Невідомий Шевченко. Чому Тарас Григорович взяв псевдонім Кобзар Дармограй  

«Я не раджу Вам друкувати цю повість. Вона незрівнянно нижча від вашого віршованого таланту. […] Я без будь-якої пересороги кажу Вам цілковину правду. Я думаю, що такому таланту, як Ви, можна сміливо говорити її, не боячися образити ваше людське марнославство», – писав Сергій Аксаков у листі до Тараса Шевченка, коли той перебував на засланні. Друзі-літератори не схвалювали прозових потуг Шевченка, тому він припинив писати свої повісті.

Ми знаємо Тараса Григоровича як неперевершеного поета і майстерного художника, але оповідачі його біографії завжди оминають той факт, що Шевченко був також і прозаїком. Всі свої прозові доробки письменник написав російською мовою у період заслання протягом 1852—1858 рр. За словами Тараса Шевченка, його повістей «десятків коло двох набереться», але до наших днів вціліло лише 9 творів: «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музикант», «Нещасний», «Капітанша», «Близнюки», «Художник» і «Прогулянка з задоволенням і не без моралі».

Через заборону писати і малювати, свої твори Шевченко підписує фіктивними датами, тому складно визначити їхню хронологію написання. Попри сувору оцінку колег по перу, повісті Кобзаря варті особливої уваги, адже відкривають невідомі нам грані генія.

Позаяк висвітлені теми і проблематика прозових доробків слугували логічним продовженням його поем, у своїх повістях Тарас Григорович чіткіше вимальовував характери і соціальні взаємини між героями. Наприклад, у повісті «Наймичка», на відміну від поеми, автор вводить нових героїв й описує нові сцени їхнього життя з метою глибшого аналізу характеру особистостей. Саме тому повість вважається самостійним художнім твором з відмінними від поеми художніми засобами та сюжетом.

Також прослідковується своєрідна схильність Шевченка до опису певних біографічних подій, передавання емоційного характеру та висвітлення власної точки зору з приводу тієї чи іншої думки, що, однозначно, проливає світло на особистість письменника. А згадки та посилання на різні твори мистецтва, безперечно, свідчать про високий духовний і освітній розвиток Тараса Григоровича.

«Про московські ж повісті скажу, що зневажиш ти їми себе перед світом, та й більш нічого. Щоб писать тобі по-московськи, треба жити між московськими писателями і багато чого набраться […] Якби в мене гроші, я б у тебе купив їх усіх та й спалив. Читав я твою «Княгиню» і «Матроса». Може, ти мені віри не піймеш, може, скажеш, що я московщини не люблю, тим і ганю. Так от же тобі: ні одна редакція журнальна не схотіла їх друкувати», – пише Микола Куліш у листі до Шевченка.

Спершу аби приховати, а пізніше – відмежувати свої прозові доробки, Тарас Григорович використовував псевдонім Кобзар Дармограй. Проте, жодна повість не була опублікована за життя Шевченка. Все ж таки друзі-літератори, в першу чергу, бачили в ньому поета – незламного духом борця, чиїх віршованих рядків боявся навіть цар Микола І.

Олеся Мельник