Французький хореограф Серж Лифар (Сергій Лифар – Ред.) – українець за походженням. Народився у квітні 1905 року в передмісті Києва у родині помічника лісничого Трипільсько-Вітянського лісництва Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко. Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння.

Хлопчик був наділений тонким музичним чуттям. З дитинства Лифар співав у церковному хорі Софіївського собору, брав уроки гри на скрипці у професора Воячека, відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії. Але визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. Перша викладачка Лифаря не вбачала у хлопцеві таланту до танцю, проте її балетна секція стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави.

У мемуарах Сержа Лифаря “Спогади Ікара”, танцівник пише, що Ніжинська без ентузіазму ставилась до його танцювальних здібностей і не бачила в ньому таланту. 1921 року Сергій Дягілев, засновник і художній керівник “Російського балету” просив у Ніжинської відрядити п’ятьох найкращих учнів для його трупи в Монте-Карло. Лифаря ніхто в цю п’ятірку не рекомендував, але один із п’яти обраних в останній момент відмовився від запрошення і поступився місцем Лифарю. Так Сергій потрапив до Європи і почав активно займатися балетом. Лифар пише, що так більш ніколи і не побачив свою матір. За життя Сергій Лифар лише один раз побував у Києві – у 1961, і це було для нього великим щастям.

Результат пошуку зображень за запитом "серж лифарь"

Самовіддана праця, фанатична любов до танцю швидко зробили зі скромного, допитливого юнака першого соліста “Російського балету”. Після його фантастичних тріумфів у ролях Блудного сина в однойменному балеті Прокоф’єва, Аполлона й Івана Царевича Дягілєв скаже: “Лифар чекає власної слушної години, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету”.

Переломним у житті Лифаря став 1929 рік. Саме тоді яскраво спалахнула зірка Сержа Лифаря. Після смерті Дягілєва 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу “Гранд-Опера”. Він став для французького балету тим, ким для російського у XIX сторіччі був француз Маріус Петіпа. У 24 роки відбудеться і дебют Лифаря-хореографа зі спектаклем “Ікар”, який стане уособленням самого танцівника. Більше 30 років віддав цьому театрові, був його солістом, хореографом, педагогом. Фактично він відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу, ставши основоположником нового напрямку в балеті – “неокласицизму”. Сучасники називали його “богом танцю”, “добрим генієм балету XX століття”. За роки роботи в Опері Лифар виховав одинадцять зірок балету.

У 1939 році, незважаючи на початок війни, Лифар залишається в Парижі, очолює театр, створює свої найкращі спектаклі та рятує французький балет від загибелі. Визволення Парижа спричинило до різкого повороту в долі Лифаря: французький Рух Опору звинуватив його у колабораціонізмі й засудив до страти. Лифар тікає з Франції і в 1944–1947 очолює трупу “Новий балет Монте-Карло”. Після війни Національний французький комітет із питань “чистки” скасував обвинувачення, і балетмейстер тріумфально повернувся до рідного театру. Загалом Лифар поставив у “Гранд-Опера” понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету.

Результат пошуку зображень за запитом "серж лифарь"

У 1947 заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. За життя Сергій Лифар отримав багато відзнак від різних держав. Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету – “Золотого черевичка” та премії “Оскар”, нагороджений Золотою медаллю міста Парижа. І разом з тим, доля забрала у нього найдорожче: спочатку Київ, який він не розлюбив до кінця свого життя, потім — його “Гранд-Опера”. Звільнення з театру підштовхнуло Лифаря професійно узятися за пензля. У 65 років у нього проявився неабиякий хист художника.

Зібрав одну з найцікавіших в Європі російських бібліотек, яка складалася зі стародруків XVI-XIX ст. Особливе місце в його бібліотеці займала і “Пушкініана”, найдорожчим скарбом якої були 10 оригіналів листів поета до Гончарової, рідкісні видання, інші пушкінські раритети. В останні роки свого життя Лифар був змушений продати частину своєї колекції.  Нині частина бібліотеки Лифаря (817 одиниць) за його заповітом зберігається у Києві, у відділі мистецтв Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки. У дар Україні її передала вдова хореографа — графиня Ліліан Алефельд.

Протягом тривалого часу до Києва з’їжджалися танцівники та хореографи з усього світу на міжнародний конкурс імені Лифаря та фестиваль “Серж Лифар де Ля Данс”. Цікаво, що 2004 року Національний банк України до 100-річчя з дня народження танцівника у серії “Видатні особистості України» випустив ювілейну пам’ятну монету “Серж Лифар”.

У мемуарах Лифар про себе написав: “Я ніколи не помщаюся, бо моя помста – це мої досягнення. Останні роки життя Серж Лифар прожив у Лозанні, Швейцарія де й помер 15 грудня 1986. В наші дні в Лозанні з’явився пам’ятник, дарунок від киян: Ікар з піднятими руками-крилами наче прагне злетіти у небо. На постаменті скромний напис: “Serg Lifar de Kiev” – “Серж Лифар з Києва”. Могила Лифаря на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа.