Короткометражний фільм «Слово» молодого українського режисера Ігоря Висневського відзначили на міжнародному кінофестивалі New York City International Film Festival: він отримав нагороду Best Director in a short film за найкращу режисуру. В основу стрічки лягли реальні події, що увійшли в українську історію під назвою «Розстріляне відродження», масштабні репресії української інтелігенції. Багато письменників, поетів, режисерів і сценаристів, яких торкнулися сталінські переслідування, мали харківську адресу – будинок «Слово».
Про те, як створювалася стрічка та яким був її бюджет, молодий режисер розповів Радіо Свобода.
– До моменту створення свого фільму я, звісно, знав, що таке «Розстріляне відродження» і репресії, однак глибоко цією темою не цікавився. Усе змінилось у 2015 році, коли мені, студенту третього курсу, поставили завдання зробити фільм про якусь історичну постать, пов’язану з Україною. Я дуже довго шукав матеріал, утім, мені це не надто вдавалось.
Зрозумів, що хочу зробити на основі цієї теми диплом, а не просто студентську роботу
У якийсь момент я вирішив звернутися до свого майстра, і він порадив мені придивитися до постаті Володимира Сосюри, мовляв, його дружина Марія працювала на КДБ. Так я розпочав читати більш детально про цього українського письменника, а згодом і про інших, та зрозумів, що хочу зробити на основі цієї теми диплом, а не просто студентську роботу.
– Коли ви розпочали роботу над своєю стрічкою?
– Наприкінці 2015 року я вже написав першу версію сценарію, повну роботу над яким закінчив наприкінці 2016-го. Тоді ж розпочав і перші зйомки, котрі завершив навесні 2017 року. Потім був захист диплому. Щоправда, на той момент стрічка була недопрацьованою як слід: не було кольорокорекції, належного зведення звуку, був лише монтаж «сирого» матеріалу, але захист мій пройшов нормально, викладачі відзначили високий рівень роботи.
Оскільки все робилось своїми силами, то процес був, на жаль, дуже довгим
Вже згодом виконувалась корекція кольору та звуку і перша, «технічна» версія «Слова» завершилась у грудні 2017 року. Фінальний варіант фільму був готовий у січні 2018-го. Оскільки все робилось своїми силами, то процес був, на жаль, дуже довгим.
– Сценарій писали теж самостійно?
– Повністю сам написав поепізодну версію. Буквально за дві ночі. Після цього я звернувся до свого товариша-сценариста, який дещо допоміг прописати діалоги, але в нього не було достатньо вільного часу, і тому він покрив лише три сцени, над рештою діалогів я працював сам. У зв’язку з цим процес і затягнувся, адже діалоги даються мені важко, тому я писав і переписував.
– Чи працювали ви з історичними документами, літературою або ж істориками під час створення сценарію?
– Звичайно. Я ходив до Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, до Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Окрім того, дивився фільми про ту епоху.
– Про що саме розповідає ваш фільм? Якою є його сюжетна лінія?
– Зважаючи на те, що я все ж таки сподіваюсь, що мій фільм ще побачить широка аудиторія, мені б не дуже хотілося «спойлерити». Якщо коротко його описувати, то я б сказав, що він про страх і про вибір: про страх за своїх дітей через тоталітарний режим і про вибір, як їх захищати. Головними героями у стрічці є українські письменники Володимир Сосюра і Микола Хвильовий.
– Скільки людей працювало над створенням «Слова»?
Фільм створювався цілковито своїми силами: знімальна група складалася на 99 відсотків зі студентів
– Фільм створювався цілковито своїми силами: знімальна група складалася на 99 відсотків зі студентів. Був знайомий гафер (людина, яка керує освітленням – ред.), бо фірма, яка надавала цю техніку, не надавала спеціаліста. Взагалі я обирав найкращих студентів для своєї команди.
Тими, хто працював від самого початку і до кінця зйомок, були 5-6 осіб. Усі інші змінювались, бо це були студентські зйомки, на які не виділялось фінансування. Сам знімальний процес відбувався з перервами у два-три тижні. Були періоди, коли навіть на місяць, бо ми не мали доступу до потрібних локацій.
Усюди вдавалося домовлятися безкоштовно завдяки гарному сценарію. Він також допоміг і під час підбору акторів та оренди техніки
Взагалі я дужевдячний всім локаціям, де знімав свій фільм. Зокрема, Музею Павла Тичини, де було відзнято більше від половини картини. Багато сцен знімалися у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. У Будинку письменників знято дві великі сцени. Екстер’єрні локації я шукав теж сам по Києву. Усюди вдавалося домовлятися безкоштовно завдяки гарному сценарію. Він також допоміг і під час підбору акторів та оренди техніки. На оренду нам взагалі надали такі знижки, про які навіть і не чув, щоб такі були.
– Який бюджет був у вашого фільму?
Навіть для України моя стрічка є дуже дешевою. Я вклав у неї свої 2 тисячі доларів
– Насправді навіть для України моя стрічка є дуже дешевою. Українські фахівці, коли намагалися відгадати, за скільки я зняв фільм, загалом казали, що це десь 100 тисяч доларів могло мені коштувати. А коли я був в Америці, то там взагалі вважали, що бюджет був близько мільйона доларів. Насправді ж я вклав у нього свої 2 тисячі доларів.
– Нещодавно ваша стрічка отримала нагороду Best Director in a short film кінофестивалю New York City International Film Festival за найкращу режисуру. Це – ваша перша нагорода? І чи надсилали ви свій фільм для участі в інших фестивалях?
Багато хто говорив, що мій фільм виглядає не як студентська робота, а як справжнє кіно
– Нагорода перша. Подивимось, що буде далі. Мені багато хто говорив, що мій фільм виглядає не як студентська робота, а як справжнє кіно, тому я припускав, що він зможе перемогти. Я надіслав його вже більше ніж на 60 фестивалів, продовжую надсилати і зараз. Це, на жаль, також потребує коштів: я вже витратив на фестивалі близько 1000 доларів.
Кілька фестивалів мені, на жаль, відмовили. Але я дивився їхні програми і побачив, що там було по 7-8 робіт людей з Росії. А у мене в картині росіяни показані не найкраще, загалом всі російськомовні у ньому антагоністи. Тому я припускаю, що мені могли відмовити саме через те, щоб не було конфлікту.
– Чи може ваш фільм переглянути наразі український глядач?
Фільму наразі немає у відкритому доступі, адже це б означало звершення його фестивального життя
– Наразі мого фільму немає у відкритому доступі, адже це б означало звершення його фестивального життя.
Оприлюднювати планую його не раніше, ніж через рік. Розглядаю для цього такі майданчики, як Amazon (для акордону) та Youtube, і Vimeo (для України, з обмеженням доступу користувачів інших країн).
– Над чим Ви працюєте зараз?
Мене насправді дуже-дуже цікавить період 1930-х років, наразі я багато про нього читаю
– Працюю над сценарієм, який сподіваюсь завершити до запланованого на осінь нинішнього року пітчингу. Пишу з розрахунком на повний метр.
– Про що цей фільм?
– Він теж про період репресій. Це – історія доньки і матері, яких розлучив режим.
– Чим особисто для Вас важлива тема репресій?
Свою історію треба знати. Розповісти про неї є найголовнішим завдання подібних фільмів
– Мене насправді дуже-дуже цікавить період 1930-х років, наразі я багато про нього читаю. Це – період великих змін у суспільстві. Не можу сказати, що я сам з цим якось пов’язаний, бо мою родину, на щастя, це все оминуло, але свою історію треба знати. І розповісти про неї є найголовнішим завданням подібних фільмів.
