Ірина Геращенко: Кандидати та Донбас
Чисельні кандидати в президенти вже почали експлуатувати тему Криму і Донбасу. Очевидно, що проблема війни і миру буде основною для виборця, й чи не ключовою для прийняття рішення, кого підтримати. Я, на щастя, не кандидат в Президенти чи канцлери, але так склалося, що набагато серйозніше занурена в цю проблему, аніж 99% кандидатів . Тому дозволю собі певні оцінки.
- Перше і ключове.
Як правило, ніхто з кандидатів і кандидаток протягом 4 років війни ЖОДНОГО РАЗУ не були на Донбасі. ЖОДНОГО разу не поспілкувалися з людьми з окупованих територій на КПВВ, не відчули біль трагедії в селах сірої зони, не поспілкувалися з людьми зі звільнених територій, не знають настроїв військових, не бачили, як змінилася наша армія, яка в 14-му була реально вдягнута у шльопанці і секонд-хенд, на озброєнні мала передану волонтерами стареньку техніку, та й нагодована була волонтерами (привіт колишнім міністрам оборони, які розпродали все, що лежало на складах). А зараз, нехай не так швидко, але Армія модернізується. Тому розглагольствування про долі Донбасу в багатьох кандидатів – це чиста теорія з київських ресторанів і офісів, при слабкому уявленні реалій. З осені вони помчать на Донбас й будуть в своїх хіпстерських піджачках і білих суконьках або натягнутих по такому випадку броніках вишибати сльозу . Задавайте їм одне питання: де ви були попередні чотири роки? Чому стояли в стороні й жодного разу не приїхали. І всі заяви прес-служб про те, що, мовляв, їх керівники вже пили чаї в батальйонах свого імені на якихось таємних позиціях, просто не піарилися, – смішні в контексті людей, які піарять свій вихід на власну кухню, не те що на фронт. - Всі опоненти нинішнього Президента не забувають нагадувати, що він обіцяв закінчити війну за пару тижнів.
Забуваючи, що коли країна стікала кров’ю, вони якраз сховалися, занишпорилися та тільки критикували збоку, побоявшись розділити роботу та відповідальність. Кандидатам варто показати карти червня-липня 2014-го, коли майже весь Донбас був в окупації й палав у вогні (хоча кандидати в своїх заявах вже лякають, що це Президент нападе на Донбас, і все буде палати, забуваючи про 14-й). Так ось, менше ніж за місяць після інавгурації Порошенку і армії разом з добровольчими батальйонами і Нацгвардією вдалося звільнити Слов’янськ, Краматорськ, Лисичанськ, армія майже дійшла до Луганська та Донецька. Це викликало шок в Кремлі, де планували легке повторення кримської весни на Донбасі, й на палаючий Донбас, де до того місцевих бандюків-безлерів підбурювали та прокормлювали рублями та зброєю маргінали-гіркіни, зайшли серйозні «человечки» – регулярні частини російської армії. Танкові дивізії, десантники, ФСБшні структури. Це вони впритул розстрілювали наші частини біля луганського аеропорту й під Іловайськом. Тоді вони ще не ховали шеврони і маркування своїх танків. Й коли наших обпалених хлопців на розбитому гелікоптері евакуювали до найближчого військового госпіталю в Дніпро, то там вони лежали серед плісняви та на іржавих ліжках в пошарпаному коридорі. Бо той військовий госпіталь… правильно, продали… задовго до Порошенка. Дуже патріотичні міністри оборони. Тоді, у серпні 2014-го, я була шокована побаченим проданим російському Внєшторгбанку(!!!) госпіталем, і ми з Марією Іоновою і Іриною Луценко спрямували
десятки запитів в СБУ, прокуратуру. Завдяки позиції волонтерів Дніпра, нинішнього мера Філатова і його однодумців, нашій спільній боротьбі нам вдалося повернути госпіталь МО. Не підкажете, чому туди не їздили на зустріч з пораненими і, особливо, колективом колишні міністри і, мабуть, і кандидати? - Кандидати в Президенти загадково розповідають про мозкові штурми, які вони ведуть в європейських і американській столицях, і напрацьовують механізм повернення Криму і Донбасу.
Гарантують, що вони за день чистісінькою англійською домовляться про створення будапештського і женевського формату замість нормандського. Це наївність або популізм, на жаль. Бо для створіння будапештського формату потрібна не лише воля українського Президента, а, в першу чергу, готовність американського і російського. Путін категорично відмовляється навіть говорити про Крим. Він готовий до будь-якого формату тільки на одній умові: якщо там підпишуть капітуляцію України, зроблять заяву, що визнають російську юрисдикцію Криму, а столицю України перенесуть в окупований Донбас. Його мета – офіційна заява ЄС і НАТО , що Україна ніколи не доєднається до цих структур, а її майбутнє – під протекторатом «старшей сестри».
Будемо відверті, США поки що також не висловили бажання доєднатися навіть до нормандського формату, розширивши його. А нинішня політична кон’юнктура ще більше ускладнює таку можливість. Звісно, Україна ДУЖЕ зацікавлена в більш активному залученні США до миротворчих процесів, й, дійсно, США, підписавши меморандум, взяли гарантії щодо нашої безпеки. Тому так важливо через постійний діалог з нашим стратегічним партнером наполягати на посиленні санкцій проти РФ, в першу чергу, економічних, й на наданні нам зброї. Також ми повинні якнайшвидше адаптувати нашу армію і силові структури до стандартів НАТО й наполягати на ПДЧ і перспективі членства. Членство України в НАТО зупинить РФ, а не розв’яже їй руки. Й посилить сам Альянс, який сьогодні Росія випробовує на єдність. - Політика щодо окупованих територій.
Ми повинні посилити нашу інформаційну і гуманітарну політику, й, до речі, в цих питаннях жодної ініціативи від чисельних кандидатів в Президенти (окрім діючого Президента) НЕ БУЛО. А дехто навіть не голосував за реінтеграцію Донбасу і визнання РФ агресором. Ми повинні боротися за молодь з окупованих територій. Нехай вони навчаються в українських ВНЗ, а не воюють . Ми значно спростили процедуру вступу до українських вишів дітям з окупованих територій, й ці програми потрібно рекламувати. - ВПО.
Ключові проблеми цієї категорії – житло, нехай навіть соціальне, й працевлаштування. Й було б добре, якби наші західні партнери, які стільки технічної допомоги надають на різноманітні антикорупційні структури та ГО, все ж допомогли нам більш серйозно в відновленні звільненого Донбасу. Надали програми допомоги для перенавчання ВПО, створення ними малого бізнесу, побудови соціального житла. Також в усі чисельні проекти, які фінансуються урядом США та Єврокомісією, я б вставила один обов’язковий пункт, що серед реалізаторів проекту обов’язково мають бути і ВПО. Заохотивши таким чином працедавців брати переселенців на роботу. - Уряд значно не допрацьовує в питанні подання позовів проти РФ.
Ось тут дійсно хочеться більш активної позиції Міністерства юстиції, аби загнати РФ позовами не за Можайськ, але точно в Гаагу. Але… тут би хотілося й позиції власників втраченого майна. Зверніть увагу, що поки що ЖОДЕН із власників вкрадених металургійних підприємств, шахт чи заводів на Донбасі не подав позови проти «старшого брата». Тим часом ці самі власники відверто підтримують кількох кандидатів, надають їм в безлімітне користування свої телеканали. Сподіваючись, що ті вирішать питання з РФ полюбовно? Не вирішать. Тому ще один маркер: публічний кандидат до власників вкрадених РФ українських підприємств повинен негайно формувати позови до міжнародних судів. Зверніть увагу, поки що тільки Порошенко звернувся до уряду з нагадуванням, що закон про реінтеграцію вимагає створення міжвідомчого комітету по підготовці позовів, і він має бути створений ще 2 місяці тому! - Амністія.
На цю делікатну тему кандидати воліють не говорити, в суспільстві популярна теза про суцільну зачистку. Моя позиція наступна: ми точно нічого й нікому не забудемо. Але мир вимагає прощення. Тому маємо прийняти закон про перехідне правосуддя, де точно визначити, хто лише співпрацював з окупантами, – може претендувати на прощення чи альтернативне покарання, як то соціальні роботи. А хто нестиме повну відповідальність за військові злочини. Також я за створення єдиного реєстру жертв і репарацій, які маємо вимагати і від РФ, яка зруйнувала нашу інфраструктуру, демонтувала і вивезла заводи, затопила шахти. Але репарації мають виплачувати жертвам і бойовики-мародери, які віджимають власність, відбирають майно. Тут дуже цікавим є хорватський і колумбійський досвід. - Чи можливе врегулювання виключно військовим шляхом.
Всі, хто обіцяє військову перемогу, – голослівні популісти. Ставка на політико-дипломатичний шлях з посиленням армії і військовими елементами. Ідея Президента про миротворців з широким мандатом тимчасової адміністрації наблизила б політичне врегулювання. Нічого сильнішого жоден з інших кандидатів поки що не запропонував. Чи зараз реалістична миротворча місія? Поки що РФ не дає добро, але політрадники в рамках нормандського процесу наполегливо працюють, аби зблизити позиції. - І головне.
Ніхто не воюватиме за Україну, щоб вам не говорили чисельні кандидати. Перемога – це наша справа. За ці роки ми стали сильнішими. Й у військовій, й в дипломатичній сфері. Тому стоїмо на нашій позиції: жодних переговорів по Україні без України, ніякого обміну Криму на Донбас, наші союзники, підписанти будапештського меморандуму, мають посилювати санкційний тиск на РФ до повного відновлення територіальної цілісності та суверенітету України.
