Пригадайте: революція в розпалі, вже зрозуміло, що час Януковича вийшов. Водночас авторитет "лояльної опозиції" та її лідерів, які блазнюють на сцені Майдану й по черзі бігають на "перемовини", невисокий. І тут нам красиво, перед десятками телекамер викочують на грейдері його — рівновіддаленого від обох сторін, але водночас ніби несподівано "нашого", розумного, стриманого, того-хто-сам-зробив-свої-статки.
За півроку ми в першому турі оберемо його президентом. Він говоритиме слова, які ми хотіли почути: деолігархізація, очищення влади. Минуть ще чотири роки, і ті самі "беркути", які створювали фон для телекартинки з грейдером (на ньому з'явився Петро Порошенко 1 грудня 2013 року під час спроби мітингувальників штурмувати Адміністрацію президента. — ГПУ), ставитимуть на коліна протестувальників проти його правління. Західні посли, які мліли від його чудової англійської й досвіду дипломата, не приховуватимуть розчарування й безрезультатно вимагатимуть від нього припинити захищати корупціонерів. "Деолігархізація" звучатиме кумедно на тлі його бізнес-партнерства з Рінатом Ахметовим.
Конкретну фігуру, яку мали верхи на грейдері вивезти перед наші очі, обрали в останній момент. Спершу на цю роль ляльководи пробували крутого спортсмена, гордість країни, з чесно заробленими на рингу статками. Але в складній революційній ситуації виявилося, що "месія" не може бути на 100 відсотків маріонеткою, а мусить мати інтелект для імпровізацій і вміти відкривати рота без папірця. Тому "добро з кулаками" зняли з ролі й пред'явили образ чесного бізнесмена — виробника наших улюблених цукерок. Сценарій спрацював. Ми купилися по повній, і сценаристи — Фірташ, Льовочкін і Пінчук — отримали очікувані плоди успішного проекту. Але термін придатності "цукерок від Рошен" добігає кінця. І ті самі сценаристи готують нам нового "месію" — цього разу під брендом "співочий Макрон" (на президентських виборах у Франції торік переміг 39-річний Еммануель Макрон — інвестиційний банкір, що не мав тривалої кар'єри політика. — ГПУ).
Мене не цікавлять особисті риси Святослава Вакарчука (лідер гурту "Океан Ельзи". — ГПУ). Коли йдеться про можливого президента моєї країни, мене в першу чергу цікавлять гроші. Хто інвестував у "месію" і які зобов'язання перед спонсорами він муситиме відпрацьовувати? Проект фінансують Віктор Пінчук (мільярдер, зять другого президента України Леоніда Кучми. — ГПУ) і російський "Альфа-Банк". Для мене цього достатньо, щоб не цікавитися подробицями. Мої інтереси й інтереси моєї країни явно не збігаються з інтересами Росії, "Альфа-Банку" й місцевих олігархів. І кого б вони не найняли грати роль "месії" — цей спектакль не для мене.
Усе ж варто замислитись над нюансами, що відрізняють попередню версію проекту від оновленої.
Від "чесного кондитера" інвестори отримали не все, що хотіли. Він дотримав домовленості щодо захисту інтересів олігархів і недоторканості корупційної системи. Але не виконав другу частину: не капітулював, не дав закінчити війну на умовах Росії. Виявився більше українцем, аніж очікували в Кремлі й у офісах олігархів. Так, він не та людина, яка поведе наші танки на Крим чи Москву — але ж і "автономію Донбасу" й зрадливе "примирення" ми не отримали. І ось розчаровані бізнес-партнери готують йому заміну — саме таку, що гарантовано "принесе країні мир". Підступний і ганебний, гірший за відкриту війну — "русский мир".
Уперше про проект "Вакарчук — президент" як про щось серйозне, а не анекдот, я почув понад рік тому від одного російського дипломата. Він озвучив мені тезу про Святослава як "президента примирення": "От уяви, обирають його, і він каже: я хочу приїхати в українське місто Донецьк і говорити напряму зі своїми виборцями. І з ним там говоритимуть — на ньому нема крові, він нічим себе не заплямував".
І дійсно, з точки зору Кремля, Вакарчук нічим не "заплямований". Не лише не брав до рук зброю, як, наприклад, зірка світової опери покійний герой Василь Сліпак (боєць Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", загинув 29 червня 2016 року. — ГПУ). Але навіть не співав для бійців на фронті, не збирав кошти на армію. Лише заспівав про "не твою війну" — ніби і не пряма трансляція ворожих тез, але ж кому треба — зрозуміють. "Хто треба" зрозуміли правильно, і тепер інвестують російські гроші у "співочого Макрона".
Загалом у цій нехитрій схемі нема навіть особливої інтриги. Все просто — ми раз повелись на такий сценарій і вдруге купимось, упевнені ляльководи. Нащо винаходити нове, якщо старе працює?
Лишається пара запитань. Головне: ми дійсно настільки лохи, що вдруге дамо так легко нами маніпулювати? І другорядне, суто з цікавості до сценічного мистецтва: Слава, грейдер де? Ну має ж він урочисто виїхати з-за лаштунків!
2 
35413
Коментарі