Події, що сталися минулого тижня у міжнародній політиці, знайдуть розвиток як у короткотерміновій, так і середньотерміновій перспективах.

Насамперед хочу звернути увагу на інформаційну провокацію російських спецслужб навколо начебто звільнення Олега Сенцова, яка була вчинена на 90-й день голодування українського політв'язня. Цинізм кремлівських чекістів насправді не дивує, питання в іншому: провокації передувала телефонна розмова президентів Росії та Франції, під час якої Владімір Путін пообіцяв Еммануелю Макрону оприлюднити інформацію про стан здоров'я Сенцова. Минулого ж тижня омбудсмент Москалькова оприлюднила фейкові фотографії Олега Сенцова, чим вчергове актуалізувала питання про долю кінорежисера, який постраждав за проукраїнську позицію.

Зауважу, що Росія у своєму прагненні продемонструвати власну спроможність великої геополітичної гри все частіше спирається на улюблену приказку Сталіна «Лес рубят – щепки летят». Її надмірна активність на Британських островах, пов'язана з отруєнням Сергія та Юлії Скрипалів та загибеллю місцевої мешканки, підштовхнула США до запровадження нових санкцій, які російський прем'єр Дмітрій Медведєв назвав «економічною війною», на яку РФ буде відповідати аналогічними діями. Завбачливо при цьому не уточнюючи, у який саме спосіб.

Росія поки що віддає перевагу принципу «Бий своїх, щоб чужі боялися». На її недружню поведінку нарікає Олександр Лукашенко, для якого минулого тижня видавалося важливим продемонструвати, що «справа БелТА», у межах якої було затримано кількох журналістів недержавних медіа, не є головною темою білоруської політики. Кремль примудрився посваритися з Афінами, легко перетнувши межу дозволеного у відносинах з лояльною до себе країною ЄС у питаннях протидії майбутній інтеграції Македонії до НАТО та протидії отриманню автокефалії українським православ'ям.

Курт Волкер, рік роботи якого недавно проаналізував Інститут світової політики, нагадав про себе не лише закликом до російського керівництва звільнити Олега Сенцова, але і констатацією: Росія намагається приховати масштаби вчиненої нею на Донбасі катастрофи. Волкер не має намірів відмовчуватися попри тривалу відсутність зі своїм кремлівським візаві Владиславом Сурковим.

У неприємній ситуації опинився президент Туреччини Реджеп Ердоган, адже турецька ліра швидко девальвувала, поставивши під загрозу президентські позиції. Ердоган не лише закликав співгромадян купувати долари та євро (без особливого успіху), пообіцяв перейти у зовнішньоекономічних операціях з найбільшими партнерами, серед яких і Україна, на національну валюту та анонсував чергову операцію турецької армії у Сирії, яка має виконати функцію «невеликої переможної війни». Нагадаю, що Анкара попри доволі тісні відносини з Кремлем, не визнає анексію Криму та є одним з стовпів військової потужності НАТО у Чорноморському регіоні.

У Бухаресті спалахнули протести проти намірів правлячої Соціал-демократичної партії згорнути антикорупційну діяльність. Уряд вирішив не обмежуватися звільненням керівниці Антикорупційного управління Лаури Ковеші, але і зазіхнув на Клауса Йоганніса, президента країни. Цікаво, що Румунія вже кілька років є лідером ЄС за темпами економічного зростання, а румунська діаспора відіграє активну роль у протестах.

Важливою подією неділі стало підписання у місті Актау правової конвенції про статус Каспію. Автограф під документом поставили лідери Азербайджану, Ірану, Казахстану, Росії та Туркменістану, і тепер варто очікувати інтенсифікації видобутку вуглеводнів на Каспійському шельфі, який заслужив славу другого за обсягами нафти та газу після Перської затоки регіону.

Євген МАГДА, Інститут світової політики