в тому місці. Дана локація вимагає чогось більшого,  символічнішого.»

IMG_9776

Богдан Раца (рум. Bogdan Rața) народився у 1984 році в Румунії у місті Бая-Маре, що у Трансільванії. У ранні роки творчості автор використовував своє тіло в якості моделі. Згодом він продовжив свою роботу в формі великомасштабних досліджень різних фрагментів тіла. Богдан Раца зосереджений у своїх роботах в основному на анатомії людського тіла. Використовуючи поліефір, фарбу, метал і синтетичну смолу, він скручує, деформує і формує людські тіла, утворюючи гібридні і гротескні анатомічні мутації. Він працює з анатомічними фігурами, щоб створювати образи з сильним емоційним впливом, викликаючи подив у глядача і, змушуючи його якимось чином поглянути з іншого ракурсу на людину.

Share: