Роберт Олійник: український ас, який почав війну Гітлера проти СРСР

Перші хвилини війни.

Нестримна німецька армія, що контролювала вже пів Європи, повернула свої багнети проти колишнього союзника – СРСР. В авангарді наступу – ескадри Люфтваффе. Одним з перших кордон перетнув саме він – обер – лейтенант ВПС, німецький українець, Роберт Олійник.

Перший бій.

Роберт був на його вістрі. Над просторами батьківщини своїх предків, він знищив свого першого червоного ворога – літак І – 16.

Він почав цю війну.

Роберт Олійник народився 9 березня 1911 року в німецькому містечку Ессен – Борбек. Його батько переїхав до кайзерівської імперії з Донбасу. Там він знайшов не лише нову домівку, а й кохання.

В 1920 – ті роки була одна справді хайпова тема – авіація. Як відомо, всі радянські дітлахи та підлітки епохи застою мріяли стати або космонавтами, або міліціянтами. Воно і не дивно, адже якщо тобі пощастило народитись в «тюрмі народів» то або тікай з неї (бажано вижати з ракетних двигунів все і долетіти до сузір’я Оріону, ближче до зірки Бетельгейзе) або ставай вертухаєм і слугуй системі. У післявоєнній Веймарській республіці всі мріяли бути літунами. І Роберт мріяв.

У жовтні 1933 року він пішов на навчання у школу пілотів, а через 2 роки вже став льотчиком Люфтваффе. Перший бойовий досвід – Битва за Британію. Саме там він збив своїх перших ворогів (англійських «Харрікейнів»  та « Спітфайрів»).

Але справді показати свою майстерність та отримати бойову славу йому довелось саме на Східному фронті. У званні обер – лейтенанта, о 3:30, він зав’яав бій у небі над Львівщиною.

Мій літак був на висоті 700—800 метрів над землею. Я помітив два радянських літаки типу «Щур» (І–16 – Авт.), які піднялися з аеродрому і почали наближатися до мене. Все виглядало так, наче вони хочуть втягнути мене у бій. На відстані 300—400 метрів від мене вони почали атакувати мій літак. У якийсь момент у поле мого обстрілу потрапив літак–лідер, тобто він був трошки попереду іншого у напрямку до мене. Я його атакував і за мить побачив, як той вибухнув і весь у полум’ї полетів униз.

Фактично, це був перший бій німецько – радянської війни.

Подальша кар’єра пілота складалася просто чудово. На кінець липня 1941 він мав 32 перемоги та був нагороджений лицарським хрестом (дивно, адже німці ставилися до слов’ян, як до людей нижчого сорту… ну там, план «Ост»… чи як там офіційна історіографія вважає). Але 14 серпня 1941 року «Мессершмідт» Олійника було збито. Він потрапив до шпиталю на декілька місяців. За цей час його ескадрилью перебазували в Нідерланди. Після видужання він відправився за нею. В небі західної Європи, Роберт продовжив здобувати перемоги над літаками союзників.

28 червня 1943, тоді вже гауптмана, Роберта Олійника призначено командиром 2-ї ескадрильї 1-ї винищувальної ескадри «Езау», а від 26 липня 1943 — командиром ескадрильї III./JG 1. Згодом отримав звання майора.

21 квітня 1944 року Роберт Олійник зазнав ще однієї катастрофи. Але відбулося це не в повітряній битві, а під час посадки. Його літак просто вибухнув. Варто зазначити, що він пілотував експериментальний  ракетний винищувач-перехоплювач Messerschmitt Me.163 Komet.

Олійник отримав травму хребта, було понівечене обличчя. Продовжити службу військовим пілотом він вже не міг.

Етнічний українець, ас Люфтваффе поселився в Мюнхені, де й прожив до своєї смерті в 1988 році. Свій бойовий шлях він завершив маючи за спиною 42 перемоги, з них 32 – над радянськими літаками.

Цей матеріал не є спробою «переписати спільну історію» по–новому. Фактаж про ті чи інші події не є пропагандою чиїхось здобутків. Навпаки, факти (без трактувань і домислів) створюють загальну картину того, що відбувалося у роки Другої світової. Це — по–перше.

По–друге, пілоти «Люфтваффе» — окрема елітна каста в збройних силах Німеччини того часу. Згадайте, як до них ставилися герої фільму Леоніда Бикова «У бій ідуть самі «старики» — без особливої ненависті, але з повагою. На асів «Люфтваффе» не полювали союзники після війни, їх не вважали військовими злочинцями. Більшість із тих німців, хто не був збитий під час війни, дожили до старості.

По–третє, лиха доля може будь–кого закинути в іншу країну та іншу армію, надто ж якщо йдеться про першу половину ХХ ст. — поділені між різними державами українські етнічні землі. Так, асами «Люфтваффе», крім Олійника, були ще люди з прізвищами Сушко, П’янчук, Кійовський (Київський) та ін. Всі вони пройшли літунський вишкіл у Німеччині задовго до війни і апріорі не є зрадниками, бо ніколи не присягали Радянській країні, не служили в її збройних силах. Чимало пілотів з українськими прізвищами (канадці) воювали в королівських військово–повітряних силах Великої Британії, але то окрема тема розповіді…

Зрештою, нині у світі існує ціла індустрія колекціонування раритетних речей німецьких пілотів часів Другої світової війни. Вона (індустрія) не є забороненою, попри те, що на ній можуть міститися символи нацизму. Найбільш поширений «товар» — чорно–білі портретні поштівки того періоду. За деякі знімки колекціонери ладні віддати шалені гроші. Про льотчиків «Люфтваффе» видано кілька сотень книг. Тобто вони справді ніде не потрапляють під категорію пропаганди нацизму чи гітлеризму.

Так чи інакше, всі ці факти дають нам можливість краще пізнати історію тієї жахливої війни.