Амансіо Гонзалез / Фото: Adamovskiy Foundation
Шестеро відомих майстрів з різних країн зібралися разом аби просто неба, на очах у глядачів, створити шедеври з каменю: Владислав Волосенко, Амансіо Гонзалез, Петро Гронський, Джо Клей, Володимир Кочмар, Василь Татарський. Рівно місяць вони працюватимуть на території арт-резиденції 13-го павільйону ВДНГ, створюючи скульптури. Усі учасники — поціновувачі творчості Олександра Архипенка, видатного українського скульптора, засновника кубізму у світовій скульптурі. Саме на його честь й було названо симпозіум, метою якого є розвиток та популяризація пластичних мистецтв та повернення видатних українських імен у поле суспільної свідомості.
«У мене є мрія — створити парк скульптур, яким би захоплювалося ще не одне покоління. Ідея виникла коли я почав збирати окрім колекції живопису, яка вже є, ще й колекцію скульптур. Тому задум провести симпозіум якнайкраще ліг у намічені плани. Дуже цікаво, що вийде в результаті», — Андрій Адамовський, засновник AdamovskiyFoundation.
Андрій Адамовський, засновник Adamovskiy Foundation
Це перший пленер в Києві за час незалежності України, який проходить на тій же локації, що і 30 років тому — Експоцентр України ВДНГ. Саме завдяки Всесоюзному симпозіуму, що відбувся у 1998 році в Києві з’явився перший парк сучасної скульптури, збережені елементи якого можна побачити сьогодні на Володимирській гірці.
Василь Татарський
«Проведення симпозіумів є важливою складовою розвитку культурного шару суспільства. Це перш за все простір для спілкування, взаємодії мистецтва з глядачем. Тому дуже важливим є те, що пленер проходить на території ВДНГ, а не у приватному, віддаленому місці. Діалог відбудеться незалежно від готовності глядача розуміти мистецтво, адже він потрапить за «лаштунки» творчого процесу, де форми ще не набули завершеності, не закостеніли інтерпретаціями та значеннями, де ще все перебуває у пошуку», – Дарина Мо Мот, куратор проекту.
Про інші переваги «симпозіумного формату» розказав один із учасників Володимир Кочмар, скульптор із Харкова: «В майстерні зазвичай не має можливості зробити велику роботу. Створення скульптури – це взагалі дуже складний процес, дуже трудомісткий: треба привезти камінь з кар’єру, винайняти крани, інше технічне забезпечення… це ж не пензликом розмахувати [сміється] ні в якому разі не применшуючи значимість художників. Тому симпозіум – це чудова можливість для скульпторів створити нові масштабні роботи, які б вони не мали змоги зробити за власний рахунок у майстерні».
«Для мене симпозіум – це цікавий формат, бо є дедлайн – місяць часу, протягом якого є тільки я і камінь. Це важливо, бо в скульптурі, в якій комбінуються різні матеріали, зазвичай витрачається більшість часу на технологічну частину, а тут я один на один із каменем і для мене це певний кайф і релакс», — Петро Гронський, скульптор.
Петро Гронський
Про свої плани розказав Джо Клей – скульптор з Німеччини: «Я хочу передати сильні та могутні форми. Треба «вивільнити» їх із каменю і показати, що вони дихають і що в них теж є життя. Я називаю це «енергія у формі». Коли працюю у своїй студії, зазвичай мені самотньо. Тож працювати серед люду — навіть краще».
Цікавим є те, що доля одного з учасників симпозіуму — Владислава Волосенко — чимось нагадує долю Архипенко, на честь якого названо симпозіум. На самому початку 90-х ще студентом він виїхав до Канади в пошуках творчої свободи і саме там отримав визнання як скульптор. «Наскільки я пам’ятаю, Архипенко останні роки дуже хотів повернутися до України, зробити велику виставку. Але мені повезло більше, тому, що ми живемо в інші часи і, помандрувавши, я зміг повернутися. Так само я працюю у техніці «direct curving»: без ескізу, просто беру камінь і подорожую ним, як людина подорожує світом» — Владислав Волосенко, скульптор.
Робота Амансіо Гонзалеза в процесі, Джо Клей за роботою
Спогади про студентські роки та Архипенка скульптора Василя Татарського: «Під час мого навчання Архипенко вважався буржуазним художником і був забороненим для публічного доступу. Вперше я познайомився з творчістю Архипенка завдяки маленькій книжечці киянина Віталія Коротича. Це було справжнє відкриття. Звичні академічні постановки набридали, хотілося новаторства, а тут виявляється наш земляк давно працював у цьому напрямку. У ті часи Архипенко став джерелом натхнення та вплинув на велику когорту художників».
Ось так, проведений 30 років тому перший скульптурний пленер просто неба, вільний від ідеологічних сюжетів радянських часів, відроджуючись, знову зібрав самобутніх митців, натхненних духом свободи. А символом симпозіуму стала блакитна танцівниця Архипенка, що лише одним своїм існуванням стверджує: революції в мистецтві можуть відбуватись будь коли.
Приєднуйтеся до нашої сторінки у Фейсбук
Share:
