Сплине небагато часу й Петро Порошенко, напевно, буде гірко каятись у тому, що призначив на посаду генерального прокурора людину без юридичної освіти, яка обслуговує начальственні забаганки, не усвідомлюючи правових наслідків скоєного. Принаймні, після брифінгу Юрія Луценка, який 21 серпня 2018 року повідомив про затримання Олексія Тамразова (колишнього першого заступника голови правління ПАТ «Укргазвидобування» – державного підприємства, яке є найбільшою газовидобувною компанією України), шанси Петра Олексійовича побачити в недалекому майбутньому небо в клітинку різко зросли.  Оскільки вже зараз зусиллями Юрія Віталійовича Генеральна прокуратура зібрала й оприлюднила достатньо доказів для того, щоби повідомити Петру Олексійовичу про підозру у вчиненні злочину на користь, як любить казати генеральний, прости господи, прокурор, «злочинної організації Януковича». І як тільки Порошенко втратить президентську недоторканність, напевно, знайдеться чимало охочих це зробити.

Переконатись у тому, в яку халепу Юрій Луценко втягує Петра Порошенка, нескладно – достатньо поцікавитись, за що саме Генпрокуратура 21 серпня 2018 року затримала Тамразова. Звісно, затримувати людей «за щось» – то є кричущий злочин, за вчинення якого частина 3 статті 371 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Але генеральний, прости господи, прокурор про це не знає: очевидно, йому досі ніхто не доповів, що затримувати підозрюваних без ухвали слідчого судді допускається лише у виняткових випадках – якщо особу застали під час вчинення злочину чи під час замаху на його вчинення або якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Я навіть не берусь припускати, що саме підлеглий Юрія Віталійовича написав у протоколі затримання Тамразова, якщо підозрюваному, якого «застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення», інкримінується участь у «злочинній організації Януковича» в 2011 – 2014 роках та причетність до заволодіння в цей період майном ПАТ «Укргазвидобування» в особливо великих розмірах. Причому, це заволодіння відбувалось у дуже оригінальний спосіб – державне підприємство на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2011 року №1064 весь об’єм скрапленого газу продавало через біржовий аукціон, на якому газ скупляв усім відомий Курченко. А це, мовляв, приносило прибуток малолітньому олігарху.

Не обговорюючи питання вини та кваліфікації інкримінованого Тамразову злочину, хотілося б узнати: які саме очевидні ознаки на тілі Тамразова, його одязі чи місці події знайшов прокурор Генпрокуратури, приймаючи рішення про позасудове затримання підозрюваного в порядку статті 208 КПК України? А якщо таких очевидних ознак немає, якщо подія злочину (будемо вважати, що виконання державним підприємством Постанови Кабміну – це злочин) взагалі мала місце кілька років тому, навіщо було затримувати Тамразова? Зрозуміло, що генеральний, прости господи, прокурор гімназієв не закінчував і не усвідомлює, що за це на нього самого згодом можуть вдягнути наручники. Але чому його прес-секретар Лариса Сарган не підказала шефу, що Україна ще в 1996 році взяла перед Радою Європи зобов’язання не допускати позасудових затримань за винятком ситуацій, коли людину застали на місці злочину або безпосередньо після скоєння злочину?

Але й це не все – коли Тамразова, нарешті, доставили до суду для обрання запобіжного заходу, прокурор зажадав призначити йому заставу в розмірі 577 млн. грн. на тій підставі, що, мовляв, саме таку шкоду Тамразов завдав ПАТ «Укргазвидобування» тим, що це підприємство виконувало Постанову Кабміну. Ну, що тут сказати… Можливо, для Юрія Віталійовича 21 мільйон доларів – це не гроші. Можливо, він на продажі справ заробляє більше й тому не усвідомлює абсурдність подібних клопотань. Але де він побачив зв’язок між шкодою, яку нарахував прокурор і яка підтверджена лише дипломом про юридичну освіту Юрія Луценка, та заставою – тобто запобіжним заходом, який має забезпечити явку підозрюваного до органу досудового розслідування й суду та виконання ним інших процесуальних обов’язків?

Втім, найцікавіше в цьому кримінальному провадженні – це постать свідка, який дав покази стосовно продажу скрапленого газу. При цьому сказати, чи мав Олексій Тамразов якесь відношення до «злочинної організації Януковича», наразі важко – скоріше за все, Янукович навіть і не знав про його існування, а відтак Тамразов не міг входити в його «організацію» за визначенням. Але тепер завдяки Генеральній прокуратурі та особисто Юрію Віталійовичу є всі підстави стверджувати, що членом  «злочинної організації Януковича» був цей свідок, якого Янукович 23 березня 2012 року призначив міністром економічного розвитку й торгівлі України й з яким двічі несудимий, звісно ж, спілкувався. Звати свідка Порошенко Петро Олексійович.

Щоби розібратись у тому, яку роль відігравав Порошенко в схемах Курченка,  звернімось до підозри, про яку повідомлено Тамразову, у викладі Інтернет-видання «Судовий репортер»:

«Тамразов підозрюється в участі у злочинній організації з березня 2010 по теперішній час з метою вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, а також у заволодінні у 2010-2014 рр. у складі злочинної організації чужим майно шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах.

У березні 2010 року тодішній президент Віктор Янукович створив злочинну організацію для злочинів у сфері економіки і у сфері державної власності. До організації ввійшли Азаров, Арбузов, Пшонка, Клименко, Захарченко, Курченко та ін., які стали керівниками структурних підрозділів.  До складу організації в різний час входило понад 80 осіб. Один із підрозділів очолив Сергій Курченко, замаскувавши його під корпорацію, якій дав назву СЄПЕК.

За 2010-2014 рр. злочинна організація, зокрема, заволоділа майном – скрапленим газом ПАТ «Укргазвидобування» і ПАТ «Укрнафта» 2,196 млрд грн. Належний «Укргазвидобуванню» і «Укрнафті» скраплений газ реалізовувався за пільговими цінами нібито для потреб населення, але насправді для комерційних структур. 

Головою аукціонного комітету був заступник міністра економіки Олександр Сухомлин. Він забезпечив допуск до аукціону підкотрольних Курченку компаній. Зі слів прокурора, учасниками злочинної організації, в числі яких Тамразов, було організовано прийняття Господарським судом Сумської області ухвали, якою встановлено ціну на продаж скрапленого газу. У подальшому аукціонний комітет встановив стартову ціну на такому рівні. У 2011-2013 рр. весь обсяг за газу реалізовано за ціною 2130 грн/т.

У 2012 році злочинна діяльність замміністра економіки Сухомлина та ін. була начебто виявлена працівниками Міністерства економічного розвитку і торгівлі. У зв’язку з цим міністр економрозвитку адресував листа прем’єр-міністру щодо вжиття заходів. Але інші члени злочинної організації Азаров і Пшонка сприяли прихованню інформації від правоохоронних органів.

Найбільші обсяги газу придбали 12 підприємств, підконтрольних злочинній організації. При цьому Тамразов та інші члени аукціонного комітету начебто проігнорували те, що заявки цих фірм на потреби газу для населення від областей були значно завищені. У подальшому вказані 12 підприємств населенню газ не реалізували, а продали його суб’єктам господарської діяльності.

Прокурор посилався на показання  колишніх працівників компаній Курченка, екс-міністра економрозвитку, колишнього голову АМКУ, деяких залегендованих свідків».

Ця версія є цікавою й досить оригінальною, але має одну невеличку ваду – вона не відповідає дійсності й повністю спростовується загальновідомою інформацією стосовно діяльності органів державної влади в той період. Тамразов ніколи не був членом ніякого Аукціонного комітету. Що ж стосується Сухомлина, то його викрив у злочинній діяльності та вигнав з посади заступника міністра не Порошенко в 2012 році, а Клюєв у 2011 році. Це трапилось попри те, що Сухомлин був креатурою Азарова, отримав призначення в 2010 році ще за часи міністра Василя Цушка й займався тендерами, точніше – погоджував закупівлі в одного учасника без конкурсної процедури. Про витівки Сухомлина всі знали, Цушко хапався за голову, не знаючи, як позбутись цього пройдисвіта, але нічого вдіяти не міг, бо був у тодішній владі випадковою людиною.

Наступний міністр – Андрій Клюєв – завдяки своєму «донецькому» статусу вже міг не рахуватись з Азаровим. І тому як тільки Сухомлин без відома Клюєва провернув черговий тендер без конкурсної процедури (йшлося про закупівлю харчів Міністерством оборони на суму понад 600 млн. грн.), Клюєв у березні 2011 року миттєво відсторонив Сухомлина від годівниці, призначив службове розслідування, скасував видане Сухомлиним погодження й у квітні 2011-го вигнав свого заступника копняком під зад.

Але після призначення Порошенка міністром економічного розвитку й торгівлі України Сухомлин повернувся в міністерство, щоправда не на посаду заступника міністра – Петро Олексійович взяв його до себе радником і прилаштував головою Аукціонного комітету з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля. Більш того, оскільки склад цього комітету мав формуватись спільним наказом Мінекономіки та Міненерговугілля, Порошенко в травні 2012 року звернувся до Азарова з листом, яким поскаржився, що 16 квітня 2012 року він направив міністру Юрію Бойку проект спільного наказу, яким затверджувався склад Аукціонного комітету (на чолі з радником Порошенка Сухомлиним), але станом на 10 травня Міненерговугілля цей наказ не підписало. У зв’язку з цим Порошенко прохав Азарова дати дорученню міністру Бойку терміново підписати спільний наказ про затвердження складу Аукціонного комітету. Ось цей лист:

 

 

При цьому Петро Олексійович достеменно знав, чим займається його радник. От тільки в правоохоронні органи він ніколи не звертався – ані за часи роботи в Уряді Азарова, ані пізніше, коли став народним депутатом, ані після зміни влади в країні, ані навіть після обрання президентом. Він обмежився лише тим, що написав Азарову службову записку під грифом «конфіденційно», у якій повідомив про «можливе нецільове використання скрапленого газу на спеціалізованих аукціонах».

Ось ця службова записка, яка свідчить про те, що Порошенко був обізнаний з діяльністю угруповання Курченка, але не повідомив про витівки свого радника в правоохоронні органи, тим самим вчинивши злочин, відповідальність за який передбачена статтею 396 КК України (приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину) і який карається  арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк:

Така процесуальна пасивність Петра Олексійовича виглядає тим більше дивною, що він завжди залюбки звертався до Генеральної прокуратури з заявами про вчинені злочини навіть у тих випадках, якщо був лише випадковим свідком правопорушення. Наприклад, саме за заявою народного депутата України Порошенка було зареєстровано кримінальне провадження за фактом вчинення учасниками акцій протесту хуліганських дій біля Адміністрації Президента Януковича 1 грудня 2013 року. У межах цього кримінального провадження громадські активісти, сторонні люди й навіть журналісти, які просто спостерігали за перебігом подій, опинились за ґратами. Однак про схеми Курченка з купівлі-продажу скрапленого газу Петро Олексійович повідомити в Генпрокуратуру чомусь забув.

Хоча, з іншого боку, було б дивним, якби Петро Олексійович повідомив би в правоохоронні органи про джерела доходів Курченка, якому Порошенко разом з Борисом Ложкіним у 2013 році продав медіахолдинг UMH Holdings, приховавши отримані гроші від оподаткування.

Але й це не все: будучи членом Кабінету Міністрів України, Порошенко не тільки не повідомив про злочинну діяльність голови Аукціонного комітету в правоохоронні органи, але й не вжив жодних заходів для скасування Постанови Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2011 року №1064, якою був затверджений «Порядок організації та проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку і скрапленого газу», обов’язковий до виконання Тамразовим як першим заступником керівника державного підприємства. Ця Постанова була скасована лише в жовтні 2014 року (!), причому, не в останню чергу завдяки Тамразову, який у лютому 2014-го, як тільки змінилась влада, направив в.о. президента Олександру Турчинову докладного листа з описом того беззаконня, що коїлось під час продажу скрапленого газу.

У квітні 2014 року Олексій Тамразов дав розлоге інтерв’ю «Українській правді», розповівши про схеми Курченка та про те, як він, будучи першим заступником голови правління ПАТ «Укргазвидобування», намагався протидіяти цим схемам.

Звісно, той факт, що, починаючи з кінця лютого 2014 року, Тамразов став бити на сполох, звертатись до органів державної влади, розповідати в пресі про те, як радник Порошенка продавав Курченку скраплений газ, видобутий ПАТ «Укргазвидобування», не є доказом того, що Тамразов сам не міг бути причетним  до цих схем за часи Януковича. Але цікаво порівняти його поведінку та поведінку Петра Порошенка – знаючи не гірше Тамразова, чим займався Сухомлин на чолі Аукціонного комітету, Петро Олексійович після обрання президентом не тільки не проінформував правоохоронні органи про схеми Курченка – 1 жовтня 2014 року на вимогу Порошенка Олександр Сухомлин був «за квотою президента» знову призначений заступником міністра економічного розвитку і торгівлі України, повернувшись на ту посаду, з якою його за кричущі зловживання вигнав у 2011 році Клюєв.

І хоча в Міністерство економічного розвитку й торгівлі Сухомлин повернувся тільки на 8 днів (він був звільнений через процедуру люстрації, позаяк підпадав під дію Закону України «Про очищення влади»), виникає природне запитання:  так хто ж є членом «злочинної організації Януковича» – Тамразов, який був лише першим заступником керівника державного підприємства і про існування якого Янукович, напевно, навіть не здогадувався, чи міністр Порошенко, який призначив свого радника головою Аукціонного комітету з продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку й скрапленого газу та слідкував за тим, щоби такі як Тамразов неухильно виконували урядову Постанову від 3 жовтня 2011 року №1064?

Але родзинка цієї історії полягає в тих мотивах, які спонукали генерального, прости господи, прокурора збирати компромат на чинного президента й навіть вдягати наручники на його колишнього радника. Звісно, немає жодних підстав припускати, що Юрієм Віталійовичем рухала його загальновідома правосвідомість чи твереза поведінка. Розгадка полягає в іншому: одночасно з газовою аферою екс-радник Порошенка занурився ще й у тютюновий бізнес, ставши бенефіціаром компанії «Волиньтабак». До 2015 року «Волиньтабак» сумлінно співпрацювала з компанією «Мегаполіс-Україна», яка обіймає монопольне становище на тютюновому ринку України й належить російському мільярдеру Ігорю Кесаєву – «Волиньтабак» купувала тютюнові вироби в «Мегаполіс-Україна» та продавала через мережу крамниць по всій країні.

Однак у 2015 році між контрагентами пробігла чорна кішка, «Волиньтабак» стала торгувати продукцією конкурентів всесильного монополіста, а після того, як почались утиски з боку податкових органів, явно інспіровані колишнім постачальником, Сухомлин оголосив війну ТОВ ТК «Мегаполіс-Україна» й став вимагати ліквідації тютюнової монополії. Напевно, він сподівався на громадську підтримку з огляду на те, що Кесаєв, окрім тютюнового, має ще й зброярський бізнес. Зокрема йому в Росії належить завод ім.Дєхтярьова, що виготовляє ракетні установки та стрілецьку зброю, широко застосовані окупантами на Сході України.

Але в своїх розрахунках Сухомлин помилився: ТОВ ТК «Мегаполіс- Україна» не тільки мало надійний «дах» у особі тодішнього глави Адміністрації Президента Бориса Ложкіна, але й прямий зв’язок з народним депутатом України Юрієм Луценком: як свідчить електронна декларація Юрія Віталійовича, його старший син працював у цій компанії й працював не безоплатно.

Тож не дивно, що менше, ніж за місяць після призначення Луценка на посаду генерального прокурора України, 11 червня 2016 року, Олександр Сухомлин був затриманий та оголошений членом «злочинної організації Януковича». Але вже в лютому 2017 року кримінальне провадження щодо екс-радника Порошенко було закрито в зв’язку з тим, що він зробив правильні висновки, уклав угоду з прокурором і сплатив кілька мільйонів гривень до державного бюджету на відшкодування завданих збитків. Що тепер аж ніяк не заважає Юрію Віталійовичу використовувати прізвище Сухомлина для оголошення членами «злочинної організації Януковича» інших людей – але тільки не Порошенка.

Втім, головне в цій історії – це те, що завдяки «справі Тамразова» Генеральна прокуратура оприлюднила достеменні докази того, що Петро Порошенко з квітня 2012 року знав про злочинну діяльність Курченка на ринку скрапленого газу, знав, що ця діяльність завдає державі колосальних збитків, але не повідомив у правоохоронні органи про вчинене кримінальне правопорушення, тим самим скоївши злочин. При цьому встановлювати мотиви, з яких Порошенко приховував факти протиправної діяльності свого радника Сухмолина, доведеться слідчим шляхом. І ще невідомо, які цікавинки будуть знайдені під час майбутнього розслідування.